06 серпня 2020 року
м. Київ
справа №826/3741/17
адміністративне провадження №К/9901/15947/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
за участю:
секретаря судового засідання Кисличенко О.В.,
представника відповідача, третьої особи - Куліби О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3741/17
за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Генеральної прокуратури України
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року, ухвалене суддею Келебердою В.І.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генерального прокурора України (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
1.2. визнати висновок службового розслідування від 11 жовтня 2016 року таким, що проведене незаконно, а його результати не знайшли свого підтвердження.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на незаконність оскаржуваного наказу, оскільки висновки службового розслідування щодо факту недекларування майна за 2015 рік, а саме права користування автомобілем марки Audi Q7, є такими, що не відповідають дійсності. Фактів, які б вказували на постійне користування автомобілем та несення відповідних витрат на зазначений автомобіль в ході службового розслідування не здобуто. Саме ж службове розслідування та проведення перевірки доброчесності позивача як прокурора здійснено особами, які не мали на те відповідних повноважень, оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора України від 08 серпня 2016 року № 65-щц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, що має наслідком припинення виконання завдань цього структурного підрозділу, а отже і відповідних посадових обов'язків його працівників. У наказі про ліквідацію зазначеного структурного підрозділу не передбачено продовження виконання повноважень його працівниками щодо проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів до початку діяльності структурного підрозділу, на який будуть покладені такі завдання.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 березня 2017 року до участі в справі залучено Генеральну прокуратуру України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
5. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактів, які б вказували на постійне користування та несення відповідних витрат на зазначений автомобіль в ході службового розслідування відповідачами не здобуто, а тому висновки, викладені за результатами службового розслідування не містять достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження їх правомірності.За таких обставин, спірний наказ прийнятий на підставі висновків службового розслідування, які не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що є підставами для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
5.1. Посилання позивача на незаконність висновку службового розслідування та незаконність його проведення, що є підставами для його скасування, суди попередніх інстанцій вказали, що відновлення порушених прав позивача відбулось шляхом скасування наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а також те, що висновок службового розслідування має констатуючий характер, а тому не породжує жодних юридичних наслідків для позивача.
5.2. Щодо строків звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинний на час звернення з позовом КАС України не передбачав подачі заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати. Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи обставини справи та суть заявлених позовних вимог, судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги доводи відповідача щодо залишення позову без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
6. 04 червня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Генеральної прокуратури України, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 березня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.
7. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій залишено без будь-якої правової оцінки докази Генеральної прокуратури України, які за обґрунтованим висновком комісії із службового розслідування підтверджують право та фактичне користування ОСОБА_1 автомобілем Audi Q7 з січня 2015 року по 17 серпня 2016 року.
7.1. Скаржник зазначає, що порушення, допущені під час заповнення і подання анкети доброчесності, є неналежним виконанням службових обов'язків, а також дією, що порочить звання прокурор і може викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права через неправильне тлумачення наказів Генеральної прокуратури України від 13 квітня 2017 року № 111 та від 16 червня 2016 року № 205. Також є помилковими висновки судів про проведення службового розслідування та перевірки доброчесності неуповноваженими особами.
7.2. Вказує на те, що законодавство України зобов'язує декларувати транспортні засоби, на які у суб'єкта декларування наявне будь-яке право (власності, оренди чи право користування), незалежно від фактичного користування ним.
7.3. Також, скаржник зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 у позовній заяві не вказав про поновлення строку звернення до суду та у судових засіданнях не навів жодних пояснень щодо поважності причин його пропуску. При цьому, звертає увагу суду касаційної інстанції, що цю заяву заявник подав до суду першої інстанції після того, як останній змінив порядок розгляду справи та перейшов до розгляду у письмовому провадженні, а копію цієї заяви не було направлено на адресу прокуратури,у зв'язку з чим остання була позбавлена можливості викласти свої зауваження та надати відповідні докази.
8. 04 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 жовтня 2019 року закінчено підготовчі дії у даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 340 КАС України.
11. У ході судового розгляду справи було уточнено найменування третьої особи на Офіс Генерального прокурора на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 27 грудня 2019 року № 358 про перейменування без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному д/ержавному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
12. В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи вимоги касаційної скарги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Позиція інших учасників справи
13. 03 липня 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вказує на те, що автомобіль не був включений до декларації, оскільки фактичний власник в силу Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не є членом родини суб'єкта декларування майно яких він повинен вказувати в декларації. Крім того зазначає, позивач не користувався автомобілем та не ніс відповідних витрат в розмірах, що передбачені в Додатку до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Вказує також на те, що службове розслідування та проведення перевірки доброчесності прокурора було здіснено особами, які не мали на те відповідних повноважень.
Установлені судами фактичні обставини справи
14. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 07 червня 2016 року №654-ц ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки - начальника управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки.
15. Декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік позивачем подано 31 березня 2016 року.
16. Анкету доброчесності прокурора позивачем подано 07 липня 2016 року.
17. На електронну пошту Генеральної прокуратури України 16 серпня 2016 року надійшла інформація щодо можливої недоброчесності, невідповідності майнового стану ОСОБА_1 його доходам, одержаним із законних джерел, а також недостовірного декларування останнім свого майна у порядку, встановленому законодавством. За вказаною інформацією у користуванні ОСОБА_1 перебуває дороговартісний автомобіль марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , який він з метою приховування свого фактичного рівня життя та дійсного майнового стану зареєстрував на свого родича - ОСОБА_2 , а також умисно не вказав цей транспортний засіб у Декларації за 2015 рік, а до Анкети вніс заздалегідь неправдиві відомості.
18. З інформацією аналогічного характеру до Генеральної прокуратури України також звернулися представники Громадських організацій "Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" та "Центр протидії корупції" 19 серпня 2016 року та 25 серпня 2016 року відповідно.
19. З метою перевірки інформації щодо можливої недоброчесності, невідповідності майнового стану позивача, його доходам, одержаним із законних джерел, а також недостовірного декларування майна у порядку встановленому Законами України "Про запобігання і протидії корупції" та "Про запобігання корупції" проведено службове розслідування на підставі наказу Генерального прокурора України від 12 вересня 2016 року № 335.
20. Зазначене службове розслідування проводилось на підставі наказу №335 від 12 вересня 2016 року, відповідно до якого призначено службове розслідування для проведення якого утворено комісію у складі голови комісії Титарчука І.Г. - заступника начальника відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, Чоломбитько М.В. - прокурора відділу, Власюка С.Г. - прокурора відділу та Криницького О.В. - прокурора відділу. Крім того, для участі у службовому розслідуванні залучено представника громадськості - голову ГО «Всеукраїнська спілка ветеранів АТО» Ткаліча Т.А.
21. Відповідно до висновків службового розслідування зазначено, що підтверджено факт недостовірного декларування майна, а саме - невнесення позивачем до розділу 6 (Відомості про транспортні засоби) графи 35 (автомобілі легкові) Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік відомостей щодо автомобіля марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2010 року випуску, VIN: НОМЕР_2 .
22. В ході проведення службового розслідування позивачем надано пояснення про те, що зазначений автомобіль належить на праві власності бабусі позивача ОСОБА_2 , а він протягом 2015 року лише декілька разів керував даним автомобілем для того, щоб доставити його на станцію для проведення технічного обслуговування та забрати його.
23. Згідно наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц на підставі висновку службового розслідування від 11 жовтня 2016 року за порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, заступнику начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сферах економіки - начальнику управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури України старшому раднику юстиції ОСОБА_1 оголошено догану.
Джерела права
24. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VIII "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VIII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Цей Закон був введений в дію 26 квітня 2015 року.
26. Пунктом 2 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1700-VIII було передбачено, що до початку роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб'єкти декларування подають декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 07 квітня 2011 року № 3206-VI. Зазначені декларації підлягають оприлюдненню в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
27. Згідно абз.5 частини 1 статті 1 Закону № 1700-VIII корупційне правопорушення це діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
28. Відповідно до пп. "е" пункту 1 статті 3 Закону № 1700-VIII суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є посадові та службові особи органів прокуратури.
29. Частиною 1 статті 45 Закону № 1700-VIII, визначено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
30. Крім того, відповідно до частини 5 стаття 19 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.
31. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.
32. Пунктом 3 Розділу 1 Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 17 червня 2016 року за № 875/29005 (далі - Порядок) визначено, що підставою для проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур, слідчих прокуратури є вимоги частини п'ятої статті 19 Закону України "Про прокуратуру".
33. Відповідно до пункту 1 Розділу 2 Порядку, кожний прокурор з метою виконання вимог частини п'ятої статті 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов'язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2016 року № 205 (далі - Анкета).
34. Згідно п. 8 Розділу 2 Порядку, у разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації.
35. Відповідно до частини 1 статті 48 Закону № 1700-VIII контроль за повнотою достовірністю та правильністю заповнення декларацій покладено на спеціальний суб'єкт - Національне агентство.
35.1. Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
36. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону № 1700-VIII до повноважень Національного агентства належить, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
37. Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1700-VIII державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов'язані перевіряти факт подання суб'єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.
38. Національне агентство перевіряє факт подання відповідно до цього Закону декларацій особами, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону.
39. Згідно з частиною 3 статті 49 Закону № 1700-VIII якщо за результатами контролю встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.
39.1. Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об'єднання, іншого непідприємницького товариства про факт неподання декларації відповідним суб'єктом декларування.
40. Відповідно до частини 1 статті 50 Закону № 1700-VIII повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
41. У випадку отримання інформації щодо порушення корупційного законодавства у частині не повноти, та правильності відображення відомостей у декларації, Національне агентство проводить перевірку (частина перша статті 50 Закону України "Про запобіганню корупції") й за результатами такої перевірки саме Національне агентство надає висновок про недостовірність поданих суб'єктом декларування відомостей.
42. Згідно частини 2 статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
43. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).
44. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
45. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
46. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
47. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).
48. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
49. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
50. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу Генерального прокурора України від 11 листопада 2016 року № 12-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на підставі висновків службового розслідування.
51. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
52. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюваний наказ є протиправним, оскільки відповідач діяв не у межах повноважень, визначених законодавством.
53. Проте колегія суддів не погоджується із мотивами, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли цього висновку.
54. Задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині суди попередніх інстанцій при оцінці повноважень відповідача на прийняття спірного наказу виходили з приписи статті19 Закону України "Про прокуратуру", Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України і Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України.
55. Натомість судами не застосовано норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносин, а саме приписи Закону № 1700-VIII, введеного в дію 26 квітня 2015 року, що є неправильним застосуванням норм матеріального права.
56. Колегія суддів Верховного Суду погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій, однак не може погодитися з мотивами, з яких суди попередніх інстанцій виходили.
57. За змістом цього Закону повноваження щодо перевірок декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є виключною функцією Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК).
58. Верховний Суд зазначає, що на підставі рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.08.2016 № 1 «Про початок діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції» розпочало свою діяльність Національне агентство з питань запобігання корупції, до повноважень якого згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
59. Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику та має повноваження зі здійснення в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції», контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя зазначених осіб.
60. Таким чином, здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
61. Тобто, якщо НАЗК встановить факт недостовірності або неповноти інформації, задекларованою особою, яка в розумінні Закону № 1700-VIII є суб'єктом декларування і в якої виник обов'язок подати таку декларацію чи повідомлення, то лише висновок цього органу може бути підставою для притягнення такої особи до юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
62. Отже утворена відповідачем комісія з проведення службового розслідування з метою перевірки інформації щодо можливої недоброчесності, невідповідності майнового стану позивача, його доходам, одержаним із законних джерел, а також недостовірного декларування майна у порядку встановленому Законами України "Про запобігання і протидії корупції" та "Про запобігання корупції", не мала повноважень в порядку Закону України "Про прокуратуру", Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України встановлювати обставини недостовірного декларування майна позивачем.
63. Тож висновки службового розслідування в частині встановлення фактів недостовірного (неповного) декларування майна позивачем у щорічній декларації за 2015 рік не є законною підставою для винесення відповідачем наказу від 11 листопада 2016 року № 12-дц.
64. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17, від 23 січня 2019 року у справі №820/1783/17, від 11 грудня 2019 року у справі №П/811/593/17, від 10 червня 2020 року у справі №560/1779/19. Підстави для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи відсутні.
65. За приписами частини 4 статті 351 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
66. На підставі наведеного Верховний Суд приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій прийнято правильне по суті спору рішення. В той же час, за наведених обставин, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині мотивів, з яких суди попередніх інстанцій виходили, задовольняючи частково позовні вимоги, виклавши їх у редакції цієї постанови.
67. Щодо доводів скаржника про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, у зв'язку з тим, що на адресу відповідача не було направлено копії заяви позивача стосовно пропуску строку звернення до суду, яка була подані останнім після того, як останній змінив порядок розгляду справи та перейшов до розгляду у письмовому провадженні, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості викласти свої зауваження та надати відповідні докази.
68. Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги, що не надання можливості відповідачу надати свої заперечення на заяву позивача безумовно є порушенням норм процесуального права з боку суду першої інстанції.
69. Водночас врахуванню підлягає той факт, що Генеральна прокуратура України скористалася своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, виклавши в апеляційній скарзі свої доводи на спростування викладених у заяві позивача обставин. І ці доводи були предметом оцінки суду апеляційної інстанції.
70. Надаючи оцінку цим доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинний на час звернення з позовом КАС України не передбачав подачі заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати. Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи обставини справи та суть заявлених позовних вимог, судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги доводи відповідача щодо залишення позову без розгляду.
71. Приймаючи до уваги той факт, що на момент оскарження наказу відповідача ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, то Верховний Суд не бачить підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в цій частині.
72. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
73. За правилами пункту 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
74. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина 2 статті 351 КАС України).
75. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції, із висновками якого правильно вирішено справу по суті позовних вимог, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення, відповідно до вимог статті 351 КАС України, підлягають зміні в частині мотивів, з яких суди попередніх інстанцій виходили, задовольняючи частково адміністративний позов, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Висновки щодо розподілу судових витрат
76. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Касаційну скаргу третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/3741/17, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/3741/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов