Справа № 560/1616/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
11 серпня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на момент звернення, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах на момент звернення, зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах на момент звернення від 23.05.2019, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію за віком на момент звернення з 23.05.2019 по 17.03.2020, зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 10.09.2019 №44 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 03.02.1986 по 13.06.1986, з 13.06.1986 по 01.03.1987, з 02.03.1987 по 14.05.1987, з 14.05.1987 по 27.02.1990, з 12.07.1990 по 18.07.1992, з 26.11.1992 по 08.12.1993 до пільгового стажу.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 19.05.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 840,80 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на необхідність подання позивачем уточнюючої довідки, передбаченої п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, поза увагою суду залишилось те, що позивач при звернення до суду із заявою про призначення пенсії подав трудову книжку, що видана 25.07.1983 року, а довідки про зарплату для обчислення пенсії від 31.01.20, №18,20,21"а",22 видані філіалом шахти Ніконор-Нова Державного унітарного підприємства Луганської Народної Республіки "Центруголь". Крім того, звертається увага на те, що згідно довідки про атестацію робочих місць №69/05-489 від 09.06.98р. атестація робочих місць вперше проведена лише в 1998 році, а отже висновок суду про зарахування періоду роботи з 26.11.92 по 08.12.1993 до пільгового стажу є необгрунтованим.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги пенсійний орган вказує і на те, що суд не врахував приписів ч.2 ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України №1207-У11 від 15.04.2014 року будь-які органи, їх посадові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 статті 9 Закону передбачено, що будь-який акт, виданий такими органами чи особами, є недійсним та не створює правових наслідків.
Згідно розпорядження КМУ від 07.11.2014 року № 185-р " Про затвердження переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" органи державної влади на території м.Зоринськ Луганської області не здійснюють свої повноваження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та просить її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановив суд, ОСОБА_1 23.05.2019 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно статті 114 Закону №1058-IV.
Рішенням від 10.09.2019 №44 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно статті 114 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного стажу на підземних роботах.
Листом від 19.09.2019 №30628/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивача про прийняте рішення. Зазначило, що при зверненні за призначенням пенсії останній не надав довідок, уточнюючий пільговий характер роботи. Страховий стаж позивача становить 22 року 29 днів, пільговий стаж відсутній.
Вважаючи відмову та бездіяльність відповідача щодо призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 - IV (далі - Закон № 1058-1V), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до вимог пункту 2 статті 114 Закон № 1058-ІV та пункту «а» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років у період з 01.04.2019 року по 31.03.2020 року за наявності страхового стажу у чоловіків не менше 22 років 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок ведення трудових книжок був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка діяла до 29.07.1993 року.
Зазначеною Інструкцією передбачено, що у розділі «Відомості про роботу» трудової книжки робляться такі записи:
в графі 1 зазначається порядковий номер запису; в графі 2 - дата внесення запису; в графі 3 пишеться: «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) по таку-то дату (число, місяць, рік) не зараховується до загального безперервного трудового стажу».
У графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видання і номер.
Тобто, підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, який повинен бути підтверджений відповідними доказами, зокрема, належним чином заповненою трудовою книжкою.
Судом встановлено, що записи трудової книжки позивача про періоди роботи :- з 03.02.1986 по 13.06.1986- робота підземним учнем гірника1 розряду;- з 13.06.1986 по 01.03.1987-робота гірником і машиністом підземних установок 2 розряду; з 02.03.1987 по 14.05.1987-навчання на курсах гірників очисного вибою; з 14.05.1987 по 27.02.1990- гірник очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем під землею;з 12.07.1990 по 18.07.1992-гірник очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем під землею з 26.11.1992 по 08.12.1993 -підземний гірник 2 розряду з повним робочим днем під землею не зараховані до пільгового стажу внаслідок відсутності уточнюючої довідки та відсутності даних атестації робочих місць.
З таким висновком пенсійного органу погодитись неможливо, у наступних міркувань.
Гірничі роботи - видобування корисних копалин, геологорозвідувальні роботи, будівництво, реконструкція, технічне переозброєння і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд, підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень, працівники на яких зайняті повний робочий день на підземних роботах, визначені у списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.
Всього стаж роботи позивача у вказані періоди становить 6 років 11 місяців 02 дні, що дає право, відповідно до наведених норм права, на зниження пенсійного віку на 6 років, тобто, в 54роки.
Щодо права на зарахування вказаних періодів до пільгового стажу, апеляційний суд приймає до уваги наступне.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками № 1 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на неможливість включення до пільгового стажу спірних періодів праці позивача в зв'язку з відсутністю уточнюючої довідки є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача повний робочий день під землею, на посадах, які відносяться до списку № 1, підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 р. № 442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації). Мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Порядок проведення атестації робочих місць затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» № 442 від 01.08.1992 року (далі Постанова № 442).
Відповідно до п. 4 Постанови № 442 атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не частіше одного разу в 5 років. Таким чином перша атестація робочих місць повинна бути проведена не пізніше 21 серпня 1997 року, тобто 5-ти років з моменту вступу в силу Постанови № 442. Якщо ж атестація була вперше проведена після 21 серпня 1997 року, тоді до пільгового стажу зараховується час роботи до 21 серпня 1992 року. 5-ти літній період на підприємстві, передуючого даті надання наказу про результати проведення атестації в період впродовж 5-ти років.
Положеннями Порядку проведення атестації обов'язок по проведенню атестації робочих місць покладено на керівників підприємств, а тому непроведення такої атестації у визначені законодавством строки не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, зокрема на пенсію за віком на пільгових умовах.
Така правова позиція сформована Верховним Судом України у Постанові ВСУ у справі № 21-307а14 від 16 вересня 2014 р.
Суд також звертає увагу пенсійного органу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а:
"особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.".
Стосовно доводу апеляційної скарги, що підприємство якеі видало позивачу довідки: №67 від 11.02.20, №68 від 11.02.20, №69, від 11.02.20, №71 від 11.02.20, №72 від 11.02.20, №73,№74,№75, №77 від 11.02.20 р. - розташоване та зареєстроване на території, яка не підконтрольна українській владі, тому врахувати їх при призначенні та обчисленні пенсії неможливо, оскільки зазначені довідки є недійсними на території України та не створюють жодних правових наслідків, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно ч.1 статті 3 Закону України від 15.04.2014 за № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Тобто, норми даного закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....
Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 грудня 1996 року по справі Лоізіду проти Туреччини дійшов такого висновку: Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною Владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14 і враховується судом при розгляді даної справи.
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду, Пенсійний фонд повинен взяти до уваги інформацію, зазначену у документах, аби у повному обсязі захистити права позивача, який звернувся до управління за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд вказує, що позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади. На теперішній час на законодавчому рівні відсутня така обов'язкова умова як перереєстрація підприємств на територію підконтрольну українській владі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неврахування наданих довідок для призначення пенсії.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
На підставі викладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем порушення його права на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.