Справа № 824/3184/14-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.
06 серпня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
представників: Міністерства юстиції України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року (місце ухвалення рішення - м.Чернівці, повний текст складено - 30 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, Міністерства юстиції України про скасування наказу та поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернуся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України та його територіального органу Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2014 р. і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області з 29.10.2014 р.
Стягнуто з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 575183,70 гривень.
Зобов'язано Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представники Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судове засідання позивач не з'явився, до суду повернувся конверт із судовою повісткою про виклик до суду, направлений на адресу ОСОБА_1 , вказану ним у позовній заяві. Відповідно до ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Представники управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області та Міністерства юстиції України в судовому засіданні підтримали доводи своїх апеляційних скарг та просили суд задовольнити їх.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників відповідачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, що позивач працював в органах внутрішніх справ з 11.09.1973 р. та займав наступні посади, зокрема:
- з жовтня 2007 р. по серпень 2011 р. займав посаду заступника начальника управління МВС України в Чернівецькій області начальник слідчого управління (наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 23.10.2007 р. №200о/с та від 05.08.2011 р. №928 о/с);
- з серпня 2011 р. по грудень 2012 р. займав посаду начальника слідчого управління МВС України в Чернівецькій області;
- з грудня 2012 р. по вересень 2013 р. займав посаду заступника начальника слідчого управління МВС України в Чернівецькій області,
- з вересня 2013 р. по жовтень 2014 р. займав посаду заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області (наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області від 18.09.2013 р. №277 о/с) (том 1 а.с. 20, 23-25, 27-28).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_1 - заступника начальника управління матеріального забезпечення управління МВС України в Чернівецькій області, звільнено з роботи згідно з п.7-2 (з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади») ст. 36 КЗпП України (том 1 а.с. 26).
Згідно довідки №240 позивач отримав заробітну плату за травень 2014 р. в сумі 9141,64 грн, за червень 2014 р. в сумі 9141,87, за липень 2014 р. в сумі 9144,17 грн, за серпень 2014 р. в сумі 20499,87 грн, за вересень 2014 р. в сумі 7274,59 грн, за жовтень 2014 р. в сумі 17665,89 гривень (а.с. 29).
Відповідно до скріншоту з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади». (том 1 а.с. 30-31).
В матеріалах справи також знаходиться лист Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 26.12.2019 р., в якому вказано про відсутність, починаючи з 2008 р., відомостей виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (том 1 а.с. 191).
Водночас, матеріали справи містять інформацію від 25.02.2020 р., отриману з Офісу Генерального прокурора, в якій повідомляється про відсутність інформації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 (том 2 а.с. 63).
Згідно повідомлення Міністерства юстиції України від 03.03.2020р. підставою для включення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», стала інформація щодо особи, яка була звільнена відповідно до пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» ( том 2 а.с. 65-66).
Відповідно до інформації, наданої Міністерством внутрішніх справ України 03.03.2020 р., Міністерство внутрішніх справ України не володіє інформацією щодо порушених кримінальних проваджень з 28.10.2014 р. відносно ОСОБА_1 , звільненого з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, стосовно можливого сприяння узурпації влади екс-президентом ОСОБА_2 , здійснення підриву основ національної безпеки і оборони України, вчинення дій щодо протиправного порушення прав і свобод людини, громадян (том 2 а.с. 67-69).
Також до матеріалів справи додано посадові та функціональні обов'язки заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області начальника слідчого управління УМВС. (том 2 а.с. 89-90).
До матеріалів справи додано табель обліку робочого часу позивача та довідку №1066 від 26.02.2020 р. про доходи позивача за серпень жовтень 2014 р. на загальну суму 44747,66 гривень. У довідці визначено, що середньоденна заробітна плата позивача склала 421,38 грн, а середньомісячна 8848,98 гривень. (том 2 а.с. 91-97).
Судом встановлено, що спірні правовідносини полягають в перевірці правомірності наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області.
Так, 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII (далі - Закон № 1682), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 1682 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з статтями 2, 3 Закону № 1682 передбачений перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону № 1682 заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з ст. 4 Закону № 1682 встановлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява). Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Згідно з п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 7-2 ч. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що положення Закону № 1682 не передбачають альтернативи для керівника органу до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.
Тобто, за наявності заборони, зазначеній в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, перевірка відносно цих осіб не проводиться, оскільки відомості про наявність критеріїв, визначених ч. 1 ст. 3 Закону № 1682, встановлюються на підставі даних особової справи. А враховуючи категоричність вимог наведених вище положень, заборона звільнення під час тимчасової непрацездатності, встановлена ст. 40 КЗпП України, на таких осіб не поширюється.
На підставі аналізу вказаних норм права, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення прав позивача на працю, з чим колегія суддів погоджується, зважаючи на наступне.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів, Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
За приписами ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У відповідності до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу вимог ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд зауважує, що положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично встановлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які перебували (перебувають) на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства, колегія суддів вважає, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.
Наведене вказує на неузгодженість положень Закону України «Про очищення влади» із вимогами ч.2 ст. 38 Конституції України.
Суд звертає увагу, що заборона перебування на посадах, визначених в ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ст. 61 Конституції України.
Положення п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. 3 Закону України «Про очищення влади», мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов'язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.
В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість, без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження, Законом «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку із зайняттям цими посадовими особами вказаних посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу, призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною 1 статті 62 Конституції України.
Аналіз норм Закону України «Про очищення влади» дає підстави стверджувати, що вказаним законом фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
До того ж приписами Закону № 1682 встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як, вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить також про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі) та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні, визначений принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен допускатися на загальних умовах рівності до державної служби.
Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
"Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості". (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»).
У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00, Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів ( п. 115 вказаного рішення).
Колегія суддів звертає увагу, що в ході розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, ні Міністерством внутрішніх справ України, ні Управлінням внутрішніх справ України в Чернівецькій області, суду не надано належних, достатніх та допустимих доказів щодо вчинення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Натомість, спірний наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області, базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому такий наказ не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, отже, є таким, що порушує закріплені Конституцією гарантовані права позивача та належать до скасування.
В даному випадку колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якому Суд зазначає: "заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію".
Крім того, ЄСПЛ зазначив: "Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_2 , рішення Конституційного Суду 2010р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями".
Також, ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_2 .
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а оскільки рішення ЄСПЛ від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» є судовою практикою та прийняте саме щодо держави України, наявні правові підстави для його врахування судом у спірних правовідносинах.
Відтак, доводи відповідачів про законність звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст. 2 наведеного Закону колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, такими, що порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого не можуть бути враховані судом.
Тож, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 "По особовому складу" про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріального забезпечення Управління МВС України в Чернівецькій області та наявність підстав для його скасування та поновлення позивача на роботі.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Враховуючи, що в доводах апеляційних скарг відповідача відсутнє спростування та оскарження рішення суду першої інстанції в частині розрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів не здійснює перегляд рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року в цій частині.
Щодо посилання відповідача МВС України в апеляційній скарзі на протиправність рішення суду в частині поновлення на посаді в зв'язку з досягненням позивачем на теперішній час граничного віку та неможливістю займати посаду державного службовця в подальшому, то колегія суддів вказаних доводів не приймає, так як ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді з 29.10. 2014 року, а граничного віку він досяг 13.04.2017 і цей факт не перешкоджає відновленню порушеного права.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 7 Закону № 1682 відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Судом встановлено, що у зв'язку із прийняттям протиправного наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» Міністерством юстиції України внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
У зв'язку із задоволенням позовних вимог щодо скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 р. №2253 та поновлення позивача на роботі, необхідно зобов'язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст.1 Закону України «Про очищення влади».
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 серпня 2020 року.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.