Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 159/6182/14-ц
провадження № 61-10002св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Лесика В. О. від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В. від 26 грудня 2017 року,
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом доОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 30 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOKVGK00001549, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 000,00 дол. США на термін до 30 липня 2037 року зі сплатою 0,84% на місяць (10,08% річних).
Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з чим станом на 27 серпня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 37 879,90 дол. США, з яких: 33 976,18 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 991,23 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 70,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 21,54 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 18,00 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 802,96 дол. США - штраф (процентна складова).
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року, яка станом на 27 серпня 2014 року складає 37 879,89 дол. США, що за курсом НБУ на вказану дату становить 526 188,63 грн.
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договір страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року, визнати недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, а також визнати недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
Уточнені вимоги зустрічного позову обґрунтовано тим, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 235 від 12 травня 2015 року договір особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договір страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року відповідач не підписував. Сплата щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу суперечить положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір страхування майна ОСОБА_1 № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року.
Визнано недійсним договір особистого страхування ОСОБА_1 № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року.
Визнано недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.
Визнано недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не довів того факту, що станом на 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 допустив прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Місцевий суд дійшов висновку про те, що банк неправомірно збільшив процентну ставку в односторонньому порядку. Не знайшли свого підтвердження доводи банку про те, що ОСОБА_1 продовжував вносити платежі за кредитом і після збільшення відсоткової ставки, що свідчить про його обізнаність про збільшення відсоткової ставки.
У письмовому повідомленні банку від 03 жовтня 2008 року про збільшення процентної ставки вказана адреса ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , хоча як встановлено у судовому засіданні його адреса - АДРЕСА_1 .
Будь-який інший документ, що посвідчує факт отримання ОСОБА_1 повідомлення банку, суду не надано.
Починаючи з 30 серпня 2010 року по 27 серпня 2014 року діяла відсоткова ставка 12,70 %. У матеріалах витребуваної судом кредитної справи наявна додаткова угода до кредитного договору від 30 липня 2007 року, укладена між банком та ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки по кредиту - 12,70 %, починаючи з 30 серпня 2010 року. У зазначеній угоді є підписи представника банку та позичальника. Угода має формат квитанції та не посвідчена печаткою. Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12 травня 2015 року підпис у додатковій угоді ймовірно виконано ОСОБА_1 .
У висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 235 від 12 травня 2015 року зазначено, що підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицьовій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року, підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицевій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Доказів на спростування висновків судово-почеркознавчої експертизи суду не надано.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Місцевий суд дійшов висновку про визнання недійсним пункту 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, оскільки дана умова договору не узгоджується із положеннями статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
При визначенні у пункті 7.1 спірного кредитного договору обов'язку позичальника сплачувати щомісячну винагороду не було зазначено, за які саме послуги цю винагороду (комісію) встановлено. Отже, комісія сплачувалась за послуги, які супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог та обґрунтованість і доведеність зустрічного позову.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи.
Визнаючи недійсними договір страхування майна ОСОБА_1 № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року та договір особистого страхування ОСОБА_1 № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року місцевим судом було вирішено питання про права та інтереси товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - ТДВ «СК «Кредо»), яке до участі у справі залучено не було, незважаючи на те, що банк не є стороною цих правочинів. Вказані договори були укладені між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Кредо».
Залишено поза увагою й те, що кредитним договором було визначено, що позичальник до укладення кредитного правочину надає кредитору договір страхування майна та договір особистого страхування, тому висновки місцевого суду про те, що укладення кредитного договору та договору іпотеки було за часом пізніше як укладення договорів страхування на виконання цих договорів може бути підставою для визнання їх недійсними є необґрунтованими.
Також судом не надано оцінки пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.
Визнаючи недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, судом не враховано правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-80цс12, де суд касаційної інстанції вказав про те, що підставою для визнання положень кредитного договору недійсними, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, є те, що така сума визначена формулою зі змінними величинами.
Нарахована банком щомісячна винагорода визначена сталими показниками та є незмінною.
Також місцевим судом не було враховано правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15 щодо застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Визнаючи недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року судами не було враховано, що судово-почеркознавча експертиза за № 235 від 12 травня 2015 року не містить категоричний висновок про те, що угода підписана не ОСОБА_1 .
Оформлення додаткової угоди за допомогою інформаційно-телекомунікаційних засобів та систем не заборонено.
Висновки суду про неправомірність підвищення банком процентної ставки з листопада 2008 року є незрозумілими, оскільки ОСОБА_1 після уточнення позовних вимог такі дії банку не оскаржував.
Також не було враховано правовий висновок, викладений Верховним Судом України у справі № 6-149цс12, де вказано про заборону змінювати в односторонньому порядку умови кредитування з 09 січня 2009 року.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі № 159/6182/14-ц (провадження № 61-10002св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.
16 квітня 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
24 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 30 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOKVGK00001549.
Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 30 липня 2007 року по 30 липня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 35 000,00 дол. США для придбання житла у м. Ковелі Волинської області, а також у розмірі 10 500,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених пунктами п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 договору.
ОСОБА_1 зобов'язувався щомісяця у період сплати (з «25» по «31» число кожного місяця) надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 382,86 дол. США для погашення заборгованості за договором, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії.
У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів - позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Згідно пункту 2.3.3 кредитного договору простроченням вважається: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10%; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту.
Із наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відсоткова ставка 10,8% річних діяла до 01 листопада 2008 року. Починаючи з 01 листопада 2008 року по 30 серпня 2010 року діяла відсоткова ставка 13,2% річних, а з 30 серпня 2010 року по 27 серпня 2014 року - 12,7% річних.
Згідно доводів банку розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 становить 37 979,89 дол. США, з яких: 33 976,18 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 991,23 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 70,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 21,54 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи: 18,00 дол. США - штраф (фіксована частина); 1 802,96 дол. США - штраф (процентна складова).
Вказаний розмір кредитної заборгованості за курсом 13,89 грн за 1 дол. США відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 серпня 2014 року становить 526 188,63 грн.
Відповідно до висновку додаткової судово-економічної експертизи № 7649 від 25 квітня 2017 року, проведеної Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, неможливо визначити розмір кредитної заборгованості через відсутність усіх необхідних документів для проведення експертного дослідження.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2017 року зобов'язано банк надати суду документи, на відсутність яких посилається судовий експерт. Вказана ухвала банком виконана частково, зокрема не було надано графік погашення кредиту у розрізі погашення основного боргу, відсотків, комісії за кредитним договором № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
За умовами кредитного договору на момент його укладення процентна ставка була визначена сторонами договору - 10,8% річних, яка діяла до 01 листопада 2008 року.
Повідомленням від 03 жовтня 2008 року, надісланим ОСОБА_1 , банк повідомив позичальника про те, що з 01 листопада 2008 року відсоткова ставка за кредитним договором становитиме 13,2% на рік та роз'яснено право останнього надіслати свою згоду/незгоду з такими змінами до 24 жовтня 2008 року.
У судовому засіданні представник відповідача категорично заперечував факти отримання будь-якого повідомлення від банку відносно збільшення процентної ставки.
Згідно пункту 2.3.1 укладеного сторонами кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшується ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 1682 від 01 квітня 2016 року, проведеної Київською незалежною судово-експертною установою, за наданими банком документами у розрахунку за договором від 30 липня 2007 року банком при нарахуванні відсотків застосовувались ставки, які не передбачені умовами кредитного договору (13,20%, 31,57%, 30,57%), що свідчить про утримання з позичальника додаткових нарахувань за процентами, які збільшують фактичну вартість кредиту.
Судом також встановлено, що починаючи з 30 серпня 2010 року по 27 серпня 2014 року діяла відсоткова ставка 12,70%.
Представник банку у своїх поясненнях вказував на правомірність встановлення такої відсоткової ставки, оскільки вона передбачена додатковою угодою № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору від 30 липня 2007 року.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за № 235 від 12 травня 2015 року, підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицевій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року, підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на лицевій стороні та підпис, розміщений у рядку «страхувальник» на зворотній стороні у договорі страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Підпис у додатковій угоді № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору від 30 липня 2007 року ймовірно виконано ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов'язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.
Надання доказів на підтвердження доводів і обставини, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов'язком саме позивача, при цьому суд, за відповідним клопотанням сторони, може зобов'язати позивача надати певні докази, якщо це необхідно для забезпечення об'єктивного розгляду справи, і ненадання їх за вимогою суду або не реагування на вимогу суду є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.
У справі, яка є предметом перегляду, місцевий суд відмовляючи у задоволенні первісного позову посилався на те, що банк не довів того факту, що станом на 27 серпня 2014 року, тобто на момент проведення відповідного розрахунку заборгованості доданого до позовної заяви, ОСОБА_1 допустив прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Місцевий суд своєю ухвалою від 08 червня 2017 року зобов'язав банк надати суду документи, на необхідність яких посилався судовий експерт, однак вказана ухвала банком виконана лише частково - банком не було надано графік погашення кредиту у розрізі погашення основного боргу, відсотків, комісії за кредитним договором № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року.
Графік погашення кредиту є основним документом, який необхідний для проведення повного експертного дослідження, оскільки деталізує положення кредитного договору, а відсутність графіка погашення кредиту не дає змоги провести повноцінне експертне дослідження, у тому числі й щодо визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 за спірним кредитним договором.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати надати докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Врахувавши те, що банк ухилився від надання суду запитуваних судовим експертом матеріалів за кредитним договором № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року, що унеможливило повноцінно провести судово-економічну експертизу та визначити розмір кредитної заборгованості, а також взявши до уваги, що на обґрунтування своїх позовних вимог позивач не надав суду належні та допустимі докази, які суд витребовував, а також не довів обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених банком позовних вимог.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є недійсною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.
За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Визнаючи недійсним пункт 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, дійшов правильного висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року є несправедливими, суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.
У суду відсутні підстави для застосування у цій справі правового висновку, висловленого Верховним Судом України 12 вересня 2012 року в справі № 6-80цс12, про що зазначається у доводах касаційної скарги, оскільки застосовано пізніший у часі висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Визнаючи недійсною додаткову угоду № 1/1-1 від 30 серпня 2010 року до кредитного договору № VOKVGK00001549 від 30 липня 2007 року суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із тих обставин, що вказана угода не відповідає положенням статей 202, 203, 297, 215 ЦК України.
Разом з цим, у доводах поданої касаційної скарги заявник звертає увагу суду на те, що договір страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року та договір особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року були укладені між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Кредо», яке до участі у справі залучено не було. Банк не є стороною цих правочинів.
Вказані зауваження заявника є обґрунтованими.
ЦПК України саме на позивача покладає обов'язок визначати відповідача у справі.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Таким чином, враховуючи, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є стороною оспорюваних договорів страхування, в цій частині місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що наявні підстави для відмови у позові в частині вимог про визнання недійсними договорів страхування по суті, відсутні підстави для аналізу доводів щодо пропуску строку позовної давності в цій частині.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 після уточнення зустрічних позовних вимог дії банку щодо підвищення відсоткової ставки не оскаржував, оскільки в резолютивній частині рішення суду першої інстанції відсутній висновок про задоволення таких вимог, місцевий суд не ухвалював рішення по суті цих позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що під час розгляду справи суди повно встановили обставини справи, але в частині позовних вимог вирішили позов до неналежного відповідача, що є порушенням норм процесуального права, рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договору страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року із ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись статтями 402, 409, 410 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року скасувати у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договору страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними договору особистого страхування № VOKVLK00050372 від 27 липня 2007 року та договору страхування майна № VOKVGK00050371 від 27 липня 2007 року.
У іншій частині рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
СуддіА. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська