Постанова
Іменем України
11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 207/4472/15-ц
провадження № 61-41913св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року у складі судді Савченка В. О. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору, визнання права власності, вселення.
Позов мотивований тим, що у 2007 році вона домовилася з ОСОБА_2 про купівлю у нього квартири АДРЕСА_1 за 50 000 грн. Цю суму вона передала ОСОБА_2 одразу ж після досягнення з ним домовленості, про що він видав їй розписку на підтвердження отримання вказаної суми і надав комплект ключів від квартири. Крім суми, яку позивач сплатила ОСОБА_2 , вона прийняла на себе обов'язок погасити заборгованість по комунальним платежам, що нею було виконано. ОСОБА_2 мав право власності на 1/2 частку квартиру, друга частка належала його матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності цих осіб виникло в процесі приватизації житла, 23 вересня 1993 року було зареєстроване в Дніпродзержинському бюро технічної інвентаризації. При попередньому узгодженні умов купівлі-продажу квартири між нею та ОСОБА_2 було домовлено, що продавець зобов'язується оформити і нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу після переоформлення в порядку спадкування за законом на своє ім'я права власності на частку, яка належала його матері. 17 серпня 2008 року ОСОБА_2 зареєстрував позивача та її сина ОСОБА_5 у спірній квартирі. У 2013 році позивач також за свій рахунок та за письмовою згодою ОСОБА_2 виконала поточний ремонт квартири. Від свого імені вона прийняла на себе обов'язки перед комунальними і енергопостачальною організаціями по оплаті їх послуг. Її сім'я проживала в спірній квартирі 7 років.
ОСОБА_2 так і не переоформив в порядку спадкування за законом право власності на частку квартири, що належала його матері. Від свого обов'язку з переоформлення права власності на квартиру ОСОБА_2 не відмовлявся. У березні 2015 року із м. Кривий Ріг приїхала племінниця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зі своїми синами та іншими особами. Вони у відсутність позивача зрізали «болгаркою» вхідні металеві двері у квартиру і вселились у квартиру. По даному факту 10 квітня 2015 року слідчим СВ Баглійського РВ було відкрито кримінальне провадження за № 12015040780000424 за частиною першою статті 185 КК України. Позивач з сином намагалася вселитися у спірну квартиру, але і після цього ОСОБА_3 знову зрізала двері і зайняла квартиру. Було відкрито ще декілька кримінальних проваджень. Сім'я позивача до цього часу змушена проживати у найманій квартирі. Вони позбавлені можливості користуватися речами, що знаходяться у квартирі АДРЕСА_1 . Частина їх речей вже продана.
Просила :
визнати дійсною угоду між нею та ОСОБА_2 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , засновану на розписці без дати, дійсною;
визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 ;
вселити її у спірну квартиру.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не мав права розпорядження спірною квартирою, оскільки не оформив спадкові права на неї.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не укладався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
11 грудня 2018 року до Верховного суду надійшла заява від ОСОБА_1 , у якій зазначено, що предметом її оскарження є судові рішення в частині відмови у визнанні дійсною угоди купівлі-продажу квартири та визнання права власності. Таким чином, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині вселення та виселення не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд припустився невірної правової оцінки деяких моментів справи. Це стосується визначення правового змісту розписки, яка була надана ОСОБА_2 після отримання від позивача грошових коштів. Основними вимогами для того, щоб вважати правочин укладеним необхідно, щоб в результаті угоди між сторонами були зафіксовані (з дотриманням вимог, що викладені у статті 203 ЦК України) усі істотні умови договору даного виду і підтверджені підписами сторін. Позивач вважає, що ці вимоги у даному випадку дотримані. З боку позивача відбулося повне виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 207/4472/15 з суду першої інстанції.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
15 квітня 2020 року справа № 207/4472/15 передана судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, що 01 листопада 1966 року у якості компенсації за знос будинку ОСОБА_4 отримала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1993 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та члену її сім'ї - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
13 вересня 1995 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого на випадок її смерті належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_3
19 червня 2015 року Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 червня 2015 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
З 14 липня 2008 року ОСОБА_1 разом з її сином ОСОБА_5 зареєстрована у спірній квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи та має захворювання з діагнозом «шизофренія» і перебуває на обліку у лікаря-психіатра з 1981 року.
Із копії розписки без дати, долученої до матеріалів справи ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти за квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_2 від ОСОБА_6 в розмірі 50 000 грн. В розписці зазначено, що вона написана зі слів та прочитана ОСОБА_2
03 серпня 2012 року ОСОБА_6 уклала шлюб із ОСОБА_7 та змінила прізвище на - ОСОБА_6 .
06 березня 2015 року ОСОБА_2 звертався до Міграційної служби з вимогою про скасування реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у зв'язку з їх самовільним вселенням у вищевказану квартиру. Зазначав, що його як власника квартири у квартиру не пускають.
Співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 - на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 вересня 1993 року та ОСОБА_3 на підставі свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 червня 2015 року.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що в 2007 році вона домовилась з ОСОБА_2 про купівлю належної йому квартири.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 657 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За змістом статті 334 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
У постанові Верховного суду України від 18 квітня 2011 року у справі № 3-28гс11 вказано, що «господарськими судами встановлено, що майно було передано товариством суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_36 за актом приймання-передачі майна 30 грудня 2007 року. Предметом спору за позовними вимогами суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_36 є визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та визнання за ним права власності на придбане за договором майно з підстав ухилення товариством від нотаріального посвідчення даних договорів. Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. (ч. 2 ст. 220 ЦК України). Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки. Таким чином, апеляційний господарський суд, рішення якого залишено без зміни касаційним судом, дійшов помилкового висновку про можливість застосування положень ст. 220 ЦК України та визнання спірних договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості дійсними, оскільки останні підлягають державній реєстрації і є вчиненими з моменту її проведення».
Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат