Справа № 461/4180/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/823/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія:32
13 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П.., Мельничук О.Я.
секретаря: Сеньків Х.І.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року,-
у червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про повернення авансового платежу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13 квітня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписаний договір майнового найму № 13/04, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язується надати ОСОБА_2 в строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,8 кв. м. із наявним у ньому обладнанням для роботи кафе, яке описано в «Додатку 1» до цього договору і є обов'язковим пунктом договору. Плата за найм приміщення встановлювалася в розмірі 900 доларів США. До підписання даного договору Конющенко сплатила 1800 доларів США, що еквівалентно 48 450 грн., авансового платежу за перший і останній місяці найму приміщення. Стверджує, що «Додаток 1» до договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року не був підписаний сторонами, оскільки з'ясувалося, що обладнання, яке повинно було передаватися в оренду разом з приміщенням, забрали попередні орендарі, у зв'язку з чим у неї пропав інтерес до оренди даного приміщення. Оскільки «Додаток 1» до договору не підписаний, приміщення актом прийому-передачі не передавалося, договір майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року є неукладеним. З наведених підстав просила стягнути з ФОП ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 48 450 грн. авансового платежу, 768,40 грн. судового збору, 10 000 грн. витрат на правничу допомогу, 42,20 грн. понесених витрат з метою врегулювання спору.
Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 січня 2020 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року скасовано.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового платежу за договором найму в розмірі 48 450 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн., поштові витрати у розмірі 42,20 грн.
Рішення суду оскаржила фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необгрутованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, суд вважав встановленими обставини, які є недоведеними.
Апелянт стверджує, що поняття «авансовий платіж» у договорі не обумовлено взагалі, а кошти були їй сплачені відповідно до п. 1.4 договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року, яким передбачено, що плата за найм приміщення встановлюється у розмірі 900 доларів США. Плата за перший і останній місяць найму приміщення сплачена до підписання даного договору, решта плати сплачується орендарем кожного наступного місяця з 1 до 5 числа. Зазначає, що ОСОБА_2 всупереч досягнутим домовленостям в односторонньому порядку відмовилася від виконання умов договору та ухилилася від підписання акту прийому-передачі. Проте відповідно до п. 2.3 Договору орендар може достроково розірвати Договір, попередньо повідомивши про свої наміри на пізніше ніж за 30 днів до такого рішення. Вважає, що сторонами були погоджені основні умови Договору і виконувалися як позивачем так і відповідачем, вони почали виконувати обов'язки та користуватися правами, що випливали із Договору, а тому такий Договір неможливо вважати неукладеним, його можна тільки розірвати, однак в такому випадку орендна плата не повертається. Наголошує, що фактом початку орендних правовідносин не обов'язково є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна, оскільки сторони можуть встановити й інший момент відліку строку, якщо цю обставину вони узгодили та передбачили у договорі оренди. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди нежитлового приміщення не може вважатися укладеним, а сплачені позивачем кошти у сумі 1800 доларів США або 48450 грн. в рахунок першого та останнього місяця найму приміщення є авансом та підлягають поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з чиєї вини не укладено договір.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 квітня 2019 року між ОСОБА_2 (орендар) та ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) укладено договір майнового найму № 13/04, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язується передати ОСОБА_2 в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 24,8 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за плату, встановлену п. 1.4 договору у розмірі 900 дол. США щомісячно.
З п. 1.2 Договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року вбачається, що об'єкт передається орендарю для комерційного користування.
Відповідно до п. 1.3 Договору об'єкт передається орендодавцем орендарю у строкове користування із наявним у ньому обладнанням (устаткуванням), яке описане у «Додатку 1» до цього договору і є обов'язковим пунктом цього договору.
Пунктом 1.4. Договору визначено, що плата за найм об'єкта встановлюється у розмірі 900 доларів США. Плата за перший і останній місяці найму об'єкта сплачена орендарем орендодавцю до підписання даного договору. Решта найманої суми сплачується орендарем кожного наступного місяця з 1 по 5 числа.
Орендар вступає у строкове платне користування об'єктом з 20 травня 2019 року. Передача об'єкта здійснюється шляхом підписання акта прийому-передачі (п. 2.1 Договору).
Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц висловила правову позицію про те, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акту приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.
З договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року вбачається, що сторони визначили початок правовідносин з оренди нерухомого майна саме підписання акту приймання-передачі.
Однак як позивачем, так і відповідачем підтверджується та визнається, що акт приймання-передачі сторонами договору підписаний не був.
Аналізуючи умови договору, колегія суддів приходить до висновку, що предметом є не лише нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також наявне у ньому обладнання (устаткування), яке описане у «Додатку 1» до договору. Предмет договору є істотною умовою договору.
Враховуючи, що сторонами не підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутній «Додаток 1» до договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року, який є його складовою частиною колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірних відносин, а відтак відсутній і факт виникнення у сторін прав та обов'язків за вказаним договором.
Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що ОСОБА_2 до підписання договору майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року сплатила ФОП ОСОБА_1 1800 доларів США, що є платою за перший та останній місяці найму нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
08 травня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ФОП ОСОБА_1 із вимогою про повернення авансового платежу, в якій просила повернути авансовий платіж у сумі 1800 доларів США у строк до 15 травня 2019 року. Дана вимога була надіслана ФОП ОСОБА_3 на її поштову адресу, що підтверджується копією накладеної, фіскального чеку та опису вкладення до листа ПАТ «Укрпошта» (а.с. 7).
Відповідно до ч. 1 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. (ч. 2 ст. 570 ЦК України).
Таким чином, внесення завдатку, як способу виконання зобов'язання, може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору найму нежитлового приміщення.
Оскільки договір найму нежитлового приміщення, не може вважатися укладеним, грошова сума у розмірі 1800 доларів США або 48 450 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу у зв'язку з неукладенням договору найму нежитлового приміщення, а не завдатком.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року № 6-176цс12.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового платежу у розмірі 48 450 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що поняття «авансовий платіж» у договорі майнового найму № 13/04 від 13 квітня 2019 року не передбачено, а сплачені ФОП ОСОБА_1 кошти є орендною платою за перший і останній місяць найму нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до якого ОСОБА_2 мала доступ та можливість його використовувати для своїх цілей, а тому не можуть бути повернуті позивачу, спростовуються матеріалами справи, оскільки факт відсутності підписаного акту приймання-передачі нежитлового приміщення свідчить про те, що правовідносини найму нежитлового приміщення між сторонами договору не виникли.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Єропейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 13.08.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Крайник Н.П.
Мельничук О.Я.