06.08.2020 року м.Мостиська
Єдиний унікальний номер 448/1142/19
провадження № 2/448/58/20
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Білоус Ю.Б.,
секретар судового засідання Романченко І.А.,
сторони:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачка ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська (81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9, Львівської області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зміну (зменшення) розміру аліментів,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
його представник-адвокат Шмагара Д.М.
відповідачка ОСОБА_2 ,
її представник-адвокат Жеруха Р.С.
І. Короткий виклад обставин справи.
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування даного позову зазначив, що з нього стягуються аліменти на користь відповідачки ОСОБА_2 , на утримання дочки ОСОБА_3 , 2011р.н., в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 18.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Зазначив, що суму аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 сплачувати не має можливості, оскільки проживає з батьками пенсіонерами, яких доглядає і надає їм матеріальну допомогу на їх утримання, так як пенсію, яку отримують не вистачає на їх потреби.
Вказував, що разом з батьками проживає також його, позивача сестра ОСОБА_4 зі своїм чоловіком та сином, яка по стану здоров'я ніде не працює і матеріальну допомогу батькам не має можливості надати.
Покликався на те, що на даний час працює робітником у ФГ «Елегант», де отримує місячний дохід у сумі 4800 грн. Крім того вказував, що йому потрібно опікуватись собою, купляти продукти харчування, одяг, засоби гігієни, тощо.
З огляду на вищенаведене, просив суд змінити розмір аліментів, що стягуються з нього, позивача ОСОБА_1 , за заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 08.06.2018 року на користь відповідачки ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , 2011р.н., з 3000 грн. щомісячно, до 1500 грн. щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.
ІІ. Позиція учасників справи
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Шмагара Д.М., позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник-адвокат Жеруха Р.С., в судовому засіданні проти позову заперечили. Надали до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що позивач не надав доказів того, що в нього змінилось матеріальне чи сімейне становище. Вважають, що позов не має законних підстав та є таким, що значно зачіпає інтереси неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 . Просили відмовити в задоволенні позову.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 30.08.2019 року відкрито провадження у даній справі та встановлено строк для відповідачки щодо надання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17.01.2020 року за клопотанням відповідачки ОСОБА_2 судове засідання ухвалено провести у режимі відео конференції між Мостиським районним судом Львівської області та Сихівським районним судом м. Львова.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини такої, суд приходить до наступного висновку.
ІV. Обставини справи, встановлені судом, застосоване законодавство та висновки суду
Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що врегульовано частиною 3 ст.12 ЦПК України.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано.
Від шлюбу в сторін народилася дитина: дочка ОСОБА_3 , 2011р.н., що стверджується матеріалами справи.
Дитина проживає з матір'ю - відповідачкою ОСОБА_2 , яка несе витрати на її утримання.
Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 08.06.2018 року постановлено стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 гривень щомісячно, починаючи з 18.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття. За рішенням, яким набрало законної сили, видано виконавчий документ.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач у позовній заяві зазначає, що підставами для задоволення позову про зменшення розміру аліментів на утримання дитини з 3000 грн., до 1500 грн., є наступні обставини: перебування на його утриманні батьків, яким надає посильну матеріальну допомогу; його витрати пов'язані з купівлею продуктів харчування, засобів гігієни, одягу, тощо для себе.
Таким чином, у нього, як у платника аліментів, внаслідок зміни матеріального стану, є підстави для звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 , про зменшення розміру аліментів на утримання дитини.
Згідно ст.180 СК України, обов'язок надавати утримання неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років, покладається на батьків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України).
Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних правна результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведеність стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 188 СК України встановлено, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини на багато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
Частина 1 ст.192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Верховним Судом України у справі за №6-143цс13 від 05 лютого 2014 року у постанові зазначено наступну правову позицію: З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
До спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст.192 СК України, але й інші норми, про обов'язок батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
На підставі положень ст.81 ЦПК України та правових норм СК України на позивача покладається обов'язок доводити обставини змін в його особистому житті, зокрема у матеріальному становищі, сімейного стану, здоров'я або зазначити інші випадки, що виникли після винесення судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.
Позивачем не надано належного та допустимого доказу на підтвердження того, що йог матеріальний стан погіршився чи змінився соціальний статус, а його позиція висловлена у судовому засіданні є припущенням, яке не доведено жодним доказом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків ( HUNT v. UKRAINE , №31111/04 §54,ЄСПЛ, від 07 грудня 2006року).
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами для підтвердження позовних вимог про зменшення розміру аліментів на утримання дитини можуть бути довідки про доходи батька, кредитні договори, рішення суду та будь-які інші документи, щодо підтвердження зміни матеріального становища, тобто його погіршення.
Згідно матеріалів справи та на підставі досліджених письмових документів встановлено, що у позивача ОСОБА_1 , відсутні докази про погіршення матеріального стану, так як має постійне місце роботи та джерело доходу (офіційно працевлаштований у ФГ «Елегант»). Позивач ОСОБА_1 , як платник аліментів є працездатним та здоровою людиною.
Слід зазначити те, що батьки позивача - ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , являються пенсіонерами за віком, що вбачається з матеріалів справи, і в свою чергу отримують грошове забезпечення (пенсію), чого також у судовому засіданні не заперечив позивач.
Таким чином, матеріальний стан ОСОБА_1 , навіть з відрахуванням аліментів є стабільним, що в свою чергу не тільки не звільняє його від обов'язку утримувати свою дитину, а навіть дозволяє йому виконувати свої зобов'язання щодо сплати аліментів на утримання дитини в розмірі, визначеному судовим рішенням.
Доводи позивача ОСОБА_1 , про те, що в нього є на утриманні батьки, яким не вистачає пенсії та він в свою чергу надає їм матеріальну допомогу суд сприймає як інформацію, яка жодним чином не впливає на предмет спору, оскільки рішення про матеріальну допомогу батькам позивачем прийнято добровільно з погляду своє емоційно-вольове ставлення до спільного проживання з батьками, а від так і обов'язку брати матеріальну участь у витратах та побуті. Такі посилання позивача не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.
Батьки (позивач та відповідач) в рівних частках повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття, що разом із присудженою сумою аліментів забезпечить належне її утримання.
Таким чином, можливість стягнення аліментів за рішенням суду залежить не лише від факту добровільної участі одного з батьків в утриманні дитини, а й від згоди іншого з батьків із розміром та способом такого утримання.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст.ст.7,155 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», а саме, ст.182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Суд критично ставиться до позиції відповідача, що враховуючи те, що він добровільно матеріально допомагає своїй дитині, а відповідно і має бути зменшений розмір аліментів, які будуть з нього стягуватися згідно рішення суду, оскільки сам зміст слова «добровільний» це - який здійснюється, діє з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу, тобто це дії, які на думку суду, відповідач вчиняє з огляду на своє бажання і ментальне ставлення до ситуації, але ж таке жодним чином не позбавляє його обов'язку по утриманню своєї доньки.
Така позиція суду прямо кореспондується з висновком Верховного Суду, висловленого у постанові КЦС від 27.05.2020року, у справі №712/4702/19.
Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, що існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем ОСОБА_1 суду не надано.
Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального чи сімейного стану, стану здоров'я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі.
Інші доводи позивача не можуть бути прийняті судом, оскільки не відносяться до безумовних підстав для зменшення розміру аліментів.
Аналогічна позиція висвітлена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 15.05.2018 року по справі №234/6207/17, провадження № 61-7802св18, де зроблено наступний висновок: «Відповідач не надав суду достатніх доказів важкого матеріального становища. Той факт, що на його утриманні перебуває непрацездатна матір (батько) не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, а також не звільняє його від обов'язку утримувати до досягнення повноліття дитину, батьком якої він є.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
При таких обставинах, залишаючи раніше встановлений судом розмір аліментів, враховується усе вищевикладене та те, що належних доказів в обґрунтування позову не надано, а отже не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , про зменшення розміру аліментів.
V. Судові витрати
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 , відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну (зменшення) розміру аліментів, - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Б. Білоус
Рішення набрало законної сили «___»___________ 20 р.
Суддя Ю.Б. Білоус
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 10.08.2020 року.