13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 810/422/17
адміністративне провадження № К/9901/50274/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Панченко Н.Д. від 01 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н.М., суддів Бужак Н.П., Твердохліб В.А. від 05 квітня 2018 року у справі за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» до Переяслав-Хмельницького відділення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У січні 2017 року Комунальне підприємство Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницького відділення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2016 року №0000711500, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 94344,40 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки визначення Підприємству штрафних санкцій стало наслідком зміни Інспекцією указаного позивачем в платіжних дорученнях на сплату податкових зобов'язань з ПДВ призначення платежу, право на зміну якого, як вважає позивач, у податкового органу відсутнє. Крім того стверджувало, що у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи по суті; далі - КАС України), не доведено належними та допустимими доказами вчинення Підприємством правопорушення щодо несвоєчасної сплати податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2013 року, січень 2014 року та грошових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 04 грудня 2013 року №0005552201, оскільки таке податкове повідомлення-рішення частково скасовано в судовому порядку, тому протягом 2015 року податковим органом безпідставно здійснювалось зарахування поточних платежів з ПДВ в рахунок погашення неіснуючого боргу, а суми податкових зобов'язань з ПДВ, самостійно задекларовані позивачем у поданій звітності за грудень 2013 року та січень 2014 року, сплачені Підприємством в повному обсязі та у терміни, встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України). Наведені обставини суди визнали такими, що виключають підстави застосування до платника штрафних (фінансових) санкцій, передбачених статтею 126 ПК України.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем допущені порушення вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов'язань з ПДВ за відповідні періоди за межами граничних строків їх сплати. При цьому вважає, що здійснення податковим органом самостійного зарахування платежів, спрямованих платником податку в рахунок погашення поточних податкових зобов'язань, у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше, узгоджується із вимогами законодавства.
Позивач у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією 22 січня 2016 року в приміщенні контролюючого органу проведено камеральну перевірку своєчасності сплати Підприємством податкових зобов'язань, за результатами якої складено акт №31/10-17-15-01, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, а саме несвоєчасно сплачені узгоджені податкові зобов'язання з ПДВ по податкових деклараціях за грудень 2013 року, січень 2014 року та грошових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 04 грудня 2013 року №0005552201.
На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким на підставі статті 126 ПК України за затримку сплати грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 471722 грн. позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20%.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).
Як визначено пунктами 203.1, 203.2 статті 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов'язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивач 16 січня 2014 року подав до Інспекції податкову декларацію з ПДВ за грудень 2013 року (реєстраційний номер 9087446862), у якій самостійно визначив суму грошового зобов'язання у розмірі 372392,00 грн.
18 лютого 2014 року позивач подав до Інспекції податкову декларацію з ПДВ за січень 2014 року (реєстраційний номер 900758494), у якій самостійно визначив суму грошового зобов'язання у розмірі 9115,00 грн.
Встановлено, що сума ПДВ за вказані періоди сплачена позивачем своєчасно та у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №55 від 20 січня 2014 року та №183 від 24 лютого 2014 року.
Окрім того суди встановили, що на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 жовтня 2013 року №1224/10-17-22-01/20598264 від 13 листопада 2013 року Інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року №0005552201, згідно з яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 135323,00 грн., з яких 90215,00 грн. за основним платежем, 45108,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі №810/587/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року, адміністративний позов Підприємства задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 грудня 2013 року №0005552201 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання на 132505,50 грн., з яких 88337,00 грн. за основним платежем, 44168,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).
Суму грошових зобов'язань у розмірі 2817,50 грн., яка набула статусу узгодженої за результатами розгляду справи №810/587/14-а, було сплачено позивачем у повному обсязі та в установлені ПК України строки, що підтверджується платіжними дорученнями від 10 грудня 2013 року №1287, №1288, №1289, №1290 та №1291.
Як встановлено судами, контролюючий орган фактично змінив призначення платежів, які були самостійно визначені Підприємством у платіжних дорученнях під час виконання ним свого обов'язку при сплаті сум поточних податкових зобов'язань з ПДВ за січень, лютий, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень і листопад 2015 року та зарахував 90215,00 грн. на погашення податкового боргу за податковим повідомленням-рішенням від 04 грудня 2013 року №0005552201, незважаючи на те, що останнє було частково скасовано в судовому порядку, проте відповідні коригування в обліковій картці платника податку відповідачем проведені не були.
По суті судами встановлено, що спірні правовідносини між сторонами з приводу своєчасності сплати податкових зобов'язань тривають, починаючи з 2008 року. Зокрема, контролюючий орган, всупереч рішенню Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2010 року у справі №А20/271-08, яким встановлено відсутність у позивача податкового боргу, змінює призначення поточних платежів позивача у рахунок погашення неіснуючого податкового боргу.
За наведеного суди виходили із безпідставності обліку відповідачем з 2008 року в картці особового рахунку позивача недоїмки зі сплати ПДВ, в рахунок погашення якої податковим органом спрямовувалися поточні платежі Підприємства, а також встановленого факту, що позивачем своєчасно, тобто у строки, встановлені ПК України, сплачено узгоджені грошові зобов'язання з ПДВ за грудень 2013 року, січень 2014 року та грошових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 04 грудня 2013 року №0005552201 (в його нескасованій частині), що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких залучені до матеріалів справи, та не спростовано відповідачем.
За таких обставин висновок судів у справі, що розглядається, про протиправність застосування до Підприємства штрафних санкцій ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.
Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують, дублюють аргументи апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції.
Окрім того слід зазначити, що підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) встановлено право органів державної податкової служби проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно вимог пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Отже камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Тобто перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Таким чином у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.
Питання ж своєчасності нарахування та сплати податків та зборів до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2017 року, могли бути предметом лише документальної перевірки, якій властиві інші ознаки в залежності від виду такої (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).
У даному ж випадку, відповідач, здійснюючи дослідження питань своєчасності сплати позивачем узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання, вийшов за межі предмету камеральної перевірки, у зв'язку з чим прийняте за її результатами податкове повідомлення - рішення, яке є предметом розгляду в цій справі, не можна визнати законними.
За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статей 341, 343 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко