Провадження № 22-ц/803/4362/20 Справа № 200/8310/18 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
11 серпня 2020 року м. Дніпро
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Городничої В.С.
суддів -Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Мамедовій О.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчих органів Кіровського РВ ДМУ ГУНП в Дніпропетровській області , -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду, з уточненим 15 січня 2019 року, позовом до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчих органів Кіровського РВ ДМУ ГУНП в Дніпропетровській області мотивуючи його тим, що 10 січня 2006 року слідчими органами порушено кримінальну справу за фактом відкритого викрадення майна громадян, за ч.1 ст.186 КК України, 15 січня 2006 року порушено кримінальну справу за ч.1 ст.309 КК України відносно нього та 15 січня 2006 року вказані кримінальні справи об'єднані в одну.
Зазначав, що 16 січня 2006 року він був затриманий та 23 січня 2006 року йому пред'явлено звинувачення за ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України, 23 січня 2006 року судом обрано запобіжний захід - тримання під вартою, 11 квітня 2004 року кримінальну справу направлено до суду з обвинувальним актом, а 01 червня 2007 року суд направив справу на додаткове розслідування.
01 серпня 2007 року справу знову направлено до суду, однак 19 грудня 2007 року судом знову направлено справу для додаткового розслідування.
Також, 19 грудня 2007 року змінено обраний йому запобіжний захід та взято з нього підписку про невиїзд.
13 березня 2008 року слідчий Кіровського РВ ДМУ закрив кримінальну справу за його обвинуваченням по ч.2 ст.186 КК України за недоведеністю їх вини в скоєні злочину, та матеріали справи по факту відкритого викрадення майна громадян виділив в окреме провадження, не надавши йому номер. Другою постановою слідчий кримінальну справу за його обвинуваченням за ч.2 ст.309 КК України теж виділив в окреме провадження, але номеру провадженню також не надав.
Вказував, що після звільнення 19 грудня 2007 року з-під варти його до слідчих органів не викликали. Про те, що кримінальна справа по ч.2 ст.186 КК України - закрита, а кримінальна справа за ч.2 ст.309 КК України - виділена в окреме провадження, йому ніхто не повідомив. Порядок поновлення його порушених прав та відшкодування завданої шкоди йому роз'яснено не було, та лише 13 квітня 2018 року було отримано відповідь від начальника СВ ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області та копію постанови слідчого Начиняного В.С. від 15 листопада 2009 року про закриття кримінального провадження проти нього за ч.2 ст.309 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.
Посилаючись на те, що період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, тримання під вартою склав 1 рік 11 місяців 3 доби, з 16 січня 2006 по 19 грудня 2007 року, крім того, в статусі обвинуваченого за ч.2 ст.186 КК України він перебував з 23 січня 2006 по 13 березня 2008 року тобто 2 роки 1 місяць 19 діб, в статусі обвинуваченого за ч.2 ст.309 КК України - з 23 січня 2006 по 15 листопада 2009 року, тобто 3 роки 9 місяців 23 доби, підписка про невиїзд незаконно діяла до 15 листопада 2009 року, а під час перебування під вартою, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, якого він не мав можливості поховати, а дівчина, з якою він зустрічався та мав намір створити сім'ю, покинула його, слідчий не повідомив його своєчасно про закриття кримінальних справ і ще 9 років він вважав, що знаходиться під слідством, що також завдавало йому моральних страждань та порушувало нормальні життєві зв'язки, а тому просив суд ухвалити рішення яким поновити строк позовної давності на розгляд позовної заяви, як пропущений з поважних причин; визнати незаконними дії слідчих органів по незаконному пред'явленню йому обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України, незаконного затримання та незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз'яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди, як це передбачено ст.11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду»; визнати незаконними дії по відмові у прийнятті постанови за його зверненням відповідно до ст.12 вищевказаного Закону і надані відписки про те, що треба звернутись до суду; стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету через органи Казначейства на його користь за завдану йому моральну шкоду за незаконне пред'явлення обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України, незаконне затримання та незаконне взяття та утримання під вартою, незаконне неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз'яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди - в сумі 251 958 грн.; витрати, понесені ним на правову допомогу в 2006-2007 роках в сумі 16 797 грн.; витрати, понесені ним на правову допомогу в 2017 та в 2018 роках в сумі 46 000 грн.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення з позовом до суду. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано незаконними дії слідчих органів по незаконному пред'явленню ОСОБА_1 обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України, незаконного затримання та незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного неповідомлення ОСОБА_1 про закриття проти нього кримінальних справ і не роз'яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди, як це передбачено ст.11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду». Визнано незаконними дії по відмові у прийнятті постанови за зверненням відповідно до ст.12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду». Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду за незаконне пред'явлення обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України, незаконне затримання та незаконне взяття та утримання під вартою, незаконне неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз'яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди - в сумі 251 958 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вони не можуть бути відповідачами у даній справі оскільки є лише виконавцем судового рішення, а право на відшкодування шкоди дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб, моральна шкода визначена позивачем я завищеною.
29 квітня 2020 року Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області повністю приєдналось до апеляційної скарги Державної казначейської служби України.
05 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просив залишити його без зміг а апеляційну скаргу без задоволення. Зазнав, що стягнення моральної шкоди проведено в мінімальному визначеному законом розмірі.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю.В. порушив кримінальну справу за фактом відкритого викрадення майна, яке належить ТОВ «Бонус», за ознаками ч.2 ст.186 КК України.
15 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Миронюк С.А. порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , за ознаками ч.1 ст.309 КК України.
15 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю.В. об'єднав в одне провадження кримінальні справи № 65061010, порушену за ознаками ч.2 ст.186 КК України, № 65061020, порушену відносно ОСОБА_1 , за ознаками ч.1 ст.309 КК України, та № 65061021, відносно ОСОБА_2 , за ознаками ч.1 ст.309 КК України, в одне провадження та присвоїв номер № 65061010.
16 січня 2006 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст.115 КПК України за підозрою в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.1 ст.309 КК України, що підтверджується протоколом затримання.
20 січня 2006 року слідчим Захаренко Ю.В. винесено постанову про допуск до участі у справі захисника ОСОБА_3
16 січня 2006 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська винесено постанову про продовження затримання ОСОБА_1 до десяти діб.
23 січня 2006 року Кіровським районним судом м.Дніпропетровська винесено постанову про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу - тримання під вартою.
11 квітня 2006 року прокурором Кіровського району затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 65061010 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.309 КК України.
01 червня 2007 року Кіровський районний суд виніс постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.309 КК України - прокурору для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід залишений без змін - тримання під вартою.
01 серпня 2007 року прокурором Кіровського району затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 65061010 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.309 КК України.
19 грудня 2007 року Кіровський районний суд виніс постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.309 КК України - прокурору для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 - змінений на підписку про невиїзд, та його звільнено з-під варти в залі суду.
19 грудня 2007 року у ОСОБА_1 було відібрано підписку про невиїзд.
13 березня 2008 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю.В. виніс постанову, якою закрив кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України - в зв'язку з недоведеністю їх вини у вчиненні злочину. Матеріали кримінальної справи за фактом відкритого викрадення майна, яке належить ТОВ «Бонус» - виділив в окреме провадження.
Також, 13 березня 2008 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю.В. виніс постанову, якою кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками ч.2 ст.309 КК України виділив із кримінальної справи № 65061010 в окреме провадження, прийняв кримінальну справу до свого провадження та приступив до досудового слідства.
08 листопада 2017 року ОСОБА_1 та адвокат Прудковський В.Д. уклали договір про надання правової допомоги, згідно якого адвокат взяв на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_1 підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 та ч.2 ст.309 КК України. Кримінальна справа № 65061010 розслідується СВ Кіровського РВ ДМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області з січня 2006 року; з'ясувати чому ОСОБА_1 до цього часу не повідомлений про результати розслідування.
06 грудня 2017 року ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_3 уклали договір про надання юридичної допомоги, представництва, згідно якого адвокат взяв на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу, представляти і захищати інтереси клієнта у всіх судах загальної юрисдикції в якості представника позивача до держави Україна за незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, незаконний арешт у кримінальній справі № 65061010, порушеній СВ Кіровського РВ ДМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області в січні 2006 року за ст.186 та 309 КК України; підготувати позовну заяву в суд; представляти його інтереси в суді, а також в усіх інших державних та недержавних органах.
На запит адвоката Прудковського В.Д. начальник слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Кучеровський О.О. листом від 13 квітня 2018 року повідомив, що 13 березеня 2008 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками ч.2 ст.309 КК України виділено із кримінальної справи № 65061010 в окреме провадження за номером № 65081140, та станом на 13 квітня 2018 року кримінальна справа за № 65081140 зберігається в архіві СВ Дніпровського ВП ГУНП (т.1, а.с. 58).
В матеріалах справи наявна копія постанови слідчого СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Начиняного В.С. від 15 листопада 2009 року у кримінальній справі №65081140, якою припинено кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 за ч.2.ст.309 КК України на підставі п.2 ст.6 КПК України в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (т.1 , а.с. 75).
23 лютого 2018 року адвокат Прудовський В.Д. подав начальнику ГУ НП в Дніпропетровській області звернення-претензію про відшкодування матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями слідчих органів, та просив прийняти постанову про виплату з державного бюджету 135 602 грн. матеріальної шкоди (т.1, а.с. 76-84).
Листом від 15 березня 2018 року начальник слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 повідомив адвоката Прудковського В.Д. про те, що виплати грошових коштів органами досудового розслідування не проводяться, в зв'язку з тим, що виплати не входять в компетенцію вищезазначеного органу та порадив звернутися до суду (т.1, а.с.86).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності слід поновити у зв'язку з наявністю правових підстав для його поновлення, вимоги про відшкодування завданої йому моральної шкоди та вимоги про визнання дій слідчих органів незаконними вважав обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення з врахуванням вимог закону.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За змістом положень статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
З огляду на зазначені правові норми, безпідставними є посилання апеляційної скарги Державної казначейської служби України скарги на те, що у даній справі помилково встановлено незаконність дій правоохоронних органів.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення суду першої інстанції згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» становив 4 173 грн.
Разом із тим, визначений законом розмір є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зроблено правовий висновок такого змісту: суд, який розглядає справу, повинен з'ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 10 січня 2006 року (постанова про порушення кримінальної справи стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, частиною 2 статті 309 КК України) до 15 листопада 2009 року (постанова про припинення кримінального переслідування ), тобто 3 роки 10 місяців.
Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, суд першої інстанції з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для збільшення розміру гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою, а потім під підпискою про невиїзд.
При цьому, суд врахував, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості спілкування з членами сім'ї, не мав змоги бути присутнім на похороні батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мав повноцінного харчування, медичного забезпечення.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та незаконного перебування під слідством та судом.
Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно із статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Доводи апеляційної скарги про те, що пред'явлення позивачем вимоги до
Державної казначейської служби України, є порушенням вимог ЦПК України, не заслуговують на увагу, оскільки саме на державу покладено цивільну відповідальність за відшкодування завданої шкоди незалежно від вини цієї особи або органу. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, реалізуючи всі процесуальні права відповідача. Органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.
Наведені у апеляційній скарзі доводи про те, що судом першої інстанції проігноровано приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області на залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 серпня 2020 року.
Головуючий: В.С.Городнича
Судді: О.П.Варенко
О.В.Лаченкова