Справа № 120/4042/19-а
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
12 серпня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Білої Л.М. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (повне рішення складено 16.03.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Теплицької районної ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
в грудні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Вінницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Теплицької районної ради Вінницької області, з урахуванням уточнених вимог, про:
- визнання протиправною бездіяльності Теплицької районної ради Вінницької області при не проведенні розрахунку з виплати заробітної плати голові Теплицької районної ради ОСОБА_1 за наслідками прийнятого радою рішення від 12 серпня 2019 року №563 «Про звільнення з посади голови Теплицької районної ради ОСОБА_1 »
- стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно в розмірі 236625,14 гривень.
- допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Теплицької районної ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 27355 гривень.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10.03.2020 позов задовольнив частково. Зобов'язав Теплицьку районну раду Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судом першої інстанції встановлено факт протиправної невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року, однак не задоволено позовні вимоги в повному обсязі, що суперечить завданню адміністративного судочинства, визначеному ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України і спонукає до повторного звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що оскільки позивач на посаді не поновлювався та до виконання обов'язків не приступав, тому вимога щодо стягнення невиплаченої заробітної плати за спірний період є безпідставною.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України та відсутності обов'язкової явки сторін, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 листопада 2015 року ОСОБА_1 обрано головою Теплицької районної ради Вінницької області 7 скликання.
14 березня 2017 року Теплицькою районною радою прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, ухваленого в адміністративній справі №144/307/17, визнано протиправним та скасовано рішення Теплицької районної ради 7 скликання від 14 березня 2017 року «Про звільнення голови районної ради ОСОБА_1 з займаної посади», поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області з 14 березня 2017 року, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2017 року по 21 червня 2018 року з урахуванням виплачених сум.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року змінено в частині мотивів прийнятого рішення, в іншій частині рішення Гайсинського районного суду Вінницької області залишено без змін.
На виконання рішення Гайсинського районного суду 30 листопада 2018 року заступником голови Теплицької районної ради Вінницької області Скалієм В.В. було винесено розпорядження №17-К, відповідно до якого вирішено вважати період з 14 березня 2017 року по 29 листопада 2018 року для голови Теплицької районної ради 7 скликання ОСОБА_1 вимушеним прогулом, спричиненим незаконним звільненням та визначено приступити ОСОБА_1 з 30 листопада 2018 року до виконання обов'язків голови Теплицької районної ради.
На підставі розпорядженням №17-к від 30 листопада 2018 року внесено відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1
08 серпня 2019 року заступник голови Теплицької районної ради Барановський В.В. видав розпорядження №32 про скликання 51 позачергової сесії 7 скликання 12 серпня 2019 року, на розгляд якої вирішено винести питання «Про звільнення з посади голови Теплицької районної ради ОСОБА_1 ».
Рішенням Теплицької районної ради №563 від 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови Теплицької районної ради 7 скликання.
Прийнявши рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Теплицької районної ради 7 скликання 12 серпня 2019 року, відповідачем не проведено розрахунку при звільненні позивача.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ).
Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Схожа правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування"
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України (надалі також - «КЗпП України») визначено, що трудові правовідносини у працівника виникають не з моменту укладання трудового договору, а з моменту, коли його фактично було допущено до роботи.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Ввідповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Прийняття роботодавцем рішення щодо поновлення незаконно звільненого працівника на роботі без виконання роботодавцем вимог статті 29 КЗпП і без фактичного допуску такого працівника до виконання попередніх обов'язків за посадою підтверджує, що трудові правовідносини між таким працівником та роботодавцем не виникли, оскільки працівник до виконання своєї трудової функції не приступив.
Схожа правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року по справі №817/253/17.
Натомість, суд першої інстанції помилково вважав, що згідно запису (порядковий номер 41), занесений до трудової книжки серії НОМЕР_1 , з 30 листопада 2018 року на виконання рішення Гайсинського районного суду від 21 червня 2018 року та згідно із розпорядженням заступника Теплицької районної ради №17-к від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 поновлений на посаді голови Теплицької районної ради. Оскільки дане розпорядження було скасоване розпорядженням прийнятим 22.12.2018 року головою районної ради Т.Скотник. Також в подальшому відповідно до рішення №527 Теплицької райради прийнятим 29.01.2019 року на 43 позачерговій сесії 7 скликання ОСОБА_1 на посаді голови райради не поновлено.
При цьому, суд першої інстанції також помилково вважав, що про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області свідчать судові рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №120/717/19-а, від 07 серпня 2019 року у справі №120/838/19-а. Згадані судові рішення навпаки свідчать про те, що ОСОБА_1 фактично до виконання своїх посадових обов'язків так і не приступив і змушений звертатися до суду за захистом своїх прав.
Теплицька районна рада, виклавши свою позицію у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу також вважає, що ОСОБА_1 не був фактично поновлений на посаді голови райради, оскільки на виконання рішення Гайсинського районного суду районна рада не проголосувала про його поновлення на посаді.
Таким чином, в зв'язку із тим, що наявними у матеріалах справи доказами, а також встановленими Сьомим апеляційним адміністративним судом обставинами не підтверджується факт допуску позивача до роботи на посаді голови Теплицької районної ради Вінницької області саме 30 листопада 2018 року, тому з цього моменту у роботодавця виник обов'язок виплатити середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року.
Вищезазначене свідчить, що відповідачем не було допущено до роботи, видано було лише розпорядження заступника Теплицької районної ради №17-к від 30 листопада 2018 року та безпідставно не виплачувалась позивачу заробітна плата за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно.
Тобто, ОСОБА_1 , фактично не набув статусу голови Теплицької районної ради Вінницької області, а саме особи, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором відповідно до закону.
При цьому твердження Теплицької районної ради про відсутність трудових відносин між нею та позивачем не звільняють її від установленої законом відповідальності за невиконання рішення про поновлення на роботі.
Також слід зазначити, що норма ст.236 КЗпП України передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Так, аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення є підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі. При цьому, наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а.
Відповідно до п.10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" у рішенні про стягнення з відповідача на користь позивача певної суми грошових коштів суд першої інстанції повинен зазначити розмір виплати, період вимушеного прогулу, розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначаються цифрами та у дужках словами.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід керуватися п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до п.п. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (в подальшому Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (у тому числі оплата вимушеного прогулу), провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою. Середня заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 8 Порядку № 100).
При цьому колегія суддів враховує, що додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі №144/307/17 вже встановлено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 в сумі - 457,79 грн.
Зазначена сума підтверджується відомостями із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Форми ОК-7. Відповідно до зазначених відомостей середня заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи (січень-лютий 2017) складає 18311,40 грн. Кількість робочих днів у вказаному періоді становить 40 днів, отже середньоденна заробітна плата становить 457,79 гривень.
Зі змісту пункту 10 Порядку» слідує, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Аналізуючи зміст пункту 10 Постанови КМУ № 100, коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Такий висновок випливає з того, що зазначена норма передбачає коригування заробітної плати у зв'язку з підвищенням саме посадового окладу (тарифної ставки).
Такий коефіцієнт має розраховуватися окремо в кожному випадку підвищення посадового оклад). Розрахований коефіцієнт слід множити на суми виплат за період до підвищення.
Схожі висновки зробив Верховний Суд у рішенні від 28.11.2018 у справі № 817/1169/16.
Відповідно до додатку 49 до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 посадовий оклад голови районної ради становив 3879 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України №363 від 10.05.2018, посадовий оклад голови районної ради підвищився до 1100 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України №525 від 19.06.2018, яка набрала законної сили 25.06.2019 року посадовий оклад голови районної ради підвищився до 14000 грн.
Враховуючи вищевказане, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті ОСОБА_1 за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно становить:
-з 30.11.2019 по 24.06.2019 -180448,80 грн. (457,79 грн.* 139 днів*(11000/3879 ));
- з 25.06.2019 по 12.08.2019- 56176,34 грн. (457,79 грн * 34 дні *(14000/3879)).
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті ОСОБА_1 за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно становить 236625 (двісті тридцять шість тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень 14 коп.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Теплицької районної ради Вінницької області при проведенні розрахунку з виплати заробітної плати голові Теплицької районної ради ОСОБА_1 за наслідками прийнятого радою рішення від 12 серпня 2019 року №563 «Про звільнення з посади голови Теплицької районної ради ОСОБА_1 »
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Теплицької районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 листопада 2018 року по 12 серпня 2019 року включно в розмірі 236625 (двісті тридцять шість тисяч шістсот двадцять п'ять) гривень 14 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Біла Л.М. Капустинський М.М.