пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 серпня 2020 року Справа № 903/309/20
за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м.Київ
до відповідача: Копетюка Віталія Васильовича , м.Луцьк
про стягнення 25 459 грн. 67 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
встановив: 04.05.2020 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Копетюка Віталія Васильовича про стягнення 25 459 грн. 67 коп., з яких: 3 610 грн. 57 коп. заборгованість за кредитом, 9 544 грн. 38 коп. заборгованість по процентах за користування кредитом, 8 400 грн. 62 коп. - пеня, 3 904 грн. 10 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом та судових витрат по справі.
У клопотанні від 02.04.2020 АТ КБ Приватбанк розгляд справи просить проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 06.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження запропоновано відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача, протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Ухвалу суду від 06.05.2020 позивач отримав 13.05.2020, відповідач 08.05.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №4301038430720, №4301038430739.
ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Господарський процесуальний кодекс України, зокрема розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки у визначених ГПК України випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.
Відповідач у відзиві від 15.05.2020 просить застосувати позовну давність до вимог позивача, відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того зазначає про вирішення Господарським судом Дніпропетровської області аналогічного спору у справі №904/1308/16 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до підприємця Копетюка В.В. про стягнення 10 922 грн. 66 коп., у зв'язку з чим просить витребувати вищевказану справу. У разі заявлення позивачем вимог про стягнення процентів та комісії за інші періоди, ним пропущено усі строки позовної давності за договором від 05.09.2013 №б/н. Докази на підтвердження факту видачі кредитних коштів в матеріалах справи відсутні. Підписаний договір немає строку повернення кредитних коштів. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом приєднання відповідача до відповідних правил, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни до Умов. Умови, розміщені на сайті позивача, не містять підпису відповідача, у зв'язку з чим їх не можна вважати частиною договору. Докази пред'явлення позивачем вимоги до відповідача в матеріалах справи відсутні.
Відповідач клопотанням від 29.07.2020 долучив до матеріалів справи копії позовної заяви від 15.02.2016, поданої до Господарського суду Дніпропетровської області; розрахунку заборгованості за договором від 05.09.2013 станом на 12.02.2016.
Згідно ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Причини неможливості подання необхідних доказів безпосередньо самим відповідачем не вказані, докази на підтвердження вжиття необхідних дії для їх отримання не додані, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
Позивач відзив відповідача отримав 31.07.2020, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" № 4301038873576.
ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Згідно ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" встановлено такі нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (в тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя)- Д+3, пріоритетної - Д+1;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;
1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції вищезазначені нормативні строки пересилання збільшуються на 1 день.
Згідно з п.117 Правил надання послуг поштового зв'язку поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.
Враховуючи вищевикладене, набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" 17.07.2020, строки пересилання поштової кореспонденції, суд дійшов висновку про закінчення строку на подання відповіді на відзив.
Відповідь позивача на відзив, клопотання про продовження строків на адресу суду не надходили. Наявність та набрання рішенням у справі №904/1308/16 законної сили позивач не заперечив.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
встановив:
05.09.2013 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та підприємцем Копетюком В.В. підписано заяву про відкриття поточного рахунку (а.с. 11).
Згідно заяви підприємець Копетюк В.В. приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 05.09.2013, та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Позивач зазначає, що згідно умов договору підприємцю встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок в розмірі 6000,00 грн. в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms -повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 №904/1308/16 стягнуто з фізичної особи-підприємця Копетюка В.В. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 10 922,66 грн., з яких: 3 610,57 грн. - заборгованість за кредитом, 3 113,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 511,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 687,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом. Стягнуто солідарно з фізичної особи-підприємця Копетюка В.В. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 грн.
Згідно мотивувальної частини рішення стягнення заборгованості відбулося на підставі договору банківського обслуговування № б/н від 05.09.2013.
Згідно розрахунків, долучених до позовної заяви АТ КБ "Приватбанк" в межах справи №904/1308/16, банком заявлено, а Господарським судом Дніпропетровської області стягнуто з відповідача Копетюка В.В. 3 610 грн. 57 коп. заборгованості за кредитом, 3 113,56 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 01.12.2013 по 11.02.2016, 3 511,03 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 10.01.2014 по 11.02.2016, 687,50 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом за період з 02.06.2014 по 11.02.2016.
Розрахунок заборгованості у даній справі за період з 05.09.2013 по 11.02.2016 є аналогічним розрахунку, долученому до матеріалів справи №904/1308/16.
Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України підставою для закриття провадження у справі є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.
При цьому суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.
Положення пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України підлягають застосуванню, якщо на момент відкриття провадження у справі суду не було відомо про наявність рішення у іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Передбачені нормами статей 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Враховуючи вказане положення слід вважати, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зі змісту позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі вбачається, що Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося з позовом до підприємця Копетюка В.В. про стягнення суми 25 459 грн. 00 коп., з яких: 3 610 грн. 57 коп. заборгованість за кредитом, 9 544 грн. 38 коп. заборгованість по процентах за користування кредитом, 8 400 грн. 62 коп. - пеня, 3 904 грн. 10 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом.
В якості обґрунтування правових підстав позову позивач посилається на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором банківського обслуговування №б/н від 05.09.2013, поточний рахунок № НОМЕР_1 .
Проаналізувавши зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі та зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 №904/1308/16, суд дійшов висновку, що склад сторін, предмет та підстави позову у даній справі та у справі №904/1308/16 в сумі 10 922,66 грн., з яких: 3 610,57 грн. - заборгованість за кредитом, 3 113,56 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3 511,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 687,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, є тотожними, при цьому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 №904/1308/16 не оскаржувалось, є таким, що набрало законної сили, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: SovtransavtoHolding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Враховуючи вищевикладені положення суд зазначає, що подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав в сумі 10 922,66 грн., з яких: 3 610,57 грн. - заборгованість за кредитом, 3 113,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 511,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 687,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, з яких прийнято рішення у справі №904/1308/16, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в сумі 10 922,66 грн., з яких: 3 610,57 грн. - заборгованість за кредитом, 3 113,56 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 511,03 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 687,50 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, з огляду на встановлення під час розгляду даної справи існування рішення суду у справі №904/1308/16, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет, з наданням правової оцінки обставинам та підставам позову, заявленим у даній справі.
Таким чином, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Щодо стягнення нарахованих позивачем 6 430 грн. 82 коп. процентів за користування кредитом, 4 889 грн. 59 коп. пені, 3 216 грн. 60 коп. комісії за користування кредитом суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, з огляду на таке.
При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань, клієнт сплачує банку проценти і пеню за використання кредиту від суми залишку не погашеної заборгованості в розмірі, передбаченому даним розділом "Умов та правил надання банківських послуг" (п. 3.18.1.13 Умов).
За користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (п.3.18.4.1 Умов).
За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.1 Умов).
При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 24 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п.3.18.4.1.2 Умов).
У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата здійснюється з дня, наступного з датою порушення зобов'язань( п.3.18.4.1.3 Умов).
Під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4 Умов).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.18.4.9 Умов).
При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими (п. 3.18.1.8 Умов).
Обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі -та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 3.18.6.1 Умов).
При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.11.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п., п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні (п.3.18.5.1 Умов).
Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.0.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3., здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом (п. 3.18.5.4 Умов).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Звертаючись до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Копетюка В.В. заборгованості за договором банківського обслуговування №б/н від 05.09.2013 кредитор фактично пред'явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за вказаним договором та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду №310/11534/13-ц від 04.07.2018, №444/9519/12 від 28.03.2018, постанові Центрального апеляційного господарського суду №912/1120/16 від 31.01.2019, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020.
Таким чином після зміни строку виконання зобов'язань щодо погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, комісії за користування кредитом, оскільки нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору не передбачено.
З моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину - виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законодавством - ЗУ "Про виконавче провадження".
Наявність судового рішення надає право кредитору лише на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду №564/2199/15-ц від 14.02.2018, висновки якого щодо застосування норм права згідно зі ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковими для суддів.
У зв'язку з відмовою у позові, підстави для застосування строків позовної давності відсутні.
Крім того судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, згідно якої оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому дані умови не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже за наведених обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. У заяві про приєднання сторони не обумовили суми кредиту та строк дії договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У зв'язку з відмовою у позові правові підстави відповідно до ст. 129 ГПК України покладення судових витрат на відповідачів відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Копетюка Віталія Васильовича про стягнення 10 922 грн. 66 коп., з яких: 3 610 грн. 57 коп. заборгованості за кредитом, 3 113 грн. 56 коп. заборгованості по процентах за користування кредитом, 3 511 грн. 03 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 687 грн. 50 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом закрити.
2. У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Копетюка Віталія Васильовича про стягнення 6 430 грн. 82 коп. заборгованості по процентах за користування кредитом, 4 889 грн. 59 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 3 216 грн. 60 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 14.08.2020
Суддя А. М. Кравчук