Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.
17.03.2010 р. Справа № 2а-399/10/1470
Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Миколаїв
до відповідача: державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв
Головуючий суддя Середа О.Ф.
Секретар судового засідання Богза Н.А.
представники:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідача: Матвєєв Є.В.
СУТЬ СПОРУ: про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.
27.01.10 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.09 р. № 0002512303, прийнятого державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач).
Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
02.12.09 р. відповідач по справі провів перевірку закусочної, що належить позивачу та склав Акт перевірки за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій від 04.12.09 р. № 1302/14/00/23/2070401810.
Зокрема, у Акті перевірки, відповідач зазначив про виявлене порушення пункту 12 статті 3 Закону України ”Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.95 р. № 265/95-ВР із змінами та доповненнями (надалі -Закон № 265/95-ВР), а саме, неведення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
За наслідками проведеної перевірки та складеному Акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 18.12.09 р. № 0002512303 про застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11699 грн.
Приймаючи оскаржене рішення відповідач виходив з того, що у відповідності із пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР позивач повинен вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють розрахункові операції готівкою або в безготівковій формі при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
З наведеного вбачається, що порядок обліку товарів повинен бути встановлений законодавством і повинен безпосередньо кореспондуватись із Законом № 265/95-ВР.
Судом встановлено, що на момент вирішення спору механізм реалізації вимог пункту 12 статті 3 вказаного Закону на законодавчому рівні не вирішений. Порядок обліку товарних запасів на складах та /або за місцем їх реалізації ні законодавчо, ні будь-яким нормативним актом до теперішнього часу не врегульований.
Посилання відповідача на необхідність ведення позивачем книги обліку доходів та розходів за формою Ф-10, як на правомірність застосування штрафної (фінансової) санкції, є помилковим, оскільки вона не має ніякого відношення до Закону № 265/95-ВР. Необхідність вести суб'єктами господарювання зазначеної книги за встановленою формою, в якій відображаються доходи і розходи, не можна ототожнювати з порядком ведення обліку товарних запасів, тим більш, якщо суб'єкт господарювання знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати незаконним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 18.12.09 р. № 0002512303 прийняте державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва про застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11699 грн.
Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Головуючий суддя О.Ф. Середа
22.03.10 р.