ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.08.2020Справа № 910/7831/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" (пр. Миру, 41, м. Хмельницький, 29000)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄГАЗ" (вул. Московська, 32/2, м. Київ, 01010)
про визнання додаткової угоди укладеною,
Представники сторін:
Від позивача Майборода А.Л.
Від відповідача Ткаченко Р.Ю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгаз" про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу природного газу від 01.10.2019 № 12А167-1134-19 в редакції, викладеній позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України відмовляється від підписання додаткової угоди до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 01.10.2019 № 12А167-1134-19, яка передбачає внесення змін до договору в частині ціни за 1 метр кубічний природного газу за період з 01.01.2020 по 31.01.2020.
Ухвалою від 10.06.2020 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 08.07.2020р.
22.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, копії додаткових угод №2 та №10 та копії актів прийому - передачі відповідачу природного газу в січні 2020 року, які судом залучені до матеріалів справи.
07.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Заперечення мотивовані тим, що що Товариство з обмеженою відповідальністю "Єгаз" не є суб'єктом, на якого покладено спеціальні обов'язки суб'єкта ринку природного газу, а отже, підстави для зниження ціни на газ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №17 від 24.01.2020р. відсутні. Крім того, відповідачем наголошено на тому, що згідно приписів ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
В судовому засіданні 08.07.2020 представником позивача було заявлено клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні у зв'язку з необхідністю ознайомитись із відзивом відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника позивача задовольнити, оголосив в підготовчому засіданні перерву до 10.08.2020 та встановив позивачу строк для надання відповіді на відзив до 20.07.2020.
27.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
05.08.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про долучення копії рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 у справі №910/6314/20.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив залучити вищевказане рішення до матеріалів справи.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті, за згодою сторін, в даному судовому засіданні (10.08.2020), про що поставлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати.
В судовому засіданні 10.08.2020 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача було надано усні пояснення, згідно яких проти задоволення позовних вимог надано заперечення.
В судовому засіданні 10.08.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва
01.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РГК ТРЕЙДІНГ", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Єгаз" (надалі відповідач) було укладено договір №12А167-1134-19 купівлі-продажу природного газу, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцеві у 2019р. природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
У п.1.2 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. вказано, що природний газ, який передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання постачання релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо - комерційної діяльності).
Згідно п.2.1 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. продавець передає покупцеві з 01.10.2019р. по 31.10.2019р. включно природний газ до 1244,79тис. м3.
Відповідно до п.3.1 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. продавець передає покупцеві природний газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до покупця у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Після переходу права власності на природний газ покупець несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформлюється актом приймання-передачі (п.3.2 договору №12А167-1134-19 від 01.0.2019р.).
За умовами п.5.1 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. ціна за 1 м3 газу становить 4,2727604 грн., крім того, податок на додану вартість 20%. Всього до сплати за 1 м3 разом з податком на додану вартість - 5,1273125 грн.
Пунктом 5.2 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
У розділі 6 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. сторонами було погоджено порядок оплати та умови розрахунків.
Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.10.2019р., і діє в частині продажу природного газу до 30.10.2019р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору №12А167-1134-19 від 01.0.2019р.).
До договору №12А167-1134-19 від 01.0.2019р. сторонами укладались численні додаткові угоди щодо зміни ціни на газ та строку дії правочину.
Зокрема, у додатковій угоді №2 від 11.12.2019р. сторонами досягнуто згоди, що ціна на за 1 м3 газу з 01.01.2020р. по 31.01.2020р. становить 5,50 грн., крім того податок на додану вартість 20%. Всього до сплати за 1 м3 разом з податком на додану вартість 6,60 грн.
Додатковою угодою №2 від 11.12.2019р. контрагентами визначено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.10.2019р., і діє в частині продажу природного газу до 31.01.2020р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК ТРЕЙДІНГ", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Єгаз" з листом №40701-СЛ-598-0220 від 05.02.2020р., в якому запропоновано на підставі постанови Кабінету Міністрів України №17 від 24.01.2020, внести зміни, в тому числі, до договору№12А167-11364-19 від 01.0.2019р. в частині визначення з 01.01.2020р. по 31.01.2020р. ціни на газ в розмірі 5,58 грн. за м3 з урахуванням податку на додану вартість. До вказаного листа додано відповідну додаткову угоду.
Листом №167-сл-146-8-0220 від 12.02.2020р. відповідачем було висловлено заперечення щодо внесення запропонованих позивачем змін до договору з посиланням на те, що статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а також зауважено, що згідно приписів ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Наразі, за твердженнями позивача, відмова відповідача у приведенні умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України №17 від 24.01.2020р. є необґрунтованою, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Суд зазначає, що жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.
За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
За приписами ч.ч.1-3 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Постановою №867 від 19.10.2018р. затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
Це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов'язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу застосовується у прозорий і недискримінаційний спосіб та не обмежує права суб'єктів господарювання, що створені відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, зокрема право на здійснення постачання природного газу споживачам за умови дотримання вимог законодавства; не позбавляє побутових споживачів, релігійні організації та виробників теплової енергії права обирати постачальника природного газу і права придбавати природний газ за цінами, що вільно встановлюються сторонами договору постачання природного газу згідно із Законом України "Про ринок природного газу"; не позбавляє постачальників природного газу, зокрема із спеціальними обов'язками, права вільно обирати оптового продавця природного газу для потреб їх господарської діяльності.
У додатку до вказаного Положення визначено перелік постачальників природного газу, на яких покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) до зміни постачальника природного газу.
До означеного переліку включено, в тому числі, і Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут".
Тобто, з наведеного полягає, що вказане Положення покладає спеціальні обов'язки саме на позивача, проте, ніяким чином не на відповідача.
28.01.2020р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №17 від 24.01.2020 "Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".
Згідно вказаної Постанови абзац п'ятий пункту 6 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу викладено в такій редакції: "З 1 січня 2020 р. ціна придбання природного газу не може бути вищою за ціну продажу природного газу, визначену відповідно до пункту 13 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК "Нафтогаз України" на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.".
Пункт 13 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу викладено в такій редакції: " 13. З 1 січня 2020 р. НАК "Нафтогаз України" здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (ТТF) за період 1-22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з'єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною.".
Отже, з системного аналізу вказаних вище приписів Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу вбачається, що ціна продажу природного газу була встановлена саме для НАК "Нафтогаз України", проте, не для Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгаз".
Тобто, за висновками суду, положення постанови Кабінету Міністрів України №17 від 24.01.2020 "Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" щодо зменшення ціни на природний газ не вказують на наявність у сторін договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. обов'язку внести до вказаного правочину змін в частині визначення ціни.
Як було встановлено судом вище, у додатковій угоді №2 від 11.12.2019р. сторонами досягнуто згоди, що ціна на за 1 м3 газу з 01.01.2020р. по 31.01.2020р. становить 5,50 грн., крім того податок на додану вартість 20%. Всього до сплати за 1 м3 разом з податком на додану вартість 6,60 грн.
Судом зазначалось, що п.3.2 договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. унормовано, що приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформлюється актом приймання-передачі.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2020р. сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі природного газу за січень 2020р. У вказаному акті визначено ціну газу, яка погоджена у додатковій угоді №2 від 11.12.2019р.
Тобто, з наведеного полягає, що фактично умови договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р. в частині поставки газу в січні 2020р. було виконано. Наявність в акті відмітки про заперечення покупця щодо ціни газу обставин його передання продавцем та прийняття покупцем не спростовує.
В контексті наведеного суд погоджуються з посиланнями відповідача на приписи ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України, згідно яких зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Означена правова норма направлена на забезпечення стабільності цивільного обороту та обумовлює правило щодо недопустимості зміни ціни в договорі після його виконання.
Тобто, враховуючи, що фактично передання продавцем та прийняття покупцем у січні 2020р. природного газу здійснювалось саме виходячи з умов договору №12А167-1134-19 від 01.10.2019р., яким було визначено ціну за 1 м3 газу з 01.01.2020р. по 31.01.2020р. - 5,50 грн., крім того податок на додану вартість 20%, відсутні підстави для внесення змін до умов договору після його виконання у зв'язку з затвердженнями Кабінетом Міністрів України змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, які набрали чинності 28.01.2020р.
Суд звертає увагу на те, що ст.58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Цим же рішенням Конституційного суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто, надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо необгрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз збут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єгаз" про визнання додаткової угоди укладеною, як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача повністю.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 14.08.2020.
СуддяТ. Ю. Трофименко