Постанова
Іменем України
10 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 202/5323/16-ц
провадження № 61-18285св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2016 року в складі судді Марченко Н. Ю. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від
18 січня 2017 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») про визнання іпотеки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2008 року між ПАТ «ПУМБ»
і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки №6580748, відповідно до умов якого ОСОБА_4 у забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передав в іпотеку банку житловий будинок
АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня
2013 року зазначений договір іпотеки визнано недійсним, скасовано заборону на відчуження предмету іпотеки, накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко В. І. та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 9, внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про виключення запису з реєстру щодо накладення заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки. Зазначене рішення суду було виконано.
22 серпня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого будинок
АДРЕСА_1 ОСОБА_5 відчужив ОСОБА_6
17 грудня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого зазначений будинок ОСОБА_6 відчужив ОСОБА_1 .
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня
2013 року скасовано.
Враховуючи той факт, що на час придбання зазначеного будинку запис про його обтяження іпотекою в Державному реєстрі іпотек був відсутній та до теперішнього часу не поновлений, позивач просив суд визнати припиненою
з 22 серпня 2013 року іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від
27 червня 2008 року № 6580748, укладеного між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок скасування рішення суду про виключення
з Державного реєстру іпотек запису про обтяження нерухомого майна іпотекою, договір іпотеки на спірний будинок залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Аргументи учасників справи
У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили
у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 не є іпотекодавцем й у нього не виникло жодних прав та обов'язків за договором іпотеки від 27 червня
2008 року №6580748, який укладений між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_5 , оскільки у Державному реєстрі іпотек відсутні будь-які обтяження на будинок
АДРЕСА_1 на момент укладання договорів купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 22 серпня
2013 року та між ОСОБА_6 й ним від 17 грудня 2013 року.
Відзивів від інших учасників справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження
в цій справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 червня 2008 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №6580538, за умовами якого банк надав останньому кредит на суму 100 000,00 доларів США на строк до 24 квітня 2023 року. Цього ж дня у забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між банком і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки №6580748, відповідно до якого останній передав в іпотеку будинок
АДРЕСА_1 .
Зазначений договір іпотеки був посвідчений 27 червня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко В. І. та зареєстрований в реєстрі за №2002.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня
2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ЗАТ «ПУМБ» про визнання недійсним договору іпотеки вказаний договір іпотеки був визнаний недійсним, скасовано заборону на відчуження домоволодіння АДРЕСА_1 , накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко В. І. та зареєстровану в реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяження нерухомого майна іпотекою згідно договору іпотеки від 27 червня 2008 року № 6580748, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про виключення запису з реєстру щодо накладення заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 27 червня 2008 року № 6580748.
22 серпня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу спірного будинку, відповідно до якого вказаний будинок відчужений ОСОБА_6 , який, в свою чергу, 17 грудня 2013 року відчужив його ОСОБА_1 .
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня
2013 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ЗАТ «ПУМБ» про визнання недійсним договору іпотеки - відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада
2015 року допущено поворот виконання рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 14 червня 2013 року. Внесено до Державного реєстру іпотек відомості про включення запису в реєстр щодо обтяження нерухомого майна іпотекою згідно договору іпотеки від 27 червня 2008 року № 6580748, внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про включення запису в реєстр щодо накладення заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 27 червня 2008 року
№ 6580748.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору
є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
У частинах першій, другій статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що
в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020
у справі № 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_9 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України „Про іпотеку", та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні
і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
[…] Отже, положення частини першої статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора)
і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі
№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) вказано, що «якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується
і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права
й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину,
а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора
у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї
з умов надання (отримання) кредиту. Саме такі висновки щодо застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону № 898-ІV та поширення її дії на особу, щодо якої встановлено факт переходу права власності на квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження № 6-1582цс16), а також неодноразово підтримані колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від
10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц (провадження
№ 61-18566св18) та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зпв18), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав від їх відступу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі
№ 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) заначено, що «відповідно до вимог статті 23 Закону № 898-ІV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи,
у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки
у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від
24 грудня 2014 року (провадження № 6-201цс14), від 05 лютого 2014 року (провадження № 6-131цс13) та Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09 лютого 2015 року (провадження № 54/315), з якими мав бути обізнаний і суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, залучити до участі
у справі власника майна переданого в іпотеку, і який отримав це майно
у результаті розгляду господарського спору як суб'єкт підприємницької діяльності. У даному випадку всі обов'язки іпотекодавця перейшли до ОСОБА_1
у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене».
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову
у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат