Провадження № 22-ц/803/6563/20 Справа № 180/507/20 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
12 серпня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Мамедової О.І.
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я,-
У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої посилався на те, що він працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на три професійних захворювання. Висновком МСЕК від 18.04.2013 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності. 15.04.2019 року висновком МСЕК встановлено 60% втрати професійної працездатності, третя група інвалідності, безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 204033,60 гривень, яку просив стягнути з відповідача.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Вирішено питання щодо судових витрат.
З таким рішенням суду ОСОБА_1 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Відповідач своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів в період з 01.07.1985 року по 30.06.2012 року на посаді підземного гірничого робітника, підземного гірничого робітника очисного вибою.
Відповідно виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 18.04.2013 року ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності, встановлено 60% страти професійної працездатності, у зв'язку із професійними захворюваннями - 45% радикулопатія, 10 % ХОЗЛ, 5% туговухість, з 12 квітня 2013 року по 01 травня 2014 року.
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної соціальної допомоги МСЕК від 18.04.2013 року ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності, встановлено 60% страти професійної працездатності, у зв'язку із професійними захворюваннями - 45% радикулопатія, 10 % ХОЗЛ, 5% туговухість, з 12 квітня 2013 року по 01 травня 2014 року.
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної соціальної допомоги МСЕК від 15.04.2019 року ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності, встановлено 60% страти професійної працездатності, у зв'язку із професійними захворюваннями - 45% радикулопатія, 10 % ХОЗЛ, 5% туговухість, з 01 травня 2019 року безстроково.
Відповідно довідки до акта огляду МСЕК від15.04.2019 року ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності, у зв'язку із професійними захворюваннями з 01 травня 2019 року безстроково.
Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 20.03.2013 року встановлено причини виникнення професійного захворювання: підіймання та переміщення (разове) вантажів постійно протягом робочої зміни - до 36,5 кг (при нормі до 30 кг), робоча поза (вимушена) - до 30,2% (при нормі до 25%), нахили корпусу - 262 рази (при нормі 50-100 разів), рівень пилу - 7,72 мг/куб.м. (ПДК 2,0 мг/куб.м.), рівень марганцю - 0,804 мг/куб.м. (ПДК 0,3мг/куб.м.), рівень шуму 87 дБ (ПДУ 80 дБ).
За професійними захворюваннями позивачу вперше була встановлена втрата професійної працездатності 18.05.2012 року, тобто під час дії правового акту, яким було покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Між тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».
Частина восьма статті 36 цього Закону передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Пункт 1 частини другої статті 10 цього Закону передбачає обов'язок страховика - Фонду соціального страхування України виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.
Отже, Фонд соціального страхування України не здійснює відшкодування моральної шкоди постраждалим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей.
До такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.08.2018 у справі № 579/951/16ц, відповідно до якої ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовується до всіх відповідних позовних вимог, заявлених після 01 січня 2015 року, незалежно від більш ранньої дати встановлення на підставі висновків МСЕК стійкої втрати професійної працездатності позивача.
Таким чином, у разі професійного захворювання, нещасного випадку, що стався з працівником на виробництві, таку шкоду потерпілій особі повинен відшкодувати роботодавець на підставі ст.237-1 КЗпП України, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи встановлені судом обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, встановлений факт завдання моральної шкоди позивачу підприємством - відповідачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, встановлених нормативів щодо рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, суд дійшов висновку, що причинена моральна шкода підлягає компенсації.
Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, який переносить стійкий виражений біль у плечах, обмеження рухів у колінних суглобах, задишку, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності - 60 %, період роботи у відповідача на протязі майже 27 років в умовах впливу шкідливих факторів, що також призвело до інвалідності ІІІ групи, тому суд дійшов висновку про необхідність визначити розмір компенсації в сумі 60000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з розміром стягнутої з відповідача суми та зазначає, що суд першої інстанції не врахував встановлену втрату професійної працездатності 60% та ІІІ групу інвалідності, безстроково, звільнення позивача у віці 50 років з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, у зв'язку з чим належної оцінки зазначеному не надав, оцінивши моральні страждання позивача лише у сумі 60000 грн.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Судом встановлено, що згідно Довідки МСЕК від 15.04.2019 року (серія 12 ААА № 054529) позивачу при повторному огляді з 01.05.2019 року безстроково була встановлена ІІІ група інвалідності та 60 % втрати професійної працездатності.
Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди необґрунтований та не відповідає дійсності, колегія судів не бере до уваги, оскільки, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд повно та всебічно дослідив обставини справи та дав їм належну оцінку. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, роботу позивача на підприємстві відповідача АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 60%, визнання позивача людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення.
Посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц та на постанови Дніпровського апеляційного суду від 23.07.2019 р. по справі № 212/8526/18, 24.06.2019р. по справі № 212/900/19, 02.07.2019 р. по справі № 215/749/19, як на підставу для збільшення розміру моральної шкоди, є власним тлумаченням позивачем, а тому не може бути підставою для скасування законного рішення суду.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова