Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 463/1896/14-ц
провадження № 61-20571св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особи, які подали апеляційні та касаційні скарги - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іваночка Мирослава Володимировича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. та касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - адвоката Чирика Андрія Івановича на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року у складі колегії суддів:
Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Курій Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі -
ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором
від 18 травня 2007 року № 564 станом на 23 вересня 2016 року в розмірі
3 181 136,78 грн, з яких: заборгованість за кредитом- 58 713,37 Євро, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на
23 вересня 2016 року складає - 1 710 442,42 грн, заборгованість за відсотками- 33 198,38 Євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 23 вересня 2016 року складає - 967 137,76 грн, пеня- 17 285,64 Євро, що за офіційним курсом
НБУ станом на 23 вересня 2016 року складає - 503 566,60 грн, а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та уточнень до неї у розмірі 34 959,11 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2007 року № 564 станом на 23 вересня
2016 року в розмірі 3 181 136,78 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 34 959,11 грн судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову та уточнень до позовної заяви.
Не погоджуючись з рішенням Личаківського районного суду міста Львова
від 23 травня 2018 року, представник ОСОБА_1 - Чирик А. І. оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Чирика А. І. на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Не погоджуючись з рішенням Личаківського районного суду міста Львова
від 23 травня 2018 року, представник особи, що не брала участі у справі
ОСОБА_2 - Іваночко М. В. оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, що не брала участі у справі ОСОБА_2 - Іваночка М. В. на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, що не брала участі у справі ОСОБА_2 - Іваночка М. В. на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року, апеляційний суд виходив із того, що рішенням місцевого суду права, свободи, інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_2 не порушено.
Не погоджуючись з рішенням Личаківського районного суду міста Львова
від 23 травня 2018 року, особа, що не брала участі у справі ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року, апеляційний суд виходив із того, що рішенням місцевого суду права, свободи, інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_3 не порушено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
14 листопада 2019 року представник ОСОБА_2 - Іваночко М. В. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
13 квітня 2020 року представник ОСОБА_3 - Чирик А. І. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційні скарги мотивовані тим, що рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року прямо впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони, як іпотекодавці, будуть позбавлені можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на належний їм предмет іпотеки, оскільки така сума буде встановлена оскаржуваним преюдиційним рішенням. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 -
Іваночка М. В. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Личаківського районного суду міста Львова.
У квітні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - Чирика А. І. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року у даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_2 -
Іваночка М. В. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого
2020 року.
Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_3 - Чирика А. І. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року подана 13 квітня 2020 року, тобто після набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому розгляд касаційної скарги представника
ОСОБА_3 - Чирика А. І. на ухвалу Львівського апеляційного суду
від 13 березня 2020 року буде здійснюватися відповідно до правил ЦПК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній
до 08 лютого 2020 року) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року) встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої цієї статті однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційних скарг) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Апеляційний суд вважав, що оскільки вимоги банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як до майнових поручителів не заявлялися, договір іпотеки не був предметом дослідження в судовому засіданні, договір іпотеки укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та іншими особами, а позивачем по справі є ПАТ «Альфа-Банк», відповідно до пункту 2.2 договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року окремих договорів про передачу прав вимоги за забезпеченнями, що випливають із договорів застави (поруки) з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладено, то судовим рішенням питання про їх права та обов'язки не вирішувалися.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і Верховний Суд з таких підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року за наслідками розгляду справи № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), відступивши від правової позиції, викладеної Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц, вказала, що «при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.».
У цій справі, установивши відсутність порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , апеляційний суд правильно відхилив твердження заявників про те, що рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 23 травня 2018 року у цій справі вирішено питання про їх права, інтереси та/або обов?язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Посилання заявників на позицію, викладену Верховним Судом у постанові
від 23 січня 2018 року у справі № 1519/2-4141/11 колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3, відступаючи від правового висновку викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц у аналогічній ситуації, зробила відповідний правовий висновок, який під час розгляду справи № 463/1896/14-ц колегією суддів враховано.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статями 400, (у редакції чинній до 08 лютого 2020 року), 400 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року), 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Іваночка Мирослава Володимировича, та представника ОСОБА_3 - адвоката Чирика Андрія Івановича залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков