Провадження № 22-ц/803/5104/20 Справа № 204/2680/19 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
12 серпня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Мамедової О.І.
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Комунального підприємства "Жилсервіс - 2" Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Жилсервіс - 2" Дніпровської міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради на її користь в якості відшкодування заподіяної майнової шкоди грошову суму у розмірі 44336,29 грн, в якості моральної шкоди грошову суму у розмірі 50000 грн та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 1536 грн та послуг експерта за договором про незалежну оцінку майна у розмірі 2000 грн.
В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 18 березня 2016 року вона придбала Ѕ частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначила, що мешкає в зазначеній квартирі з 2015 року та зареєстрована в ній з 26 вересня 2016 року. 24 січня 2019 року було відключено опалення, у зв'язку з чим позивач дзвонила до аварійної служби КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради із проханням ввімкнути опалення, проте працівники аварійної служби відповіли, що в даний час проводяться ремонтні роботи і опалення буде включено пізніше. Також позивач вказувала, що її чоловік, ОСОБА_2 , разом із сусідом з квартири НОМЕР_1 виявили, що труба опалення, яка йде до її квартири, розмерзлася від морозу та лопнула. Відзначає, що аварійна бригада приїхала 26 січня 2019 року близько 12 год. 00 хв., коли її квартиру вже заливало водою з пошкодженої труби опалення на горищі, внаслідок чого затоплено дві кімнати та пошкоджені речі. Крім вищезазначеного, позивач також звертала увагу на той факт, що 28 січня 2019 року вона особисто звернулася до відповідача із заявою про складання акту про наслідки залиття квартири НОМЕР_2 . За наслідками обстеження квартири 30 січня 2019 року комісія з представників відповідача, в її присутності, зафіксувала факт залиття квартири та склала акт про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання). Так, у висновках даного акту зазначено, що причиною залиття квартири є саме «витік води з мереж теплопостачання». Враховуючи вищевикладене, позивач вказала, що з причини халатного та безвідповідального відношення відповідача до стану труб опалення 26 січня 2019 року було затоплено дві кімнати в її квартирі та, як наслідок, нанесено матеріальну шкоду на суму у розмірі 44336,29 грн. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок залиття квартири, їй також було завдано моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 44336 гривень 29 копійок в рахунок відшкодування заподіяної майнової шкоди. Стягнуто з КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 2000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
З таким рішенням суду КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради не погодилося та подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду.
В своїй апеляційній скарзі КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є власником Ѕ частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Власником іншої Ѕ частки квартири є третя особа ОСОБА_3
26 вересня 2016 року місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Балансоутримувачем будинку АДРЕСА_4 є відповідач.
Актом про залиття, аварію, що трапились на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 30 січня 2019 року, затвердженого заступником директора КП «Жилсервіс-2» ДМР, встановлено, що 26 січня 2019 року в буд. АДРЕСА_4 у кв.НОМЕР_2 відбулось залиття з горища будинку. Зазначено, що у житловій кімнаті на стелі спостерігаються сліди залиття та часткове відшарування шпалер, у спальній кімнаті на стінах місцями спостерігаються сліди залиття. Причиною аварії, що трапилась є витік води з мереж теплопостачання.
Факт пошкодження майна позивача також підтверджується висновком про незалежну оцінку ринкової вартості прямих збитків від пошкодження майна (оздоблення та майно 2-во кімнатної квартири), яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та звітом про незалежну оцінку вартості прямих збитків від пошкодження майна, відповідно до якого, загальна ринкова вартість прямих збитків з урахуванням ПДВ, становить 44336,29 грн.
Судом також встановлено, що позивач зверталася до відповідача із заявами щодо необхідності обстеження на предмет залиття квартири та видачі їй відповідного акту. Крім того, факт звернення позивача до аварійної служби КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради в період з 24 січня 2019 року по 26 січня 2019 року включно, також підтверджується відповіддю відповідача від 03 грудня 2019 року.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що завдання шкоди позивачу знаходиться в прямому причинному зв'язку з неправомірною бездіяльністю відповідача, оскільки відповідальність за належний технічний стан інженерних мереж несе саме балансоутримувач, що потягло залиття квартири позивача.
Задовольняючи позов в частинні стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції посилався на обгрунтованість та доведеність позовних вимог в цій частині, зокрема, позивачем надано докази щодо наявності майнової шкоди, протиправність бездіяльності відповідача, як заподіювача такої шкоди, та наявність причинного зв'язку між шкодою та бездіяльністю відповідача; належних та допустимих доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд виходив з доведеності факту завдання моральної шкоди позивачу, адже сам факт пошкодження майна особи вже є свідченням того, що власник майна зазнав у зв'язку з цим душевних страждань, а тому з урахуванням викладених обставин та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є надмірним, а тому необхідним та достатнім є розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2000 грн.
В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та посилається на те, що сума матеріальних збитків у розмірі 44336,29 грн. є, на думку апелянта, необ'єктивною та недоведеною; звіт про незалежну оцінку вартості прямих збитків від пошкодження майна (оздоблення та майно 2-во кімнатної квартири), яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є неналежним доказом, оскільки зазначений звіт складений з порушеннями вимог чинного законодавства України, а саме положень ЦПК України. Апелянт також зазначає, що сума стягнутої моральної шкоди є завищеною та не підтверджується жодними реальними доказами.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазначала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27.03.1992р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Отже, цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 638/7838/16-ц (провадження № 61-29055св18).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про наявність вини відповідача у залитті квартири позивача, відповідачем не спростовано презумпцію вини, в той час як причетність відповідача до залиття квартири позивача підтверджується відповідним актом про залиття, аварію, що трапились на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 30 січня 2019 року, затвердженого заступником директора КП «Жилсервіс-2» ДМР, зі змісту якого вбачається, що 26 січня 2019 року в буд. АДРЕСА_4 у кв.НОМЕР_2 відбулось залиття з горища будинку, а причиною аварії, що трапилась, є витік води з мереж теплопостачання.
Таким чином, встановивши, що позивач довів завдану йому шкоду, протиправність дій відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодування відповідачем у розмірі 44336,29 грн., визначеному на підставі звіту про незалежну оцінку вартості прямих збитків від пошкодження майна (оздоблення та майно 2-во кімнатної квартири), яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Безпідставними є посилання апелянта на те, що вищевказаний звіт, наданий позивачем, не є належним доказом, оскільки відповідач не спростував розмір майнової шкоди, завданої позивачу, клопотання про призначення у справі судової експертизи не заявляв, відповідно до норм ч. 1 ст. 106 ЦПК України висновок експерта, складений на його замовлення, до суду також не подав.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення суми, яка підлягає відшкодуванню у рахунок моральної шкоди, виходячи з наступного.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Встановивши, що ОСОБА_1 у зв'язку з пошкодженням майна зазнала душевних страждань, колегія суддів приходить до висновку щодо обгрунтованості покладення на відповідача відповідальності за заподіяну позивачу моральну шкоду, розмір відшкодування якої визначено судом першої інстанції з додержанням засад розумності і справедливості.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Жилсервіс - 2" Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова