11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 468/1379/19-ц
провадження № 61-11287ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя,
24 жовтня 2019 року позивач звернулася до суду з пізніше уточненим позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що з червня 2011 року сторони проживали однією сім'єю. Під час спільного проживання вони 11 жовтня 2013 року придбали автомобіль марки «Renault Duster», 2013 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , за кошти, отримані за кредитним договором № 1/1774825, укладеним 11 жовтня 2013 року між відповідачем та ПАТ «Креді Агріколь Банк», у розмірі 193 150 грн.44 коп.
10 грудня 2013 року між сторонами було укладено шлюб, а з листопада 2015 року вони припинили спільне проживання й ведення спільного господарства.
15 листопада 2016 року вона отримала від ПАТ «Креді Агріколь Банк» повідомлення-вимогу про прострочення кредиту та зобов'язання погасити його в повному обсязі. У зв'язку з чим 28 червня 2017 року вона здійснила погашення заборгованості за кредитом в сумі 110 000 грн. за власні кошти.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2019 року шлюб було розірвано.
Оскільки автомобіль марки «Renault Duster» є спільною сумісною власністю сторін, між сторонами немає домовленості щодо порядку поділу вказаного майна, а вона сплатила частину кредиту за свої особисті кошти, то її частка складає 56/100, а решта частки автомобіля 44/100 підлягають поділу між ними в рівних частках по 22/100 часток кожному. Для визначення вартості спірного автомобіля було проведено товарознавче дослідження, відповідно до висновку якого № 19-119 від 06 листопада 2019 року вартість транспортного засобу становить 247 690 грн.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просила встановити факт спільного проживання сторін однією сім'єю з відповідачем з 21 серпня 2012 року по 10 грудня 2013 року, визнати спірний автомобіль спільною сумісною власністю сторін, визначивши частку позивача 78/100 та частку відповідача 22/100, а також здійснити поділ вказаного автомобіля, виділивши їй у власність зазначений автомобіль, а відповідачу присудити грошову компенсацію за належні йому 22/100 частки у розмірі 54 492 грн., а також стягнути з відповідача на її користь 3 245 грн. 30 коп. судового збору та 10 000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 21 серпня 2012 року по 10 грудня 2013 року. Визнано автомобіль марки «Renault Duster», 2013 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Встановлено, що частка співвласника ОСОБА_1 в праві спільної власності на автомобіль марки «Renault Duster», 2013 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 становить 1/2 частки та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля. В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 внесені на підставі ухвали Баштанського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2019 року № 468/1373/19-ц грошові кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Миколаївській області в сумі 54 492 грн. відповідно до квитанції про оплату № 38856477 від 13 листопада 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 700 грн. 33 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог та 6 666 грн. 67 коп. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Судом першої інстанції встановлений факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 21 серпня 2012 року по 10 грудня 2013 року позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .
Оскільки, у вказаний період в жовтні 2013 року відповідач за кредитні кошти в сумі 182 700 грн., отримані ним за кредитним договором №1/1774825, укладеним 11 жовтня 2013 року між ним та ПАТ «Креді Агріколь Банк», придбав автомобіль «Renault Duster», 2013 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 - вказаний автомобіль за висновком районного суду, є спільною власністю сторін, частки яких є рівними та становлять по 1/2 частки кожному.
Відмовляючи позивачу у визнанні за нею права власності на спірний автомобіль та сплату відповідачу вартості його частки в сумі 54 492 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для відступлення від принципу рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, а відтак частка відповідача (у розмірі Ѕ) не може визнаватись незначною, і припинення права власності на визначену частку в спірному автомобілі завдасть відповідачу істотної шкоди та це суперечитиме його інтересам, у зв'язку з чим до вказаних правовідносин положення ст. 365 ЦК України не можуть бути застосовані.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року залишено без змін.
У липні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду подано касаційну скаргу на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить рішення суду першої інстанції в частині визначення часток співвласників та відмови в задоволенні позову та постанову суду апеляційної інстанції скасувати змінити в цій частині рішення суду першої інстанції задовольнивши позовні вимоги.
Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі є вимоги немайнового характеру - встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та майнового характеру - визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.
За встановленими судами обставинами справи та визначеними правовідносинами, правове регулювання та застосування норм матеріального права не представляє складності, суди ухвалювали рішення відповідно до усталеної судової практики.
Таким чином, за встановленими фактичними обставинами, справи та правовідносинами; правовим регулювання спору, справа не представляє значної складності, не належить до виключень із категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, а ціна позову в частині вимог майнового характеру становить 193 150,44 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00х250=525 500,00).
За таких обставин справа як така, що не представляє значної складності, є малозначною.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Разом з тим, у касаційній скарзі на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року заявник посилається на підпункти «а», «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, проте вказані посилання є безпідставними й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.
Наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать сформованій судовій практиці Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають з подібних правовідносин.
ОСОБА_1 при посиланні на пункт б) частини третьої статті 389 ЦПК України не обґрунтовала свої доводи та не довела їх належними доказами, не зазначила які саме обставини вона позбавлена можливості спростувати, в якій справі.
Доводи ОСОБА_1 полягають у її незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя відмовити.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційні скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко