Справа № 671/364/19
Провадження № 2/604/19/20
25 червня 2020 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі :
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участі секретаря
судового засідання Гамана В.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Підволочиська Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , ФІОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, посилаючись на те, що 05 лютого 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено актовий запис за № 132. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2018 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 задоволено. За час спільного проживання позивача із відповідачем ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованих шлюбних відносинах, ними було набуто за рахунок спільних коштів спільними зусиллями майно, зокрема 3/25 (три двадцять п'ятих) частки у праві власності нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу нежилої будівлі, посвідченого 28.12.2009 р. приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлевою С.Л. за реєстровим № 5285, та зареєстровано 05.01.2010 р. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018р. визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку від 3/25 часток у праві власності на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дане приміщення використовувалося позивачем в її підприємницькій діяльності, котра полягає в реалізації (продажі) металопластикових та металевих конструкцій (вікна, двері), та в даному приміщенні позивач здійснювала реалізацію (продаж) товару та зберігала товар, тобто використовувала приміщення як магазин, до 09 лютого 2018 року. Проте, 09 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_2 , діючи через свого представника, самовільно змінив чи пошкодив замок до вхідних дверей, позбавивши позивача доступу до приміщення та до власного майна (товару, обладнання та устаткування). З даного приводу позивач зверталася до правоохоронних органів, однак результату (окрім надання їй можливості забрати частину власного рухомого майна) та належної правової оцінки даній обставині надано не було.
Крім того, позивачу стало відомо про укладення її колишнім чоловіком ОСОБА_2 , як орендодавцем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , як орендарем, договору оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2017 року (надалі - договір оренди), за яким орендодавцем передано в оренду орендарю нежитлове приміщення (3/25 частки), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв. м. (об'єкт оренди). Відповідно до п. 3.1 договору оренди вступ орендаря у володіння та користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням сторонами Акту про його прийому передачі. Акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення складено та підписано між сторонами договору оренди 02 листопада 2017 року. Із наведеного вбачається, що дії по розпорядженню належним на праві спільної власності приміщенням та передання приміщення в користування за відплатним договором оренди третім особам вчинялися ОСОБА_2 після фактичного припинення шлюбних відносин та під час звернень позивача до суду із позовними вимогами про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя, та під час розгляду даних позовних вимог судом. Крім того, в подальшому, орендарем - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 передано дане приміщення в суборенду згідно договору суборенди № 1 від 01 листопада 20017 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 . Разом із тим, у відповідності до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно в користування негайно або в строк, встановлений договором найму. Згідно умов п. 3.1 договору оренди передбачено вступ орендаря, володіння та користування об'єктом оренди одночасно з підписанням сторонами Акту про його прийом-передачу, котрий, в свою чергу, складено та підписано між сторонами до оренди 02 листопада 2017 року. Відтак, орендар (фізична особа - підприємець ОСОБА_3 вступив в володіння та користування об'єктом оренди (приміщенням) 02 листопада 2017 року одночасно з підписанням сторонами договору оренди, Акту приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення. Відповідно, враховуючи укладення орендарем (фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ) із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 договору суборенди від 01 листопада 2017 року, та до вступу орендаря у володіння та користування об'єктом оренди (приміщенням), котре мало місце 02 листопада 2017 року, оспорюваний договір суборенди не відповідає встановленому законом та зазначеному вище порядку передачі наймачем майна (речі) у користування іншій особі (піднайом) і суперечить йому, а отже є недійсним у зв'язку із чим, зсилаючись на вимоги статтей 203, 215, 216, 321, 355, 356, 358, 361, 369, 774, 765 ЦК України, просить визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2017 року, та договір суборенди № 1 від 01 листопада 2017 року, а також стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати.
Представник позивача ОСОБА_5 подав суду заяву, згідно якої заяви просить справу слухати у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримав та просить їх задоволити у повному обсязі. Крім того, просить стягнути з відповідачів судові витрати, що складається із судового збору та витрат на правничу допомогу. Проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідачі ОСОБА_2 , фізична особа підприємець ОСОБА_3 , фізична особа підприємець ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, не повідомивши про причину повторної неявки, відзиву не подали. За вказаних обставин суд приходить до переконання, що згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У відповідності до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.
Суд, оглянувши надані сторонами докази у повній сукупності, приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є підставними та підлягають до задоволення, виходячи із наступних міркувань.
05 лютого 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблений запис за № 132.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 квітня 2018 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 задоволено, шлюб між сторонами розірвано. В апеляційному порядку дане рішення не оскаржувалося, а відтак набрало законної сили 06 травня 2018 року.
Таким чином, в період з 05 лютого 2005 року по 06 квітня 2018 року позивач з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованих шлюбних відносинах.
За час спільного проживання позивача із відповідачем ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів спільними зусиллями набуто майно, зокрема 3/25 (три двадцять п'ятих) частки у праві власності нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу нежилої будівлі посвідченого 28 грудня 2009 р. приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Яковлевою С.Л. за реєстровим № 5285, та зареєстровано 05 січня 2010 р.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2018 р. у справі № 607/1177/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в порядку поділу майна, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку від 3/25 часток у праві власності на нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Таким чином, станом на час розгляду справи власниками приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в рівних часках є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2
01 листопада 2017 року між відповідачем ОСОБА_2 , як орендодавцем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2017 року, за яким орендодавцем передано в оренду орендарю нежитлове приміщення (3/25 частки), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв. м.
Відповідно до п. 3.1 договору оренди вступ орендаря у володіння та користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням сторонами Акту про його прийому передачі.
Акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення складено та підписано між сторонами договору оренди 02 листопада 2017 року.
Крім того, в подальшому, орендарем - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 передано дане приміщення в суборенду згідно договору суборенди № 1 від 01 листопада 20017 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), і таке майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, та співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
В розумінні ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися лише своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно положень ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму та до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Згідно ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, та правочин, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
За умовами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Таким чином судом встановлено, що на час укладення спірного договору оренди та суборенди позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбних відносинах і нежитлове приміщення (3/25 частки), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв. м.,- є їх спільною сумісною власністю.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 своєї згоди у будь-якій формі, в тому числі письмовій, на укладення ОСОБА_2 правочинів (договорів) про передачу в оренду (користування) приміщення - не надавала.
Відповідно до ст.ст. 215-216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми діючого законодавства, зокрема ст.65 СК України, за якою дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою, а для укладення одним із подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; ст.369 ЦК України, згідно якої розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, оспорюваний договір оренди не відповідає встановленим законом та зазначеному вище порядку розпорядження майном, котре є об'єктом спільної сумісної власності.
В той же час, у відповідності до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно в користування негайно або в строк, встановлений договором найму.
Згідно п. 3.1 договору оренди передбачено вступ орендаря, володіння та користування об'єктом оренди одночасно з підписанням сторонами Акту про його прийом-передачу, котрий, в свою чергу, складено та підписано між сторонами до оренди 02 листопада 2017 року.
Відтак, орендар (фізична особа - підприємець ОСОБА_3 вступив в володіння та користування об'єктом оренди (приміщенням) 02 листопада 2017 року одночасно з підписанням сторонами договору оренди, Акту приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення.
Відповідно, враховуючи укладення орендарем (фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ) із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 договору суборенди від 01 листопада 2017 року, та до вступу орендаря у володіння та користування об'єктом оренди (приміщенням), котре мало місце 02 листопада 2017 року, оспорюваний договір суборенди не відповідає встановленому законом та зазначеному вище порядку передачі наймачем майна (речі) у користування іншій особі (піднайом) і суперечить йому.
У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у раз його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Незважаючи на неодноразове реагування суду витребування доказів, зокрема оригіналів оспорюваних договорів, подання відзиву, підтвердження згоди позивача на передачу в оренду спірного нерухомого майна, тощо, відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не надано суду пояснень та жодних обґрунтувань, на спростування обставин, що викладені у позовних вимогах, а тому суд виходить із наданих позивачем ОСОБА_1 доказів.
За вказаних обставин, враховуючи вимоги закону, відсутність згоди співвласника майна позивача ОСОБА_1 на укладення спірного договору оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2017 року про передачу в оренду (користування) належного їм на праві власності приміщення фізичній-особі підприємцю ОСОБА_3 , та подальше укладення на підставі такого договору оренди орендарем (фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ) із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 договору суборенди від 01 листопада 2017 року, та до вступу орендаря у володіння та в користування об'єктом оренди (приміщенням), котре мало місце 02 листопада 2017 року, вбачаються порушені права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_1 , які підлягають захисту, шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборендинежитлового приміщення (3/25 частки), загальною площею 94,2 кв.м., щорозташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме задоволення позовних вимог є належним і необхідним способом захисту прав позивача у межах спірних правовідносин.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із доказів, що надані позивачем, оскільки, незважаючи на неодноразове реагування суду, витребування доказів, зокрема оригіналів оспорюваних договорів, подання відзиву, підтвердження згоди позивача на передачу в оренду спірного нерухомого майна, тощо, відповідачами не надано суду пояснень та жодних обґрунтувань, на спростування обставин, що викладені у позовних вимогах.
Згідно вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що заявлені позивачем позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідачів слід стягнути судовий збір у розмірі 1536.80 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Керуючись ст.ст. 13, 141, 247, 263-265, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, ст. ст. 133, 134, 141, 175, 203, 213, 328, 759, 770, 793, ЦК України, Постанови Пленуму ВС України від 06 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд,-
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення (3/25 частки), загальною площею 94,2 кв.м., щорозташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 01 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та фізичноюособою - підприємцем ОСОБА_3 , як орендарем.
Визнати недійсним договір суборенди нежитлового приміщення (3/25 частки), загальною площею 94,2 кв.м., щорозташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 01 листопада 2017 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , як орендарем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , як суборендарем.
Стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи підприємця ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1536.80 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя - підпис
Згідно з оригіналом:
Суддя Підволочиського районного суду
Тернопільської області Сташків Н.Б.