Справа № 320/6619/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Панова Г. В.
Іменем України
11 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Чаку Є.В.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області від 18.11.2019 №651;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Київській області з проведення позапланової невиїзної документальної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 18.11.2019 №651.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний наказ та дії з проведення позапланової невиїзної документальної перевірки є правомірними. А також, судом першої інстанції не враховано, що за результатами такої перевірки було складено акт на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Головного управління ДПС у Київській області від 18.11.2019 №651 прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 25.11.2019, тривалістю 5 робочих днів.
Вказана перевірка була призначена та проведена на підставі п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.2. п.п. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна за період з 01.01.2010 по 31.12.2018.
За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено акт від 06.12.2019 №284/10-36-33-04/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна за період з 01.01.2010 по 31.12.2018».
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ від 18.11.2019 №651 прийнято з порушенням визначеної Податковим кодексом України процедури, а саме з порушенням визначеного законом строку його вручення платнику податків, а також із зазначенням у ньому підстав для проведення перевірки, які не обґрунтовані жодними доказами.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно підпунктів 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, підстави для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки встановлено п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а умови з дотриманням яких така перевірка має проводитись закріплено статтею 79 цього Кодексу.
Згідно пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання зазначених вимог Кодексу надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано обставин щодо наявності за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень чи інших рішень.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №826/17123/18 сформульовано правовий висновок про те, що у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наявність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки, призначеної на підставі оскаржуваного наказу від 18.11.2019 №651 сторонами не заперечується та зазначено, що такі рішення оскаржені до суду в окремому судовому провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
За таких обставин, враховуючи також положення ст. 5 КАС України колегія суддів прийшла до висновку про те, що задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу позивача на те, що згідно постанови Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №826/17123/18, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 310, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Є.В. Чаку
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 12.08.2020.