Справа № 161/3523/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/828/20 Категорія: 70 Доповідач: Карпук А. К.
12 серпня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А. К.,
суддів - Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатних батьків за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_4 , поданої у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2020 року,
У березні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом.
Покликались на те, що вони є рідними батьками відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також позивачі вказували, що на даний час вони перебувають на пенсії за віком, інших доходів не мають. Проте, отримуваної пенсії їм вистачає лише на речі першої необхідності, у зв'язку з чим потребують матеріальної допомоги. Відповідач ОСОБА_3 є фізично здоровим, працездатним, а тому вважають, що він може надавати матеріальну допомогу на їх утримання.
Ураховуючи наведене, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд стягувати з відповідача ОСОБА_3 на їх користь аліменти у розмірі по 1/4 частці усіх видів його заробітку (доходу) на кожного щомісячно.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2020 року позов задоволено.
Суд ухвалив стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 03 березня 2020 року довічно.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 03 березня 2020 року довічно.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В поданій на рішення апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у розгляді справи ОСОБА_4 , поданій у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 , просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати як незаконне і необґрунтоване та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають обставинам справи, оскільки місцевим судом не враховано тієї обставини, що батьки відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 отримують пенсію, отже, не з'ясовано, чи вони дійсно потребують матеріальної допомоги від відповідача ОСОБА_3 . Суд не звернув уваги на те, що позивачами не надано доказів на підтвердження стану свого здоров'я, доказів наявності у них скрутного матеріального становища, у зв'язку з чим вони потребують матеріальної допомоги. Крім того, ОСОБА_4 вказувала, що поданий позивачами позов зачіпає її інтереси та інтереси малолітньої дитини ОСОБА_5 та використовується відповідачем ОСОБА_3 як спосіб ухилення від сплати аліментів на їх спільну дитину. Вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання непрацездатних батьків.
Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві відповідач заперечує доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 та просив суд залишити її без задоволення. Зазначає, що законодавством не передбачено максимального розміру та межі розміру аліментів, які можуть бути стягнуті з особи. З врахуванням визначеного оскаржуваним рішенням розміру аліментів на непрацездатних батьків, він спроможний буде сплачувати аліменти на малолітню дитину ОСОБА_5 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років, що становить 960 грн 50 коп.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як непрацездатні батьки, потребують матеріальної допомоги від сина - відповідача по справі ОСОБА_3 , у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, а останній має можливість надавати їм таку допомогу у розмірі по 1/4 частці усіх видів його заробітку (доходу) на кожного щомісячно.
Проте, із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.
Встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2020 року (а.с.19).
З копій пенсійних посвідчень № 2129423645 та № 2008014737 вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є пенсіонерами (а.с.17-18). За період з 01 березня 2019 року по 29 лютого 2020 року розмір пенсії ОСОБА_1 склав 18 722 грн., а ОСОБА_2 за аналогічний період склав 21 103,04 грн, що підтверджується копіями довідок про доходи (а.с.20-21).
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Положеннями ст. 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК України).
З положень ст. 202 СК України вбачається, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Суд першої інстанції свій висновок про наявність підстав про стягнення з відповідача на користь позивачів, як непрацездатних батьків, аліментів по 1/4 частці від заробітної плати на кожного щомісячно, мотивував тим, що такий розмір аліментів є справедливим та значно не обтяжить відповідача. Крім того, позивачі отримують лише пенсію, розміру якої недостатньо для їх існування, оскільки іншого доходу не мають, у зв'язку з чим потребують матеріальної допомоги від сина.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з приписами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , всупереч ст. 81 ЦПК України, не довели та не надали належних і допустимих доказів на підтвердження стану свого здоров'я, матеріальних витрат та скрутного матеріального становища, у зв'язку з чим вони потребують матеріальної допомоги від сина, на що вони посилалися як на підставу своїх вимог, тому наведене вказує на недоведеність заявленого ними позову.
Крім того, суд у своїх висновках посилався на ч. 4 ст. 75 СК України, якою передбачено, що один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Суд вважав, що таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка, крім іншого, не забезпечена прожитковим мінімумом.
Посилання суду на вказану норму матеріального права є помилковим, оскільки вона не регулює підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, а визначає право одного з подружжя на утримання.
Та обставина, що відповідач ОСОБА_3 визнав позов, не слугує підставою для його задоволення, оскільки із системного аналізу положень ст. 206 ЦПК України вбачається, що визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну правову оцінку наявним у справі доказам, та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості.
До того ж, послідовна позиція відповідача про визнання позову про стягнення аліментів на непрацездатних батьків вказує на відсутність спору між ним та батьками щодо утримання.
З доданої до апеляційної скарги ухвали про відкриття провадження від 12 грудня 2019 року вбачається, що Суворовським районним судом міста Одеси відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 . Вказана справа на даний час судом не розглянута.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Звернення ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину вказує про наявність спору з приводу утримання неповнолітньої дитини між вказаними особами, отже, доводи апеляційної скарги про те, що оскарженим рішенням вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_4 та неповнолітньої дитини, є обґрунтованими.
Належить відмітити, що позивачі пред'явили позовні вимоги до відповідача після того, як ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Викладені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи про те, що доходи відповідача не позбавлять його можливості сплачувати аліменти на неповнолітню дитину у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку не впливають на доведеність позивачами передбачених законом підстав для стягнення аліментів на непрацездатних батьків.
Отже, за наведених вище обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, позивачі у даній справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» як позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому відповідно до вимог ч. 7 ст. 141 ЦПК України в порядку, встановленому Кабінетів Міністрів України, необхідно компенсувати ОСОБА_4 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 261 грн 20 коп.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_4 , поданої у власних інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатних батьків відмовити.
Компенсувати ОСОБА_4 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: