справа №362/1708/2019 Головуючий у І інстанції - Кравченко Л.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/10152/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
11 серпня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Реуса Владислава Володимировича на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів,
встановив:
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, мотивуючи свої вимоги тим, що з часу ухвалення рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року про стягнення аліментів відповідач не бере участі у вихованні дітей, не виконує свій обов'язок щодо їх утримання, матеріальної допомоги не надає, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
При цьому, раніше встановлений розмір аліментів (600 грн.) є недостатнім та меншим ніж, законодавчо встановлений прожитковий мінімум для дітей відповідного віку, що й стало передумовою звернення до суду з даним позовом.
Просила змінити розмір аліментів, встановлений рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. на кожну дитину, починаючи з дня звернення до суду з даним позовом та до досягнення дітьми повноліття, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Змінено розмір аліментів, визначений рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 2000 грн. на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Відкликано виконавчий лист за №362/5187/14-ц, виданий на виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року про стягнення аліментів.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що він не має постійного місця роботи та стабільного доходу. Також на його утриманні знаходиться ще одна неповнолітня дитина від другого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дружина ОСОБА_6 .
Зазначає, що він бере участь в забезпеченні своїх неповнолітніх дітей харчуванням, оплаті дозвілля та придбанні необхідних речей.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн. на кожного щомісячно, починаючи з 03 листопада 2014 року та до досягнення дітьми повноліття.
З довідок Васильківського міськрайонного відділу ДВС від 01 листопада 2018 року про неотримання аліментів встановлено, що відповідач має заборгованість по аліментах.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір раніше стягнутих аліментів, а саме 600 грн. на кожну дитину є недостатнім, оскільки є меншим, ніж законодавчо встановлений прожитковий мінімум на дитину певного віку.
В свою чергу, діти сторін, природно, потребують більших витрат на матеріальне забезпечення, медичне обслуговування, розвиток, освіту та інше, що тягне і відповідну зміну матеріального становища матері.
Збільшення розміру визначених раніше судом аліментів до 2000 грн. на одну дитину щомісячно буде законним, справедливим та відповідатиме інтересам дітей.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до вимог ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно положень ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов'язок батьків.
Сам факт народження дитини покладає на батьків обов'язки, зокрема, щодо її утримання. Відмови про недостатність коштів у платника аліментів не заслуговують на увагу. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.
Різноманітні аргументи щодо браку коштів у платника аліментів мають сприйматися критично.
Принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів, не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства. На даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов'язково пов'язане з працею.
Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу.
Враховуючи вищенаведені норми, а також обставини справи, зважаючи на принцип розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду вважає визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання його дітей, законним та обґрунтованим.
У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 2 000 грн. щомісячно.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Реуса Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2020 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба