Справа № 348/53/20
Провадження № 22-ц/4808/867/20
Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.
Суддя-доповідач Бойчук
11 серпня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,
секретаря Турів О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 06 травня 2020 року під головуванням судді Грещука Р.П. у м. Надвірна,
АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суд першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до заяви № б/н від 13.04.2010 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Даною заявою ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що вона складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом. В зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 зобов'язана була слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, що передбачено п.2.1.1.5.7 договору. Однак відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору № б/н від 13.04.2010, що відображено у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_1 станом на 26.11.2019 має заборгованість в сумі 230897 грн 24 коп., яка складається з наступного: 498 грн 68 коп. - заборгованість за кредитом; 227199 грн 23 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3199 грн 33 коп. - заборгованість за пенею.
Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 06 травня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 498,68 грн заборгованості згідно кредитного договору б/н від 13.04.2010.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 2 102 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем була надана копія заяви від 13.04.2010, з якої вбачається інформація необхідна для отримання кредитної картки.
Вказана інформація була заповнена особисто відповідачам. З копії заяви вбачається, що відповідач висловив свою згоду на оформлення договору та отримання кредитної картки та засвідчив це особистим підписом.
Апелянт зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення даного питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, не встановив дійсні права та обов'язки сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині у повному обсязі, в іншій частині залишити без змін.
Представник Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до судового засідання в режимі відеоконференції в системі «EasyCon», не приєднався, про причини не вчинення процесуальної дії суд не повідомлено, клопотань щодо реалізації прав суду не подано.
Сторони в засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін та їх представників.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до заяви № б/н від 13.04.2010 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 13.04.2010, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , станом на 26.11.2019 утворилась заборгованість в сумі 230 897,24 грн, яка складається з наступного: 498,68 грн - заборгованість за кредитом; 227 199,23 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3199,33 грн - заборгованість за пенею.
Банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджений наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 13.04.2010 процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, пред'явив вимогу крім тіла кредиту, суми, яку фактично отримала в борг позичальник ОСОБА_1 , стягнути відсотки за користування кредитними коштами.
Як зазначає позивач, підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 Договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім цього, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 зазначила, що також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.
Суд першої та апеляційної інстанцій вважає, що Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та витяг з «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.04.2010 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому відповідач зобов'язаний повернути фактично отриману суму кредитних коштів, які перебували на виданій йому банком картці у вигляді встановленого кредитного ліміту.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтовано висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 несплаченого кредиту у розмірі 498,68 грн згідно кредитного договору б/н від 13.04.2010 та про відмову у стягненні з нього на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів, оскільки Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та витяг з «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, з такими висновками погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на довідку про умови кредитування, не може бути підставою для задоволення іншої частини позову, оскільки така довідка не є складовою даного кредитного договору.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості рішення суду і підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Заочне рішення Надвірнянського районного суду від 06 травня 2020 року залишити без зміни.
Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2020 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: В.А. Девляшевський
В.Д. Фединяк