Справа № 428/3327/19
Провадження № 22-ц/810/291/20
2020 року, серпня місяця, 12-го дня, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Гаврилюка В.К., Коновалової В.А., за участю секретаря судового засідання Сінько А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2020 року у цивільній справі (№ 428/3327/19 суддя І інстанції - Посохов І.С.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Державного підприємства Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації, -
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , Державного підприємства Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації. В обґрунтування доводів позову зазначив, що 28 лютого 2019 року йому стало відомо про поширення щодо нього недостовірної інформації в прямому ефірі парламентського телеканалу «Рада», в якому відповідач ОСОБА_1 звинуватив його як виконуючого обов'язки голови Луганської обласної державної адміністрації обласної військово - цивільної адміністрації, у злочинній діяльності щодо порушення законодавства про вибори Президента України шляхом підкупу виборців. Просив суд: 1. Визнати недостовірною та такою, що принижує ОСОБА_3 честь, гідність і ділову репутацію, інформацію про те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців, поширену під час брифінгу народного депутата України ОСОБА_4 в прямому ефірі парламентського телеканалу «Рада» ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2. Зобов'язати відповідача ОСОБА_1 у строк 7 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі парламентського телеканалу «Рада», недостовірну інформацію про ОСОБА_3 , а саме те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців, шляхом оголошення на телеканалі Рада повідомлення наступного змісту: Поширена мною інформація стосовно виконуючого обов'язки голови Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 року в прямому ефірі телеканалу Рада під час брифінгу народного депутата України ОСОБА_4 щодо «відмивання» ним бюджетних коштів та підкупу виборців, є недостовірною, не відповідає дійсності». 3. Зобов'язати відповідача парламентський телеканал «Рада» у строк 7 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням: - спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_3 у спосіб оголошення про те, що судовим рішенням визнано недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі телеканалу Рада про те, що ОСОБА_3 здійснював відмив бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців; - здійснити відеозапис спростування ОСОБА_1 поширеної ним недостовірної інформації та оприлюднити його шляхом трансляції в ефірі телеканалу і розміщення у загальному доступі в мережі Інтернет на каналі YouTube під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; - видалити із загального доступу на каналі YouTube в мережі Інтернет відеозапис виступу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі телеканалу «Рада»; - надати ОСОБА_3 можливість надати відповідь шляхом створення відеозапису його виступу із спростуванням недостовірної інформації, поширеної ОСОБА_1 , та трансляції цього виступу в ефірі телеканалу і розміщення його у загальному доступі на каналі YouTube в мережі Інтернет. 4. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у сумі 1604, 75 грн., а також сплачені банківські послуги з прийому платежів у сумі 23,05 грн., сплачені поштові послуги з надсилання позовної заяви до суду у сумі 44,90 грн. 5. Стягнути з відповідача Державного підприємства Парламентський телеканал «Рада» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у сумі 768, 40 грн.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ДП Парламентський телеканал «Рада» про захист честі, гідності та ділової репутації було задоволено частково. Суд вирішив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію про те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців, поширену ОСОБА_1 під час брифінгу народного депутата України ОСОБА_4 в прямому ефірі Парламентського телеканалу «Рада» ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Зобов'язати ОСОБА_1 у строк не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_3 в прямому ефірі Парламентського телеканалу «Рада» недостовірну інформацію про ОСОБА_3 , а саме те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців, шляхом оголошення на телеканалі «Рада» повідомлення наступного змісту: «Поширена мною інформація стосовно виконуючого обов'язки голови Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 року в прямому ефірі телеканалу «Рада» під час брифінгу народного депутата України ОСОБА_4 щодо «відмивання» ним бюджетних коштів та підкупу виборців є недостовірною, не відповідає дійсності». Зобов'язати Державне підприємство Парламентський телеканал «Рада» у строк не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили розмістити спростування ОСОБА_1 поширеної ним ІНФОРМАЦІЯ_1 в прямому ефірі Парламентського телеканалу «Рада» недостовірної інформації про ОСОБА_3 , а саме те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців. Вирішено питання по судовим витратам. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційної скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2020 року, та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представники сторін надали до суду заяви із проханням розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.
Відповідно до правил ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначених цим Кодексом. Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині визнання інформації недостовірною, зазначив, що розповсюджена відповідачем ОСОБА_1 інформація не є оціночним судженням, а є фактичним твердженням, тобто суд першої інстанції дійшов до висновку про встановлений факт поширення відповідачем ОСОБА_1 невизначеному колу осіб недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_3 , а позовні вимоги позивача щодо визнання інформації недостовірною такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання парламентського телеканалу «Рада» спростувати недостовірну інформацію, суд першої інстанції виходив з того, що Державне підприємство «Парламентський телеканал «Рада» не може відповідати за її поширення, оскільки інформація розповсюджувалася без попереднього запису, тобто в режимі прямої телетрансляції без попереднього запису і монтажу. Відмовляючи у задоволенні позову в частині розміщення у загальному доступі в мережі Інтернет на каналі YouTube спростування недостовірної інформації та надання позивачу можливості відповіді на недостовірну інформацію, а також в частині видалення із загального доступу на каналі YouTube в мережі Інтернет відеозапису виступу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, оскільки власник цього веб-сайту до участі в справі в якості співвідповідача не залучався, клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача представником позивача під час проведення підготовчого засідання не заявлялось. Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував посиланням на норми Конституції України, матеріального цивільного права, кримінального процесуального права, а також норми міжнародного права.
Апеляційний суд, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції припустився помилки у застосуванні до правовідносин сторін норм матеріального права. Свій висновок апеляційний суд обґрунтовує наступним.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц вказав на вітчизняні та міжнародні норми права, які регулюють подібні спірні правовідносини, а також послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини у застосуванні основоположних норм права щодо вираження свободи поглядів та оцінки інформації з точки зору повідомлення про факти або висловлення оціночних суджень, вказавши наступне. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація. Яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони обираючи кар'єру публічної особи погодились на таку увагу.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, ЄСПЛ підкреслив, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» Суд зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».
У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано «43. Він повторює, що фундаментальною вимогою права дифамації (the law of defamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи. Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім'я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами. Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби. Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog)».
Суд першої інстанції при вирішенні справи врахував зазначені норми права, але дав їм помилкову правову оцінку, без урахуванням такої оцінки в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини та без урахування усіх обставин справи. Судом встановлено, що позивач є публічною особою, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес, тим більше, що інформація щодо нього була оприлюднена відповідачем під час проведення в держави виборчої компанії, до якої без сумніву особливий суспільний інтерес.
З урахуванням зазначених обставин, а також виходячи з приписів наведених норм матеріального права та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції, належним чином дослідивши надані сторонами докази, дійшов помилкового висновку про те, що поширена відповідачем інформація в прямому ефірі була констатацією факту, а не оціночним судженням. Поширення на брифінгу інформації відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел. Таке формулювання не сприймається і не може сприйматися як таке, що здійснено у стверджувальній формі про доведеність вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій. Така оцінка є вираженням суб'єктивної думки відповідача, фактично коментарем подій, які відбуваються в місцевих громадах під час виборів, тобто є не твердженням, висловленим особисто про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, без врахування усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вказаних вище підстав.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги підлягають відшкодуванню позивачем понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2020 року скасувати в частині задоволення позову про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію про те, що він здійснював «відмивання» бюджетних коштів та планував їх використовувати на підкуп виборців, поширену ОСОБА_1 під час брифінгу народного депутата України ОСОБА_4 в прямому ефірі Парламентського телеканалу «Рада» ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» про визнання інформації недостовірною, такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати за подання апеляційною скарги у сумі 2 306,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2020 року.
Головуючий
Судді