13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 818/1653/17
адміністративне провадження № К/9901/50684/18, №К/9901/51288/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у адміністративній справі матеріалами справу №818/1653/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 і Державної казначейської служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, постановлене в складі колегії суддів: головуючого судді Бондаря С.О., суддів Гелети С.М., Кравченка Є.Д., і на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Мінаєвої О.М., суддів Бартош Н.С., Макаренко Я.М.,
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, Казнечейство) із вимогами: визнати протиправною бездіяльність Казначейства щодо невиконання постанови Конотопського міськрайонного суду від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011; стягнути з Казначейства моральну шкоду в розмірі 93462 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова Конотопського міськрайонного суду від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011 залишається невиконаною, однак перерахування коштів мало бути здійснено протягом трьох місяців із дня надходження до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
3. Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що відповідно до Закону України від 05.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон №4901-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Рішення суду залишається не виконаним у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань для забезпечення виконання рішень суду.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011 стягнуто з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2010 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням здійсненої за цей період виплати (а.с.9).
5. Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22.01.2014 роз'яснено постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011, зазначивши суму стягнення з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 в розмірі 3150 грн (а.с.16).
6. 14 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо підтвердження направлення його документів на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області (а.с.23).
7. Листом №92/09-39/02, Д-42/02.2/09-38, Д-43/02.2/09-38 від 18.08.2017 Головне територіальне управління юстиції у Сумській області повідомило ОСОБА_1 , що Управлінням Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області отримано заяви стосовно внесення рішень суду на користь ОСОБА_1 до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою. Одночасно ОСОБА_1 було повідомлено, що Законом №4901-VI і Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (далі - Порядок №440), на управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області покладено виключно обов'язок по обліку, інвентаризації заборгованості і подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (а.с.26).
8. Судами попередніх інстанцій установлено, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області та Головним територіальним управлінням юстиції з питань державної виконавчої служби складений та підписаний акт приймання-передавання №37, згідно з яким рішення в справі №2а-103/2011 від 10.01.2011, видане Конотопським міськрайонним судом Сумської області, передано до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області 17.07.2017 (а.с.27-29).
9. Отже, рішення суду щодо позивача було передано відповідачу до виконання 17.07.2017.
10. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем указану постанову не виконано.
11. Уважаючи, що рішення суду в справі №2а-103/2011 не виконується унаслідок протиправної бездіяльності відповідача, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Казначейства щодо невиконання постанови Конотопського міськрайонного суду від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Казначейства на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 1700 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
13. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги виходив із того, що відповідачем не надано доказів правомірності невиконання постанови Конотопського міськрайсуду від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011 у строки понад три місяці, визначені частиною першою статті 5 Закону №4901-VI.
14. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди в сумі 93462 грн, суди попередніх інстанцій зазначили, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини відповідача заявник має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди.
15. При цьому, оцінюючи вказані обставини і характер спірних правовідносин у їхньої сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в цьому випадку, моральна шкода підлягає відшкодуванню у межах одного прожиткового мінімуму, у розмірі, установленому станом на дату розгляду справи, що складає 1700 грн.
Провадження в суді касаційної інстанції
16. ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Казначейства моральної шкоди в розмірі 93462 грн.
17. Позивач наголошує, що не погоджується з розміром компенсації моральної шкоди, яка присуджена йому судами попередніх інстанцій. Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, позивач уважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, повинен бути стягнутий в сумі, еквівалентній 3000 Євро.
18. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
19. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
20. Відповідач також подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення в частині задоволення позовних вимог.
21. Касаційну скаргу відповідач мотивує тим, що він позбавлений можливості виконати постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011 у строк, визначений Законом №4901-VI, з об'єктивних причин, ураховуючи недостатність бюджетних призначень за програмою для погашення заборгованості за поданим судовим рішенням і наявність сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів.
22. Відповідач зазначає, що надав до суду першої інстанції копії його листів до Міністерства фінансів України щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Питання передбачення коштів на певну мету у законі про Державний бюджет України віднесено виключно до прерогативи Верховної Ради України, а не Казначейства.
23. Отже, відповідач уважає, що Казначейство здійснило всі заходи передбачені чинним законодавством про перерахуванням коштів стягувачу. Питання перерахування коштів на користь позивача відповідно до постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.01.2011 в справі №2а-103/2011 залежить від визначеного у законі про Державний бюджет України на відповідний рік обсягу за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», суми коштів за виконавчими документами, що надійшли і підлягають виконанню за цією програмою, та від затвердженого Міністерством фінансів України розпису виконання бюджету, а не від рішень чи дій посадових осіб Казначейства.
24. Відповідач також указує на відсутність підстав для стягнення моральної шкоди з Казначейства на користь позивача.
25. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
26. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
27. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 травня 2020 року №756/0/78-20, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаних касаційних скарг.
28. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2020 року касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
29. Від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якій він наполягає на безпідставності останньої і просить у її задоволенні відмовити.
V. Позиція Верховного Суду
30. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
31. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
32. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
33. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
34. Частиною першою статті 2 Закону №4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган.
35. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
36. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів і відомостей.
37. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону №4901-VI).
38. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45) затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
39. Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
40. Згідно з пунктом 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
41. Пунктом 48 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
42. Відповідно до пункту 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів із дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
43. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
44. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі
VI. Позиція Верховного Суду
45. Аналізуючи наведені положення у співставленні зі встановленими обставинами цієї справи, необхідно звернути увагу, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Казначейство обмежено відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду.
46. Якщо таких коштів недостатнього, Казначейство зобов'язана звернутися до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України; при цьому Казначейство відкладає безспірне списання коштів і поновлює його після того, як такі зміни будуть внесені.
47. Отже, перед тим як констатувати факт протиправної бездіяльності Казначейства у правовідносинах, які виникають у зв'язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є державний орган, потрібно з'ясувати, чи вжило Казначейство в межах своїх повноважень усі залежні від нього дії (ухвалило рішення), спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об'єктивні підстави та можливості.
48. Під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
49. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов'язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
50. Суд погоджується з тим, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню. Однак у контексті встановлених в цій справі обставин, необхідно зауважити, що сам факт невиплати позивачу коштів протягом трьох місяців (від дати подання необхідних документів) за судовим рішенням, боржником за яким є державний орган, без з'ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Казначейство допустило протиправну бездіяльність.
51. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 06 листопада 2019 року в справі №803/1449/16 і від 15 травня 2019 року в справі №688/4324/16-а.
52. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що Казначейство допустило протиправну бездіяльність ґрунтується на тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, залишається невиконаним, при цьому судами попередніх інстанцій установлено, що недостатність коштів на бюджетних рахунках не є підставою для такого не виконання.
53. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою доводи відповідача щодо причин, які це зумовили, а також не надали правової оцінки діям останнього в ситуації, коли бюджетних асигнувань для виплати коштів недостатньо.
54. Таким чином, в цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо того, чи звертався відповідач до Міністерства фінансів України на виконання вимог пунктом 49 Порядку №845, а також чи вживав він інших заходів, спрямованих на реальне виконання рішення.
55. У цій справі вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про визнання протиправною бездіяльності Казначейства, а тому має вирішуватися у взаємозв'язку з висновками суду щодо таких дій відповідача.
56. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
57. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
58. За змістом статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
59. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
60. За викладених обставин Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
VII. Судові витрати
61. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
62. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
63. Касаційні скарги Державної казначейської служби України і ОСОБА_1 задовольнити частково.
64. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у цій справі скасувати.
65. Адміністративну справу №818/1653/17 направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
66. Судові витрати не розподіляються.
67. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко