Рівненський апеляційний суд
Іменем України
05 серпня 2020 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні №12013020110001661,
Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Ковельського відділу поліції ГУНП у Волинській області ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12013020110001661.
Мотивував своє рішення слідчий суддя тим, що матеріали клопотання не містять достатніх доказів, які підтверджують необхідність арешту зазначеного у клопотанні нерухомого майна в рамках кримінального провадження, а накладення арешту буде перешкоджати виконанню рішення суду.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить вказану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні.
На обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що в АТ «Укрсоцбанк» він мав валютний кредит в доларах США, а в іпотеку було передано саме те майно, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду від 15 вересня 2017 року. На його переконання, саме вказане майно - магазин будівельних матеріалів та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , стали предметом злочину, адже з метою їх заволодіння, банк запропонував йому переукласти кредитний договір на відновлювальну кредитну лінію у швейцарських франках. Однак, при видачі кредиту в швейцарських франках, відбулась конвертація валюти за курсом Національного банку України та безпосередньо кошти видавались у гривнях. Потерпілий зазначив, що він втратив на курсі обміну, а частина його кредитних коштів була привласнена працівниками банку.
Також апелянт зазначив, що три повідомлення ПАТ «Укрсоцбанк» про наявність у нього простроченої заборгованості, які надсилались йому, містять завідомо неправдиві відомості. При цьому, ПАТ «Укрсоцбанк» знищило банківські документи за 2007 рік, в тому числі й документи, на підставі яких можна було довести відсутність швейцарських франків на час укладення кредитного договору 15.05.2007 р. та на час видачі траншів кредиту.
Потерпілий вказав на те, що висновком експерта №39 від 27.02.2018 року встановлено, що підписи на заявах про видачу готівки на суму 31760 швейцарських франків, 2600 швейцарських франків, 9000 швейцарських франків та на меморіальних валютних ордерах на суму 7000 швейцарських франків, 10400 швейцарських франків, 5650 швейцарських франків, виконані не ОСОБА_5 , що, на думку потерпілого, свідчить про те, що загальна сума отриманих не ним кредитних коштів становить 66410 швейцарських франків.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 листопада 2019 року задоволено подання Волинського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року та постановлено направити до Рівненського апеляційного суду матеріали провадження №159/2961/15-к за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна (ЄРДР №12013020110001661).
Згідно протоколу автоматизовано розподілу судової справи №159/2961/15-к між суддями Рівненського апеляційного суду від 28.11.2019 р. було визначено склад колегії суддів: ОСОБА_7 - головуючий суддя, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .
За клопотанням ОСОБА_5 було перенесено розгляд апеляційної скарги у зв'язку з виїздом його за кордон.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2020 року було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, підставою для якого стало звільнення судді-доповідача ОСОБА_7 у зв?язку з відставкою на підставі рішення Вищої ради правосуддя №1884/0/15-20 від 16 червня 2020 року. За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю-доповідача ОСОБА_7 замінено новим суддею - ОСОБА_1 , який одночасно є головуючим суддею у вказаній справі.
Потерпілий ОСОБА_5 надіслав заяву, в якій просив розглядати апеляційну скаргу без його присутності, зазначивши, що підтримує свої вимоги у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно вимог ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч.1 ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Частиною четвертою цієї статті визначено, що вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ч.1 ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Так, слідчий суддя, розглядаючи дане клопотання про арешт майна, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне, вмотивоване рішення про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Зокрема, як вбачається з матеріалів клопотання, у провадженні СВ Ковельського відділу поліції ГУ НП у Волинській області перебували матеріали об'єднаного кримінального провадження №12013020110001661, внесеного до ЄРДР 03.12.2013 р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.190, ч.1 ст.367 КК України. Зокрема, посадові особи ПАТ «Укрсоцбанк» під час укладення 15.05.2007 року між зазначеною юридичною особою та ОСОБА_5 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №074-22-05/07 та його подальшого обслуговування, а саме видачі траншів, ввівши в оману ОСОБА_5 щодо обставин виконання банком узятих на себе зобов'язань, шляхом обману та зловживання довірою позичальника, який не контролював суми отриманих коштів, підробивши у 2008 році від імені ОСОБА_5 офіційні документи - заяви на видачу готівки, незаконно заволоділи коштами у сумі 69700 швейцарських франків та продовжують свої злочинні дії, спрямовані на заволодіння належним ОСОБА_5 нерухомим майном, а саме: приміщенням магазину будівельних матеріалів загальною площею 422,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0231 га, кадастровий номер 0710400000:02 007 0010 за тією ж адресою, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності, зокрема шляхом використання іпотечного договору від 15.07.2007 р., внаслідок чого ОСОБА_5 може бути завдано значно більшої майнової шкоди.
Постановою старшого слідчого СВ Ковельського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_9 від 27 серпня 2017 року нерухоме майно, а саме: приміщенням магазину будівельних матеріалів загальною площею 422,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0231 га, кадастровий номер 0710400000:02 007 0010 за тією ж адресою, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
За визначенням частини 1 ст.98 КПК, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, як було встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання, вказане нерухоме майно не відповідає критеріям, встановленим статтею 98 КПК, оскільки воно не є предметом, знаряддям чи об'єктом вчинення злочинів, за фактом яких здійснюється дане кримінальне провадження, не зберегло на собі слідів цих злочинів та не містить на собі будь-яких відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються в ході даного провадження.
Колегія суддів, перевіривши матеріали клопотання, погоджується з таким висновком слідчого судді.
Саме по собі визнання органом досудового розслідування майна речовим доказом не є підставою для накладання на нього арешту з метою його збереження, оскільки в мотивувальній частині даної постанови про визнання речовими доказами не наведені мотиви, за якими слідчий прийшов до висновку, що вказане нерухоме майно, у відповідності до вимог ст.98 КПК, є речовим доказом у даному кримінальному провадженню.
Частиною 1 ст.170 КПК імперативно встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частина 2 цієї статті передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Тобто арешт у межах кримінального провадження може бути накладено лише на майно, яке відповідає встановленим критеріям, та лише з чітко визначеною метою.
При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2017 року було накладено арешт на зазначене нерухоме майно, однак ухвалою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року дана ухвала була скасовано та відмовлено у задоволенні клопотання слідчого.
Проте, звертаючись повторно з клопотанням про накладення арешту на дане майно, слідчий у клопотанні не зазначив будь-яких нових обставин, які б могли слугувати беззаперечною підставою для накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, та виступає предметом іпотеки.
Зазначені потерпілим ОСОБА_5 в апеляційній скарзі доводи та мотиви, також не спростовують встановлених слідчим суддею обставин та зроблених на підставі цього висновків.
Як передбачено ч.1 ст.173 КПК, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для її скасування та задоволення апеляційних вимог прокурора не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні №12013020110001661, залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ця ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3