Провадження № 22-ц/803/563/20 Справа № 173/43/19 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
12 серпня 2020 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року
по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В січні 2019 року до Верхньодніпровського районного Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 09.06.2011 року, згідно якої отримала кредит в розмірі 2000грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.
Також, у позовній заяві Банк зазначає, що підписана відповідачем заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Таким чином відповідач підтвердила свою згоду на укладення кредитного договору та кредитний договір, шляхом складання зазначеного вище документу, був укладений у належній письмовій формі.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Також, судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
Крім того, відповідно до наданого суду розрахунку вбачається, що відповідач активно користувалася виданою їй кредитною карткою, отримувала кредитні кошти та періодично вносила грошові суми на погашення кредиту,що підтверджується розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, тобто відповідач фактично виконувала умови укладеного договору.
З заяви, яка подавалась відповідачем до банківської установи вбачається, що відповідач ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку, що підтверджується підписом відповідача в поданій заяві. Додані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи Приватбанку були чинними на час подання відповідачкою заяви про приєднання до них, з чого суд приходить до висновку, що відповідач ознайомлена саме з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку, які додані позивачем до позовної заяви та погодилася з ними.
Тобто укладений договір відповідав як волі так і волевиявленню відповідача.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали договір про приєднання, керуючись ч. 1 ст. 634, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін в формулярах або інших стандартних формах, який можу бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови укладеного між сторонами кредитного договору встановлені Умовами та Правилами надання банківських послуг.
В наданій позовній заяві позивач посилається на те, що у зв'язку з значним порушенням зобов'язань у відповідача ОСОБА_1 станом на 28.11.2018 року виникла заборгованість в загальній сумі 12644.91 грн., яка складається з наступного:
- 120.07 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом;
- 11446.51 грн. заборгованість за пенею
- 500.00 грн., штраф фіксована частина;
- 578.33 штраф процентна складова.
Проте, позивач в позовній заяві не ставлячи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту не обґрунтовує нарахування відсотків, заборгованість за якими просить стягнути з відповідача, а саме: не зазначає чи існує заборгованість за тілом кредиту взагалі, якщо існує, то в якій сумі і з яких підстав позивач не просить її стягнути з відповідача, якщо така заборгованість погашена відповідачем чи стягнена за рішенням суду, то позивач не зазначає, коли заборгованість була погашена відповідачем, та не посилається на рішення суду, якщо таке існує, яким стягувалась заборгованість з відповідача. Також позивачем не обґрунтовано з якої суми заборгованості за кредитом та за який період нараховані відсотки за користування кредитом відповідачем, які позивач просить стягнути.
Так як відповідно до п. 5 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.
Відповідно до ст.ст 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тобто, Банк в поданій позовній заяві не виклав фактичні обставини, не навів обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами та не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували її існування та правильність розрахунку.
Щодо стягнення з відповідача пені та штрафів, необхідно зазначити наступне.
Умови та Правила банківських послуг, на які посилається позивач, не містять підпису відповідача, а в заяві позичальника від 09 червня 2011 року відсутня домовленість сторін щодо сплати пені та штрафів за невиконання договору, а також не зазначено, що позивач приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, які додані позивачем до позовної заяви.
Відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання зі сплати неустойки (пені та штрафу) у разі порушення зобов'язань з повернення кредиту, а тому правомірно відмовив у стягненні з відповідача нарахованих відсотків 120.07 грн., пені та штрафів в сумі 11446.51 грн.; 500.00 грн.- штраф фіксована частина; 578.33 -штраф процентна складова.
Посилання апелянта, що судом першої інстанції помилково відмовлено у задоволенні позовних вимог, так як відповідач укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв, колегія суддів ставиться критично, оскільки в справі що розглядається в першу чергу потребує доказування наявність кредитних відносин і обов'язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві.
Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов'язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.
Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов'язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов'язком певного суб'єкта.
В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов'язком саме позивача у справі.
Також є безпідставними посилання апеляційної скарги щодо обов'язку відповідача спростувати докази позивача у справі, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову банком не надано і це звільняє відповідача від процесуального обов'язку/права по їх спростуванню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
В.С.Городнича