Єдиний унікальний номер: 448/668/19
Провадження № 2/448/36/20
27.07.2020 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1 , не з'явилась,
представник відповідача Мостиської міської ради - не з'явився,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Гриньо М.І.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 - не з'явилася,
представник третьої особи Мостиської державної нотаріальної контори - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, треті особи - Мостиська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , треті особи - Мостиська міська рада Львівської області, Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_4 , про визнання права власності,
І. Суть спору
Позивачка ОСОБА_1 , звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав до колгоспного двору, членами якого, станом на 15.04.1991року, були такі особи: вона - ОСОБА_1 , її мати - ОСОБА_5 , та брат - ОСОБА_3 (третя особа у справі). Отже, даний будинок належав їм на праві спільної сумісної власності по 1/3 частині кожному.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_5 , померла. За свого життя склала заповіт, яким зробила розпорядження щодо вищевказаного житлового будинку. Однак, оскільки мати не була власником всього будинку, розпоряджатися ним не мала права, то нотаріусом не було взято даний заповіт до уваги та закликано до спадкування по закону.
Зазначає, що спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , є вона (позивачка ОСОБА_1 ), її сестра - ОСОБА_2 , брат - ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 , (треті особи у справі). Всі вони у встановленому законом порядку звернулися до Мостиської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті матері. Отже, оскільки до складу спадщини входить 1/3 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , то після смерті матері вона (позивачка) спадкує 1/12 частину даного будинку(1/3:4=1/12), в результаті чого її частка у будинку збільшилася до 5/12 частин (1/3+1/12=5/12).
Стверджує, що при зверненні до нотаріуса з приводу оформлення своїх спадкових прав на частину вищевказаного житлового будинку, їй було роз'яснено про необхідність звернення за захистом своїх прав до суду, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, які б давали підстави в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказане спадкове майно.
А тому, оскільки в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний житловий будинок не має можливості, тому змушена звертатися до суду із даним позовом.
З огляду на наведене, просить суд визнати за нею право власності на 5/12 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (1/3 частина як члена колгоспного двору та 1/12 частина - в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5 ).
ІІ. Позиція учасників справи
В ході підготовчого провадження, а саме 23.07.2019 року, представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Гриньо М.І. подав до суду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , треті особи - Мостиська міська рада Львівської області, Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_4 , про визнання права власності. У своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на частку у майні колишнього колгоспного двору в будинковолодінні, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що станом на 1988-1991 роки вона ( ОСОБА_2 ) також постійно проживала у спірному будинку, своєю працею, засобами і коштами брала участь у веденні спільного господарства двору, утриманні будинку, допомагала батькам у будівництві даного будинку, а отже, не втратила право на частку у майні колишнього колгоспного двору. Вважає, що станом на 15.04.1991 року право на частку у майні колишнього колгоспного двору мали такі особи: вона ( ОСОБА_2 ), її мати - ОСОБА_5 , сестра - ОСОБА_1 та брат ОСОБА_3 , який проживав у будинку до 1991 року, тобто кожному належало по ј частині спірного будинковолодіння. Стверджує, що її брат ОСОБА_3 у 1991 році у зв'язку із одруженням вибув у інше господарство, а саме в с.Заріччя Мостиського району Львівської області, де проживав разом з дружиною, вів там спільне господарство. З часу свого вибуття у 1991 році із домогосподарства, що в АДРЕСА_1 , її брат ОСОБА_3 , протягом більше трьох років і по даний час не витребовував будь-яку частку у майні колгоспного двору, який залишив, а тому він втратив право на частку у майні колишнього колгоспного двору, оскільки на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року поширюється загальний трирічний строк позовної давності. А відтак, вважає, що право на частки в майні зазначеного колгоспного двору отримали: вона ( ОСОБА_2 ), її мати ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_1 . Вказує, що після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірний житловий будинок став належати на праві спільної сумісної власності їй ( ОСОБА_2 ) та її сестрі - ОСОБА_1 по Ѕ частині кожному, оскільки, як вважає, спадкування можливе лише після смерті останнього члена колгоспного двору.
В судове засіданні позивачка ОСОБА_1 (відповідачка за позовом ОСОБА_2 ) не з'явилась, однак на попередніх судових засіданнях свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, та частково визнала позов ОСОБА_2 , а саме: не заперечує щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/12 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Представник відповідача - Мостиської міської ради Львівської області у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить суд розглянути справу без його участі, вирішення спору покладає на розсуд суду.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гриньо М.І., в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 частково заперечили та підтримали заявлені ними позовні вимоги, з підстав, викладених у поданій ними позовній заяві.
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (відповідач за позовом ОСОБА_2 ) в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі та частково визнав позов ОСОБА_2 , а саме: не заперечує щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/12 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву, в якій просить суд справу розглянути у її відсутності та зазначає, що позов визнає.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Мостиської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, проте подав до суду копію спадкової справи №583/08, заведеної після смерті ОСОБА_5 , та заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутності.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді від 01.07.2019 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження.
Ухвалою суду від 19.11.2019 року прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 Залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 19.11.2019року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 11.02.2019року позовну заяву ОСОБА_3 про визнання права власності - повернуто заявнику. Роз'яснено ОСОБА_3 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
Ухвалою суду від 18.02.2020 року задоволено клопотання ОСОБА_3 та повернуто йому сплачений судовий збір за подання ним вищевказаної позовної заяви, яка була повернута заявнику ухвалою суду від 11.02.2019 року.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю, а позов ОСОБА_2 , підлягає до часткового задоволення, виходячи із таких підстав.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи
Спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно записів у по господарських книгах належав колгоспному двору, членами якого, станом на 15.04.1991року, були: ОСОБА_5 , 1935 року народження (голова двору), її син - ОСОБА_3 , 1964 року народження, та дочка - ОСОБА_1 , 1970 року народження (позивачка у справі).
Вказані обставини підтверджуються, наданими на запит суду копіями із по господарських книг Берегівської сільської ради села Королин по домогосподарству ОСОБА_5 за період 1986-1990роки та 1991-1995роки.
Також, згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Мостиської міської ради №190 від 14.02.2019року, копія якої міститься в матеріалах справи, підтверджується те, що станом на 1988-1991роки вищевказане господарство належало до колгоспного двору, в якому були зареєстровані та проживали: ОСОБА_5 , 1935 року народження (голова двору), її син - ОСОБА_3 , 1964 року народження, та дочка - ОСОБА_1 , 1970 року народження (позивачка у справі).
Із довідки, виданої Самбірським МБТІ №683 від 27.02.2019року, відомо, що право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.11.2015року (виданого повторно).
Внаслідок смерті ОСОБА_5 , відкрилась спадщина.
Як вбачається із матеріалів спадкової справи №583/08, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської області, спадкоємцями за законом першої черги спадкування є діти померлої, а саме: син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_1 які вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом встановленого законодавством строку не заявили про відмову від спадщини, а також дочка померлої - ОСОБА_4 , яку за згодою інших спадкоємців, що прийняли спадщину (заява ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 14.05.2008року), включено до свідоцтва про право на спадщину.
Чоловік спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 12.02.2019року (виданого повторно).
Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , які б прийняли спадщину чи претендували б на таку, немає. 04.07.2008року нотаріусом Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області Яксманицьким Р.С. видано спадкоємцям ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: на право приватної власності на землю (середню земельну частку) та грошові вклади, в рівних частках кожному.
Крім того, із матеріалів спадкової справи встановлено, що 11.03.2019року позивачка ОСОБА_1 , звернулася до Мостиської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, а саме житловий будинок в АДРЕСА_1 .
Однак, листом Мостиської державної нотаріальної контори вих.№01-16/144 від 11.03.2019року, у відповідь на вищевказану заяву ОСОБА_1 від 11.03.2019року, останню повідомлено про те, що через відсутність правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок, вона не може в позасудовому порядку оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв'язку із чим позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом.
V. Застосоване судом законодавство
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.
Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15 - згідно з частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.
Як роз'яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз'яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).
Згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.
У відповідності до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Відповідно до вимог ст.548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Крім того, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).
Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
ЦПК України встановлено, що:
- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;
- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;
- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
VІ. Висновки суду
Матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно записів у по господарських книгах належав колгоспному двору, членами якого, які станом на 15.04.1991року не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_5 , 1935 року народження (голова двору), її син - ОСОБА_3 , 1964 року народження, та дочка - ОСОБА_1 , 1970 року народження (позивачка у справі).
Виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/3 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , відкрилася спадщина, в тому числі на належну їй 1/3 частку у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), яка перейшла за загальними правилами спадкування за законом до її дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , в рівних частинах, тобто по 1/12 частині до кожного (1/3:4=1/12).
В результаті цього, позивачка ОСОБА_1 , з урахуванням своєї 1/3 частки, належної їй як члену даного колгоспного двору, стала власником 5/12 часток майна зазначеного колгоспного двору (1/3+1/12=5/12), а ОСОБА_2 (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) стала власником 1/12 частини майна зазначеного колгоспного двору, яку успадкувала після смерті матері.
Щодо доводів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 про те, що вона станом на 15.04.1991 року також була членом вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), то такі суд вважає недоведеними з огляду на таке.
Згідно із Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в по господарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.
Надалі порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів», затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Згідно з пунктом 9 Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.
Суд не бере до уваги посилання третьої особи ОСОБА_2 про те, що вона набула у власність частку в колгоспному дворі, беручи участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору разом із головою двору - ОСОБА_5 , постійно проживаючи в даному господарстві, оскільки вказані обставини не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, та спростовані в судовому засіданні здобутими та дослідженими доказами.
Як уже встановлено, із дослідженого законодавства, що регулювало правовідносини, пов'язані із набуттям права власності на майно, яке належало колгоспному двору, таке право виникало лише у осіб, членів двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
Тобто, для підтвердження факту набуття та не втрати права власності на частку у колгоспному дворі для повнолітнього і працездатного члена двору є необхідним доведення обставин, як спільного проживання із головою двору протягом трьох років підряд до 15.04.1991, так і участі протягом цього періоду своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Однак, жодних доказів про те, що ОСОБА_2 останні три роки, що передували 15.04.1991 вела спільне господарство із покійною головою двору - ОСОБА_5 та проживала із нею, суду не представлено.
Спірні обставини справи також прямо кореспондуються з показаннями свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 , які були допитані безпосередньо у судових засіданнях.
Як встановлено в судовому засіданні із записів по господарської книги с.Королин ОСОБА_2 , проживала та була зареєстрованою за вищевказаною адресою з 24.02.1994 року по даний час.
Голова двору ОСОБА_5 , та інші члени двору - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 були однією сім'єю, за господарством рахується один житловий будинок, в якому всі вони проживали та вели спільне господарство, в них був спільний побут і спільний двір, вони разом обробляли город в цьому господарстві.
Отже, всі зазначені члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Також суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про те, що її брат ОСОБА_3 фактично не проживав у спірному житловому будинку з 15.04.1991року та не брав участі у веденні спільного господарства, оскільки суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин.
Зокрема, слід зазначити що у довідці №707 від 17.07.2019 року вказано, що: « ОСОБА_3 , 1964р.н., за період з 1991р. по 2019р. фактично зареєстрований в АДРЕСА_1 , але проживав в с.Заріччя разом із сім'єї (без реєстрації)», однак не зазначено з якого конкретного часу 1991 року, тобто до 15.04.1991р. чи після 15.04.1991р. проживав за вищевказаною адресою, а тому зазначеною довідкою не можливо встановити факт відсутності проживання ОСОБА_3 станом на 15.04.1991р.
Крім того, твердження ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи, зокрема, вищевказаними довідками сільської ради та виписками із по господарських книг, якими підтверджено факт реєстрації та проживання ОСОБА_3 у спірному будинку.
З огляду на це, безпідставними є доводи ОСОБА_2 та її представника про те, що ОСОБА_3 , втратив право на частку у майні колгоспного двору.
Таким чином, встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали троє осіб, в тому числі спадкодавець ОСОБА_5 , враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та прийняла спадщину після смерті матері, з огляду на те, що у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі позивачці ОСОБА_1 свідоцтва про право спадщину на дане майно, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок (його частку), тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно у порядку спадкування, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання за позивачкою ОСОБА_1 права на 5/12 частин спірного житлового будинку підлягають до задоволення.
Щодо вирішення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , то такий на думку суду підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, ОСОБА_2 не в повній мірі виконала свій процесуальний обов'язок пов'язаний з тягарем доказування по справі тих обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема, не надала суду належних та допустимих доказів того, що вона була членом колгоспного двору станом на 15.04.1991року, а також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 втратив право на частку у майні колгоспного двору.
При цьому, вищевказані обставини повністю заперечуються відповідачами за позовом ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тому такі відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, потребують доведення, однак доказів на їх підтвердження в ході розгляду справи суду не надано.
При цьому, доводи ОСОБА_2 про втрату ОСОБА_3 , права на частку у майні колгоспного двору, у зв'язку із тим, що останній не витребовував таку протягом трьох річного строку позовної давності, суд не бере до уваги, оскільки згідно з положеннями статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а так як ОСОБА_3 жодних позовних вимог у даній справі не пред'явлено, тому позовна давність у даному випадку не застосовується.
В той же час, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на Ѕ частину спірного житлового будинку, суд вважає за можливе задовольнити частково, та, з урахуванням вищенаведених, встановлених судом в ході розгляду справи обставин, визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/12 частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 .
Решту позовних вимог ОСОБА_2 , суд вважає недоведеними та безпідставними, у зв'язку із чим необхідно відмовити в їх задоволенні.
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, приймаючи до уваги показання свідків надані ними безпосередньо, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення в повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_2 , - слід задовольнити частково.
VIІ. Судові витрати
Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а позов ОСОБА_2 - частково, в тому числі відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право на частку майні колгоспного двору, враховуючи думку сторін, які не заявляють вимог щодо стягнення судових витрат, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, суд вважає, що судові витрати зі сплати судового збору слід залишити особами, які їх понесли.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, треті особи - Мостиська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 5/12 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , треті особи - Мостиська міська рада Львівської області, Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, ОСОБА_4 , про визнання права власності - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/12 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору залишити за особами, які їх понесли.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя (підпис) Ю.Б. Білоус
З оригіналом згідно
Суддя Ю.Б. Білоус
Рішення набрало законної сили «___»___________ 20 р.
Суддя Ю.Б. Білоус
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: с.Королино Мостиського району Львівської області; РНОКПП - НОМЕР_3 ;
Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місце знаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 6, Львівської області;
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: с.Королино Мостиського району Львівської області; РНОКПП: НОМЕР_4 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , 1964 року народження; місце проживання: с.Королин Мостиського району Львівської області; РНОКПП - НОМЕР_5 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_6 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Львівської області;
Повний текст судового рішення складено 05.08.2020 року.