Провадження № 22-ц/803/6222/20 Справа № 213/158/20 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
11 серпня 2020 року м.Кривий Ріг
справа № 213/158/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецелектромонтаж»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року, яка постановлена суддею Князєвою Н.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні,-
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецелектромонтаж», в якому просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 759 308 грн, з яких: 136 000 грн. сплаченого авансу, 18 809 грн. вартості переданих товарно-матеріальних цінностей, 2499 грн. вартості переданого обладнання, 602 000 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання та розірвати договір від 30 листопада 2018 року укладений між сторонами на будівельно-монтажні роботи по об'єкту «Комбікормовий завод».
Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецелектромонтаж» про стягнення грошових коштів, розірвання договору закрито на підставі п.1 ч.1. ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції посилаюсь на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки оспорюваний договір було укладено між фізичною особою - позивачем по справі ОСОБА_1 та відповідачем - юридичною особою ТОВ «Укрспецелектромонтаж», грошові кошти відповідачу були передані готівкою, а не з рахунків позивача, як ФОП. При цьому позивач зауважає, що він має завод із виробництва комбікорму, який використовується для здійснення його господарської діяльності, однак цей завод знаходиться в іншому районі Дніпропетровської області.
Зауважує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що договір підряду, укладений між позивачем та відповідачем, стосується саме промислового об'єкту, який мав би використовуватись для здійснення господарської діяльності, а не для задоволення особистих потреб позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ТОВ «Укрспецелектромонтаж» - Примакова К.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецелектромонтаж», в якому просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 759 308 грн, з яких: 136 000 грн. сплаченого авансу, 18 809 грн. вартості переданих товарно-матеріальних цінностей, 2499 грн. вартості переданого обладнання, 602 000 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання та розірвати договір від 30 листопада 2018 року укладений між сторонами, а саме позивачем, як фізичною особою, та відповідачем, як юридичною особою, на будівельно-монтажні роботи по об'єкту «Комбікормовий завод».
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник при виконанні договору у сфері господарської діяльності, тому, у відповідності до ст. 20 ГПК України, є підвідомчим господарському суду.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суд, встановлений законом, включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно з частинами другою, третьою статті 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, сторонами у господарському процесі, за загальним правилом, можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся за захистом своїх майнових прав, як фізична особа та зазначив, що відповідачем по справі не виконуються зобов'язання щодо виконання договору від 30 листопада 2018 року, який укладено між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою ТОВ «Укрспецелектромонтаж» на будівельно-монтажні роботи по об'єкту «Комбікормовий завод».
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскільки спір виник між фізичною собою - позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Укрспецелектромонтаж», він не є господарським, тому даний спір потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки спір, що виник між сторонами, де позивачем є фізична особа, а відповідачем - юридична особа, за суб'єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 607/7618/18, провадження № 14-483цс18.
При цьому слід зауважити, що відповідно до статті 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено у статті 42 Конституції України й у статті 50 ЦК України, відповідно до яких право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Приписами статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев'ята статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
З аналізу наведених вище норм матеріального права слід дійти висновку, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 2-7615/10 та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 904/10132/17 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Отже, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем порушується питання щодо стягнення грошових коштів за договором підряду на будівельно-монтажні роботи по об'єкту «Комбікормовий завод», який фактично укладений між суб'єктами господарювання, оскільки вказаний завод має своїм призначенням по суті виробництво комбікорму для годування тварин, а отже для здійснення господарської діяльності, вид якої прямо вказаний при реєстрації фізичної-особи підприємця - позивача у справі, оскільки наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах, які виникли з питання проведення будівельно-монтажних робіт по об'єкту «Комбікормовий завод».
Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку що доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу, а ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з поверненням матеріалів за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецелектромонтаж" про стягнення грошових коштів, розірвання договорудо суду першої інстанції для розгляду, згідно вимог ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року скасувати.
Матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецелектромонтаж" про стягнення грошових коштів, розірвання договору, повернути до суду першої інстанції для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанов складено 12 серпня 2020 року.
Головуючий:
Судді: