Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.
10.03.2010 р. Справа № 2а-355/10/1470
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: Миколаївської митниці, вул. Московська, 57-а, м.Миколаїв, 54030
Головуючий суддя Середа О.Ф.
Секретар судового засідання Непомняща А.О.
представники:
Від позивача: ОСОБА_2
Від відповідача: Кіян О.В.
Суть спору: визнання протиправними дії відповідача; скасування рішення відповідача викладеного в листі від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 р.; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дії Миколаївської митниці ( надалі -відповідач) щодо відмови у здійсненні митного оформлення транспортного засобу; скасування рішення викладеного в листі від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 р.; зобов'язання здійснити митне оформлення транспортного засобу та просить суд допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернувся 18.11.2008 р. до відповідача про митне оформлення завезеного автомобіля з наданням пільг відповідно до ст. 8 Закону України “Про порядок ввезення ( пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”, але листом від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 відповідач відмовив в митному оформленні автомобіля на пільгових умовах.
Відповідач надав суду заперечення проти позову, просить в задоволенні позову відмовити, оскільки відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затвердженими наказом Держмитслужби України від 17.11.2005 р. за № 1118, зареєстрованим в Мін'юсті України 25.11.2005 р. за № 1428/11708 власник транспортного засобу, який переміщує транспортний засіб через митний кордон України, надає до митного органу документи, що підтверджують право власності на транспортний засіб, реєстраційні (технічні) документи на транспортний засіб з відмітками про зняття транспортного засобу, що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні, паспортні документи та інші документи, визначені законодавством державного кордону. В листі Управління реєстрації транспорту та кваліфікації водійського складу Державного підприємства “Центр державних інформаційних ресурсів ”REGISTRU” Міністерства інформаційного розвитку Республіки Молдова від 30.12.2009 р. за № 03/3410 зазначено, що транспортний засіб, який ввіз позивач на територію України на обліку території Республіки Молдова не значився. Відповідно до ноти Міністерства закордонних справ та Європейської інтеграції Республіки Молдова від 11.06.2007 р. № 11140, щодо визнання документів про реєстрацію транспортних засобів, які видані компетентними органами Молдови, документи про реєстрацію транспортних засобів, оформлені у Придністровському регіоні Республіки Молдова не мають юридичної сили. Згідно ст. 15 Договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеного між Україною та Республікою Молдова 13.12.1993 р. у м. Києві, ратифікований Законом України № 238/94-ВР від 10.11.1994 р. офіційними на території України можливо вважати лише ті документи, які визнаються офіційними на території Республіки Молдова, тому дії митниці по відмові в митному оформлені транспортного засобі є правомірними.
Дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 переїхав на постійне місце проживання та мешкав в АДРЕСА_2 з 27.12.1985 р. по 04.11.2008 р., що підтверджується довідкою від 05.11.2008 р. № 12/1-5440 Управління в справах міграції Міністерства внутрішніх справ Придністровської Молдавської республіки.
Під час проживання у м. Тирасполі позивач придбав легковий автомобіль Мерседес Бенц (MERCEDES BENZ S 320) двигун НОМЕР_1 кузов НОМЕР_2, 2003 року випуску, колір темно-сірий, номерний знак НОМЕР_2, який зареєстрував за місцем свого проживання в м. Тирасполь, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію 31.10.2007 р.
Позивач переселився на постійне місце проживання в Україну та 18.11.2008 р. звернувся до відповідача з заявою про митне оформлення завезеного автомобіля з наданням пільг відповідно до ст. 8 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться ( пересилаються) громадянами на митну територію України”, але листом від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 відповідач відмовив в митному оформленні автомобіля на пільгових умовах, оскільки в листі Управління реєстрації транспорту та кваліфікації водійського складу Державного підприємства “Центр державних інформаційних ресурсів ”Міністерства інформаційного розвитку Республіки Молдова від 30.12.2009 р. за № 03/3410 зазначено, що транспортний засіб, який ввіз позивач на територію України на обліку території Республіки Молдова не значився.
Згідно п. 12 ст. 8 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України” при ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування: особисті речі, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну, в тому числі і механічні транспортні засоби (крім транспортних засобів за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності), в кількості однієї одиниці таких транспортних засобів по кожній товарній позиції на повнолітнього громадянина. Дозволяється ввезення у разі переселення на постійне місце проживання на кожного повнолітнього громадянина одного механічного транспортного засобу за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за умови, що він є власником такого транспортного засобу не менше року та за умови перебування такого транспортного засобу на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року. Таким чином особи, які переселяються на постійне місце проживання на Україну, звільняються від оподаткування за умови:
- володіння транспортним засобом не менше року;
- перебування транспортного засобу на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року.
На підставі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись, розпоряджатись своєю власністю, право приватної власності набувається, в порядку визначеному законом. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В свідоцтві про реєстрацію автомобіля власником зазначено ОСОБА_1, дата видачі свідоцтва 31.10.2007 р., транспортний засіб знятий з обліку 12.11.2008 р.
На виконання вимог суду відповідач надав суду довідку Служби національного центрального бюро інтерполу УМВС України в Миколаївській області від 04.02.2010 р. в якій зазначено, що за обліками генерального Секретаріату Інтерполу станом на 04.02.2010 р. автомобіль марки ERCEDES»VIN: WDB 2200251А323311 в міжнародному розшуку не значиться. Таким чином позивач володіє автомобілем більше року правомірно.
Довідка відділу державної автомобільної інспекцій МВД ПМР від 12.11.2008 р. за № Т-1308 свідчить, що автомобіль MERCEDES BENZ S 320 вперше зареєстрований на ім'я позивача 31.10.2007 р. та знятий з обліку 12.11.2008 р. у зв'язку з переїздом власника автомобіля на постійне місце проживання в Україну.
Посилання митниці на те, що документ про реєстрацію належного позивачу транспортного засобу, оформлений УДАІ УМВС Придністровської Молдовської республіки не може вважатись офіційним в Україні, не є обґрунтованим, оскільки його недійсність ніким не встановлена та нічим не підтверджується, а Закон України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України” не пов'язаний з відсутністю міжурядової угоди про надання допомоги у митних перевірках та можливістю здійснення такої перевірки державним органом.
Таким чином, суд виходить з того, що на державному рівні Україна офіційно визнає суверенітет та територіальну цілісність Республіки Молдова відповідно до:
- ст.3 Конституції Республіки Молдова, прийнятої 29.07.1994 р, Територія Республіки Молдова невідчужувана. Межі держави закріплені органічним законом з дотриманням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;
- п.2 ст. 3 Закону Республіки Молдова від 22.07.2005 р. “Про основні положення особливого правового статусу населених пунктів лівобережжя Дністра (Придністров'я)”Придністров” є -є невід'ємною складовою частиною Республіки Молдова і в межах повноважень, визначених Конституцією та іншими законами Республіки Молдови, вирішує питання, віднесені до її компетенції;
- Закону Молдови № 764 від 27.12.2001 р. “Про адміністративно-територіальний устрій Республіки Молдова” територія Придністров'я є частиною Республіки Молдова і має статус адміністративно - територіального утворення з особливим правовим статусом, тому суверенітет Республіки Молдова поширюється на цю територію. В зв'язку з чим, дія Договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеного між Україною та Республікою Молдова 13.12.1993 р. у м. Києві, ратифікований Законом України № 238/94-ВР від 10.11.1994 р. розповсюджується і на територію Придністровського регіону Республіки Молдова.
Суд не може ставити під сумнів легітимність документів, які мають походження з Придністровського регіону республіки Молдови, оскільки такий висновок міг би завдати суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам громадян, які в свою чергу, не повинні бути залежними від вирішення міжвідомчих питань щодо компетенції та рівня повноважень юридичних осіб республіки Молдова.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення ; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 14, ст. 1 протоколу № 12 Конвенції “Про захист прав і основоположних свобод людини”1950 року здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану народження або інших обставин. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1. Принципами Європейського судочинства є, зокрема, законність та справедливість. Справедливість стоїть вище права, є реалізацією права, завданням нормотворчості і правозастосовної діяльності. Норми права повинні приводитися у відповідність з вимогами справедливості. Принцип законності -це коли здійснення внутрішніх повноважень відповідає законним цілям.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позовні вимоги позивача в частині скасування рішення від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 р. викладеного в листі митниці задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності. Позивач просить скасувати рішення, яке виразилось в листі-відповіді відповідача від 31.12.2009 р. № 20-20/7958 р., яке за своєю правовою природою не є ні нормативно-правовим актом, ні правовим актом індивідуальної дії, тому у суду немає правових підстав задовольнити позов в цій частині.
Клопотання позивача про негайне виконання постанови суду задоволенню не підлягає, оскільки ст. 256 КАС України передбачено вичерпаний перелік постанов суду, які виконуються негайно, до яких дана справа не належить.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судові витрати покладаються на позивача, оскільки позовні вимоги задоволені частково.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 158, 160-163, КАС України, адміністративний суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати противоправними дії Миколаївської митниці щодо відмови у здійсненні митного оформлення належного ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) транспортного засобу Мерседес Бенц (MERCEDES BENZ) S 320 двигун НОМЕР_1 кузов НОМЕР_2, 2003 року випуску, колір темно-сірий, транзит МВБ 3676 з наданням пільг в оподаткуванні згідно зі ст. 8 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”.
Зобов'язати Миколаївську митницю здійснити митне оформлення транспортного засобу -легкового автомобіля - Мерседес Бенц (MERCEDES BENZ) S 320 двигун НОМЕР_1 кузов НОМЕР_2, 2003 року випуску, колір темно-сірий, транзит МВБ 3676 з наданням пільг в оподаткуванні згідно зі ст. 8 “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”.
В решті позову відмовити.
Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Головуючий суддя О. Ф. Середа