Постанова
Іменем України
10 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 601/837/17
провадження № 61-35248св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Почаївська міська рада,
треті особи: Кременецька районна державна адміністрація, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Почаївської міської ради, треті особи: Кременецька районна державна адміністрація, ОСОБА_3 , у якому просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою; знести встановлену нею огорожу.
Позов мотивований тим, що на підставі спадкового договору вони спільно з ОСОБА_3 стали співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка під вказаним домоволодінням не приватизована, існуючі розміри земельної ділянки є меншими ніж ті, що вказані в рішенні виконкому Почаївської селищної ради народних депутатів № 188 від 29 липня 1970 року, яким попередньому власнику ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво жилого будинку на присадибній земельній ділянці АДРЕСА_1 . Крім того, вказаним рішення виконкому Почаївської селищної ради народних депутатів для влаштування заїзду до будинку земельну ділянку розширено на 3 метри за рахунок сусідньої присадибної ділянки ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 .
Згідно технічної та земельної документації про відведення в натурі земельної ділянки і погодження проектної документації на будівництво жилого будинку за 1970 рік ширина земельної ділянки ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 становить 13 метрів, тоді як на час звернення до суду її ширина становить 10,16 метрів.
ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 самочинно побудувала жилий будинок, встановила огорожу з порушенням меж земельних ділянок між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , тим самим порушивши її право на користування земельною ділянкою в розмірах та межах, визначених рішенням №188 від 29 липня 1970 року для обслуговування домоволодіння.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила скасувати як незаконне рішення Почаївської міської ради № 127 від 29 червня 2000 року, яким ОСОБА_2 надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку, що відображено в генплані забудови земельної ділянки забудовника ОСОБА_2 , та зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж земельної ділянки у відповідності до генплану даної земельної ділянки, розробленого відповідно до рішення виконкому Почаївської селищної ради народних депутатів № 188 від 29 липня 1970 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що у судовому засіданні не знайшли свого підтвердженнядоводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Рішення Почаївської міської ради № 127 від 29 червня 2000 року «Про надання дозволу ОСОБА_2 користуватися самовільно збудованим житловим та господарським будинками на АДРЕСА_2 » не порушує права ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення про задоволення вимог. Зобов'язано ОСОБА_2 знести огорожу для відновлення меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . В решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, виходив з того, що права ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 є порушеними, оскільки ОСОБА_2 при вставленні огорожі порушила визначену межу суміжних земельних ділянок, змінивши лінію їх розподілу у бік домоволодіння АДРЕСА_1 .
Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Почаївської міської ради № 127 від 29 червня 2000 року відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на користування самочинно збудованим нею будинком АДРЕСА_2 та дозвіл на виготовлення проектної документації на цей будинок, але будь-які питання щодо розміру земельної ділянки, на якій самочинно зведений будинок, не вирішувались, тому таке рішення не порушує права ОСОБА_1 на користування закріпленою за нею земельною ділянкою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в незаявлений позивачем спосіб, вийшов за межі позовної заяви. Апеляційним судом не вирішено клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Під час апеляційного перегляду справи безпідставно прийнятті до уваги докази без зазначення поважності підстав їх неподання до суду першої інстанції. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу - ОСОБА_6 , при цьому ОСОБА_6 претензій щодо створення перешкод у користуванні земельною ділянкою не заявляла. Межові знаки ніколи не існували, вона з попереднім землекористувачем - ОСОБА_6 добровільно визначили порядок користування земельними ділянками. Апеляційний суд не навів доводів щодо створення нею перешкод у користуванні ОСОБА_1 її земельною ділянкою.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У серпні 2018 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.
Крім того, посилаючись на те, що копію ухвали суду від 21 червня 2018 року про відкриття касаційного провадження вона отримала 23 липня 2018 року, просила поновити строк для подання відзиву.
Відповідно до частини другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для подачі відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення огорожі, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог, оскільки зазначений спосіб сприяє відновленню порушеного права, за захистом якого вона звернулася. Апеляційний суд розглянув клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи, в призначенні якої відмовлено з наведенням відповідних мотивів. Під час апеляційного перегляду стороною позивача наведені обґрунтовані підстави неподання нових доказів до суду першої інстанції. Встановлення огорожі ОСОБА_2 з порушенням визначеної між домоволодіннями межі порушує її права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинено виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням комітету Почаївської селищної ради депутатів трудящих № 188 від 29 липня 1970 року ОСОБА_4 , голові колгоспного двору, дозволено побудувати житловий будинок на належній їй присадибній ділянці на АДРЕСА_1, розширивши її на 3 метри за рахунок колишньої присадиби ОСОБА_5 (земельна ділянка на АДРЕСА_2 ).
З генплану забудови присадибної ділянки на АДРЕСА_1 , розробленого відповідно до рішення комітету Почаївської селищної ради депутатів трудящих № 188 від 29 липня 1970 року, вбачається, що загальна ширина присадибної ділянки становить 13 метрів.
22 грудня 1983 року, після смерті ОСОБА_4 , виконкомом Почаївської міської ради видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 її дочці ОСОБА_6
04 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з другої сторони, укладений спадковий договір про відчуження житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішенням сорок п'ятої сесії шостого скликання Почаївської міської ради № 2004 від 26 грудня 2014 року ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі в розмірі 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 та 0,1468 га для ведення особистого селянського господарства, розмір яких визначений з урахуванням змін, внесених рішенням комітету Почаївської селищної ради депутатів трудящих № 188 від 29 липня 1970 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
24 лютого 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3 зареєстроване речове право на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідачем ОСОБА_2 був самочинно збудований житловий будинку АДРЕСА_2 . Рішенням виконкому Почаївської міської ради № 127 від 29 червня 2000 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на користування житловим будинок АДРЕСА_2 та зобов'язано виготовити містобудівну документацію-проектну документацію, 04 лютого 2001 року їй видано свідоцтво про право власності на цей будинок.
Земельна ділянка на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 не надавалась.
З акту обстеження земельної ділянки № 4 від 12 березня 2016 року вбачається, що ширина земельної ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 становить 10,16 м., відстань між житловим будинком АДРЕСА_1 та огорожею, встановленою ОСОБА_2 , становить 1,60 м.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Відповідно до статі 377 ЦК України та статі 120 ЗК України вбачається що, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд, розглядаючи та вирішуючи позов ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановивши, що ОСОБА_2 з 04 лютого 2001 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_2 , встановила огорожу не по межі суміжних земельних ділянок, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення.
Такий висновок ґрунтується на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зокрема: акта обстеження земельної ділянки № 4 від 12 березня 2016 року, рішення комітету Почаївської селищної ради депутатів трудящих № 188 від 29 липня 1970 року, генплану забудови присадибної ділянки на АДРЕСА_1 , з яких вбачається, що ширина земельної ділянки ОСОБА_1 має бути 13 метрів, тоді як фактичний її розмір становить 10,16 м; вказаним рішенням виконкому ширина земельної ділянки ОСОБА_1 розширена на 3 метри за рахунок колишньої присадиби ОСОБА_5 (земельна ділянка на АДРЕСА_2 ); відстань між житловим будинком АДРЕСА_1 та огорожею, встановленою ОСОБА_2 , становить 1,60 м.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційним судом прийнятті докази з приводу відсутності у неї права власності, користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 , без зазначення поважності підстав їх неподання до суду першої інстанції, є безпідставними, оскільки зазначені докази не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Касаційний суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо виходу апеляційним судом за межі позовної заяви, оскільки апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 звела огорожу не по межі суміжних земельних ділянок, порушила права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , прийшов до правильного висновку про зобов'язання ОСОБА_2 знести огорожу, про що вказано в позові при зверненні до суду. Зазначений спосіб усунення перешкод сприятиме захисту порушеного права ОСОБА_1 та відновить межу її земельної ділянки, як того вона просила.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на те, що апеляційним судом не вирішено питання про призначення судової земельно-технічної експертизи спростовуються матеріали справи, зокрема ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2018 року, якою відмовлено в призначенні вказаної експертизи.
Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року до закінчення касаційного провадження, тоді як, касаційне провадження у справі закінчено, то виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити
Поновити ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня
2018 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов