Провадження № 22-ц/803/6427/20 Справа № 215/4782/19 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 серпня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/4782/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Зубакової В.П.,
суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, та відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2020 року, яке ухвалене суддею Лиходєдовим А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 травня 2020 року,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК від 27.06.1996 року йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25 % з 24.06.1996 року по 01.07.1997 року, з наступним переоглядом 01 червня 1997 року, який при наступних переоглядах 1997-1999 роках, було збільшено до 50% та визнано його особою з інвалідністю третьої групи, з 15.10.2003 року встановлено на безстроковий термін.
Вважаючи причиною отриманого професійного захворювань тривалу роботу у відповідача в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 160 000, 00 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський О.Т., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманого ним професійного захворювання, стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати професійної працездатності, стан здоров'я, який не поліпшується, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні йому для поліпшення стану.
В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК» ставить питання про зміну рішення судупершої інстанції, шляхом зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що існує причинно-наслідковий зв'язок між діями самого позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача. Позивач добровільно працював у шкідливих умовах з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах. Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 29.09.1970 року по 22.06.2007 року працював на підприємстві відповідача водієм, механіком, електрослюсарем.
З 24.11.1972 року по 04.06.1996 року працював водієм автомобіля БЕЛАЗ 540 НД 1200 Північного гірничозбагачувального комбінату імені Комсомолу України, ВАТ ПівнГЗК, ПАТ ПівнГЗК, правонаступником яких є відповідач ПРАТ «ПІВНГЗК», у шкідливих умовах праці (а.с. 7-8-зворот).
22.06.2007 року - позивач звільнений з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України.
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 23 травня 1996 року, діагноз ОСОБА_1 : вібраційна хвороба першої стадії з двостороннім плече-лопатковим і ліктьовим пері артрозами ПФС 1-2 ст.
Причиною виникнення зазначеного професійного захворювання є тривалий стаж роботи - 24 роки в шкідливих умовах праці, тільки на підприємстві відповідача. Праця, пов'язана з великим запиленням, шумом та вібрацією. (а.с.10,10-зворот).
Висновком ЛТЕК від 27.06.1996 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25 % з 24.06.1996 року по 01.07.1997 року, з наступним переоглядом 01 червня 1997 року ( а.с. 4,4-зворот).
Висновком МСЕК від 28.07.1999 року ОСОБА_1 , при повторному переогляді, було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25 % з 01.07.1999 року, безстроково ( а.с. 12,12-зворот).
Висновком МСЕК від 15.10.2003 року ОСОБА_1 , при повторному переогляді, було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % з 29 вересня 2003 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково (а.с. 12,12-зворот).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 173 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1996 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами).
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
З акту розслідування професійного захворювання від 23.05.1996 рокувбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи (24 роки) тільки на підприємстві відповідача в умовах високої запиленості, шуму та вібрації.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПРАТ «ПІВНГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, стаж роботи позивача у відповідача, протягом 24 років в умовах впливу шкідливих факторів,відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 50 %, який встановлено безстроково, визнання особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідністю третьої групи безстроково.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача та відповідача щодо необґрунтованого розміру відшкодування моральної шкоди.
При цьому, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 130 000,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивача, так і відповідача, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ярошевський Олексій Тарасович, та відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2020 року.
Головуючий:
Судді: