12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 160/9486/19
адміністративне провадження № К/9901/18797/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року
у справі №160/9486/19
за позовом ОСОБА_1
до Виконуючого обов'язки головного лікаря Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня Криворізької міської ради» Мельниченко В.В.
про визнання бездіяльності протиправною
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року повернута позовна заява ОСОБА_1 до Виконуючого обов'язки головного лікаря Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня Криворізької міської ради» Мельниченко В.В. про визнання бездіяльності протиправною.
На дану ухвалу позивачем 08 січня 2020 року позивачем подана апеляційна скарга з клопотанням про звільнення від сплати судового збору в зв'язки з скрутним матеріальним становищем.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року відмовлено в клопотанні про звільнення від сплати судового збору та апеляційна скарга залишена без руху для сплати судового збору в сумі 2102грн.
Ухвалою від 17 червня 2020 року суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу з підстав не виконання ухвали апеляційного суду від 28 січня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху.
Вважаючи ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року постановленою з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Постановляючи ухвалу від 17 червня 2020 року про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції посилався на те, позивач 12 червня 2020 року повторно подав заяву про звільнення від сплати судового збору та приклав довідку Управління праці і соціального захисту населення Виконавчого комітету Тернівської районної в місті Кривому Розі ради №2615 від 04 травня 2020 року, про те що він з травня 2018 року по квітень 2020 року отримав 782грн54коп компенсації за догляд за інвалідом І групи.
Однак апеляційний суд, з посиланням на практику Верховного Суду, зробив висновок, що довідка Управління праці і соціального захисту населення є недостатнім доказом, що майновий стан ОСОБА_1 перешкоджає сплаті судового збору.
Як вбачається із оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції скаржник клопотав про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
За приписами частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (надалі - №3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою статті 8 цього Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З огляду на вказане, суд наділено повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря несення судових витрат є не обов'язком суду, а повноваженням за певних обставин.
При цьому в частині сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря несення цих судових витрат.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та, за наявності, обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд, що вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги), встановивши за результатом розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря несення судових витрат та дійшовши висновку про необхідність реалізації такого свого права, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря несення судових витрат є прерогативою відповідного суду.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Довідку Управління праці і соціального захисту населення Виконавчого комітету Тернівської районної в місті Кривому Розі ради №2615 від 04 травня 2020 року не підтверджує відсутність у позивача іншого доходу для сплати судового збору, а лише встановлює факт отримання ним щомісячної компенсаційної виплати.
Таким чином, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження відсутності достатніх коштів для оплати судових витрат (скрутного матеріального стану), а також актуальних відомостей щодо розміру річного доходу за весь попередній календарний рік, у суду були відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.
Оскільки надані скаржником докази на підтвердження скрутного матеріального стану повністю не відображають розмір доходів скаржника за попередній календарний рік та не дають можливість суду вирішити належним чином заявлене клопотання про звільнення від сплати судового збору, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено заявнику у звільненні від сплати судового збору та повернуто апеляційну скаргу.
Отже, враховуючи несплату судового збору позивачем та відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору в суду апеляційної інстанції були наявні підстави для повернення апеляційної скарги з підстав не виконання ухвали про залишення без руху.
Враховуючи вищенаведене, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту першого частини четвертого статті 169 та частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справ) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 КАС України, який включає й ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі №160/9486/19 за позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов'язки головного лікаря Комунального підприємства «Криворізька міська лікарня Криворізької міської ради» Мельниченко В.В. про визнання бездіяльності протиправною.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак Л.О. Єресько