Провадження № 22-ц/803/6412/20 Справа № 214/5315/19 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 серпня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/5315/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 лютого 2020 року, -
У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 24 липня 2010 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 3 000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві.
Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого, станом на 31.05.2019 року, утворилась заборгованість у розмірі 64558,40 грн., яка складається з: 1 251,01 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 55 658,36 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 4 098,63 грн. - нарахованої пені та комісії, а також штрафів, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - фіксована частина, 3050,40 грн. - процентна складова.
Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у сумі 64 558,40 грн. та судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.07.2010 року, станом на 31.05.2019 року, в розмірі 1 251,01 грн. та 36,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
У решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи. В іншій частині просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків за користування кредитом, пені та штрафів. Зокрема, зазначає, що відповідач своїм підписом підтвердив, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, тобто між сторонами було укладено договір приєднання. Позивач зазначає, що позичальник, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. При цьому, позивач наголошує на тому, що позичальник підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», що свідчить про узгодження всіх умов кредитування.
Позивач посилається на неврахування судом першої інстанції судової практики Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема у справах №750/6058/17-ц від 04.12.2019 року, №572/1169/17 від 23.12.2019 року, №382/327/18-ц від 12.02.2020 року та №355/1091/17 від 26.02.2020 року, в яких суд дійшов висновку, що підписання відповідачем Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» є належним доказом ознайомлення із умовами кредитування.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 3 000,00 грн., шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У Заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом 31 травня 2019 року, становить 64 558,40 грн. та складається з: 1 251,01 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 55 658,36 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 4 098,63 грн. - нарахованої пені та комісії, а також штрафів, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - фіксована частина, 3050,40 грн. - процентна складова.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту у сумі 1 251,01 грн., розмір якої останнім не оскаржується.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано належних та допустимих доказів погодження з позичальником ОСОБА_1 умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, а тому відмовив в задоволенні цих позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.
Зважаючи на те, що позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості за відсотками, пенею і штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у повному обсязі, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення відсотків за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі, а також неустойки, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами укладено шляхом підписання ОСОБА_1 . Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.
В Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, підписаній ОСОБА_1 , відсутні умови щодо погодження відсоткової ставки за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання договору (а.с. 9).
Разом з тим, 24 липня 2010 року ОСОБА_1 було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», згідно якої останній своїм підписом засвідчив, що отримав кредит з видачею кредитної картки у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним за базовою ставкою 2,5 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), та визначенням строку внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, з визначенням їх розміру (включаючи плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) в розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, зі сплатою пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі, який розраховується за наступною формулою: пеня = пеня 1 + пеня 2, де пеня 1 = базова відсоткова ставка по договору/30 - нараховується на кожен день прострочення кредиту, пеня 2 = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше, штрафів у розмірі 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості по кредиту, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів (а.с. 10).
Тобто, сторонами погоджено розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань, а висновок суду першої інстанції щодо відсутності такого погодження є помилковим та не ґрунтується на матеріалах справи, а доводи апеляційної скарги позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в цій частині є прийнятними.
Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчився із закінченням строку дії кредитної картки, то у банка відсутні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом та інші платежі після закінчення строку дії картки.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Отже, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок.
З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.
Враховуючи предмет спору та те, що сторонами, при укладенні Договору б/н 24 липня 2010 року, погоджено порядок нарахування відсотків у розмірі за базовою ставкою 2,5% в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році) та нарахування неустойки за порушення строків виконання зобов'язань у вигляді пені та штрафів, колегія суддів дійшла висновку, що для належного дослідження та перевірки наданого стороною позивача розрахунку заборгованості за кредитом суд має володіти інформацією щодо строку дії картки, адже після закінчення такого строку припиняється право Банку з нарахування відсотків та неустойки в розмірах погоджених сторонами, та щодо кожної витрати позичальником кредитних коштів, оскільки сторонами погоджено нарахування відсотків щодо кожної витрати кредитних коштів, з встановленням пільгової відсоткової ставки у розмірі 0,01% річних за кожною тратою протягом 30 днів, а нарахування неустойки відбувається при порушенні строків погашення щомісячних платежів за кредитом.
При цьому, за приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Таким чином, для підтвердження заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитом та неустойкою, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» був зобов'язаний надати суду, окрім самого кредитного договору, виписки з особового рахунку позичальника та докази вручення останньому кредитної картки з відомостями щодо строку дії такої картки.
Разом з тим, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором б/н від 24 липня 2010 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав суду жодного належного та допустимого доказу щодо видачі позичальнику кредитної картки та щодо строку її дії, а також щодо користування позичальником кредитними коштами, що позбавило суд можливості здійснити перевірку правильності нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами та неустойки, адже матеріали справи не містять таких даних.
При цьому, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім розрахунку заборгованості, станом на 31 травня 2019 року, який навіть не узгоджується з умовами договору та містить нарахування відсотків за користування кредиту виходячи з відсоткової ставки, яка між сторонами не узгоджувалася (позивачем нараховано відсотки із застосуванням відсоткової ставки 34,80% річних та 43,20% річних, при узгодженні відсоткової ставки у розмірі 30% річних), та не містить даних щодо порядку та підстав нарахування пені та комісії (ці показники позивачем взагалі об'єднано в одну позицію), копії Анкети-заяви від 24 липня 2010 року, витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів обслуговування кредитних карт та Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 24 липня 2010 року, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду першої інстанції не надав. З прохальної частини позову вбачається, що позивач, у разі неявки в судове засідання відповідачки, просив провести заочний розгляд справи за відсутності його представника.
Отже, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав суду належних доказів на підтвердження узгодження строку дії кредитного договору, використання кредитних коштів, та відповідно наявності заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойкою, у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції судової практики Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема у справах №750/6058/17-ц від 04.12.2019 року, №572/1169/17 від 23.12.2019 року, №382/327/18-ц від 12.02.2020 року та №355/1091/17 від 26.02.2020 року, в яких суд дійшов висновку, що підписання відповідачем Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» є належним доказом ознайомлення із умовами кредитування, колегія суддів до уваги не бере, зважаючи на вищевикладене.
Надаючи до суду апеляційної інстанції довідку про видачу кредитної картки і строк її дії, та новий розрахунок заборгованості, із використанням відсоткової ставки погодженої сторонами, як докази в обґрунтування позовних вимог, позивач, у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, не навів виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для прийняття вказаних доказів, як належних та допустимих.
Отже, колегія суддів не приймає подані до суду апеляційної інстанції нові докази, зокрема довідку про строк дії кредитної картки, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції. Надані позивачем додаткові докази зберігалися у нього, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Наведені вище обставини узгоджуються з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, провадження № 61-28810св18.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом та неустойки за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Слід зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань за Договором б/н від 24 липня 2010 року, вважає за необхідне змінити мотиви відмови у задоволенні цих позовних вимог, у зв'язку з чим залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду, на підставі п.1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, змінює в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишивши без задоволення.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 рокузмінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов'язань за Договором б/н від 24 липня 2010 року, виклавши їх у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2020 року.
Головуючий:
Судді: