Справа № 320/5782/19 Головуючий у 1-й інстанції: Горобцова Я.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
11 серпня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення №№ 1223-ХХХХ-VІІ, 1224-ХХХХ-VІІ, 1225-ХХХХ-VІІ., 1226-ХХХХ-VІІ, 1227-ХХХХ-VІІ, 1228-ХХХХ-VІІ, 1229-ХХХХ-VІІ, 1230-ХХХХ-VІІ, 1231-ХХХХ-VІІ, 1232-ХХХХ-VІІ, 1233-ХХХХ-VІІ, 1234-ХХХХ-VІІ, 1235-ХХХХ-VІІ, 1236-ХХХХ-VІІ, 1237-ХХХХ-VІІ, 1238-ХХХХ-VІІ, І239-ХХХХ-VІІ, 1240-ХХХХ-VІІ, 1241-ХХХХ-VІІ, 1242-ХХХХ-VІІ, 1243-ХХХХ-VІІ, 1244-ХХХХ-VІІ, 1245-ХХХХ-VІІ, 1246-ХХХХ-VІІ, 1247-ХХХХ-VІІ, 1248-ХХХХ-VІІ, 1249-ХХХХ-VІІ, 1250-ХХХХ-VІІ, 1251-ХХХХ-VІІ прийняті 09.09.2019 на ХХХХ сесії Пухівської сільської ради Броварського району Київської області VII скликання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2019 сільським головою Пухівської сільської ради Броварського району Київської області Трубою М.Г. прийнято розпорядження № 88 «Про скликання 40 сесії VII скликання Пухівської сільської ради»,та визначено порядок денний, до якого були включені наступні питання:
1. Про надання згоди на укладення цивільно-правового договору щодо надання юридичних послуг;
2. Про внесення змін до рішення № 1122-ХХХІІІ-VІІ від 20.12.2018 «Про затвердження бюджету Пухівської сільської ради;
3. Про утворення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації активів і зобов'язань у 2019 році Пухівської сільської ради. Затвердження рішення виконавчого комітету;
4. Про заслуховування звіту секретаря сільської ради Писаренка А.Г. про проблемну роботу за період перебування на посаді в.о. сільського голови в період з 30.07.2018 по 03.04.2019;
5. Про надання одноразової матеріальної допомоги жителям села Пухівка;
6. Земельні питання;
7. Про виконання рішень суддів;
8. Різне.
Зазначене розпорядження було оприлюднено на веб-порталі сільської ради 06.09.2019, що підтверджується даними за відповідним інтернет-посиланням http://www.puhnivka-rada.gov.ua та не заперечується відповідачем.
Згідно протоколу XL сесії Пухівської сільської ради VІІ скликання від 09.09.2019 , в ході пленарного засідання одноголосно було затверджено порядок денний відповідно до переліку питань винесених на зазначену сесію головою Пухівської сільської ради, згідно розпорядження від 6 вересня 2019 року № 88, а також прийняті рішення №№ 1223-ХХХХ-VІІ, 1224-ХХХХ-VІІ, 1225-ХХХХ-VІІ., 1226-ХХХХ-VІІ, 1227-ХХХХ-VІІ, 1228-ХХХХ-VІІ, 1229-ХХХХ-VІІ, 1230-ХХХХ-VІІ, 1231-ХХХХ-VІІ, 1232-ХХХХ-VІІ, 1233-ХХХХ-VІІ, 1234-ХХХХ-VІІ, 1235-ХХХХ-VІІ, 1236-ХХХХ-VІІ, 1237-ХХХХ-VІІ, 1238-ХХХХ-VІІ, І239-ХХХХ-VІІ, 1240-ХХХХ-VІІ, 1241-ХХХХ-VІІ, 1242-ХХХХ-VІІ, 1243-ХХХХ-VІІ, 1244-ХХХХ-VІІ, 1245-ХХХХ-VІІ, 1246-ХХХХ-VІІ, 1247-ХХХХ-VІІ, 1248-ХХХХ-VІІ, 1249-ХХХХ-VІІ, 1250-ХХХХ-VІІ, 1251-ХХХХ-VІІ.
11.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Пухівської сільської ради із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати йому розпорядження голови сільської ради про проведення 09.09.2019 ХХХХ сесії Пухівської сільської ради VІІ скликання з порядком денним, проекти рішень сільської ради, які планувалися прийняти 09.09.2019 на засіданні сесії, з матеріалами, що підтверджують їх оприлюднення у засобах масової інформації та протоколи засіданні сесії.
Листом від 18.09.2019 № 619/02-13 Пухівська сільська рада повідомила ОСОБА_1 , що проекти рішень не знаходяться на постійному зберіганні в документації сільської ради. З ними можна ознайомитись на офіційному сайті села Пухівка: http://www.pukhivka-rada.gov.ua. перед проведенням сесії. Після проведення сесії, прийнятті рішення оприлюднюються на офіційному сайті села Пухівка, в розділі «Рішення сесії». На даний момент, проекти рішень, які виносились на 40 сесію, відсутні, так як сесія відбулась, і потреби в зберіганні проектів рішень немає. Наразі протокол 40 сесії 7 скликання від 09.09.2019 знаходиться на виготовленні. Його копію можна буде отримати в 30-денний термін після проведення сесії.
Копію розпорядження сільського голови про проведення 40 сесії Пухівської сільської ради 7 скликання від 09.09.2019 № 88 надано ОСОБА_1 на його запит.
Не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуваними рішеннями відповідача не були порушені права та законні інтереси позивача, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами 1, 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
За положеннями ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядок скликання, проведення сесії, визначення порядку денного, підготовка прийняття та оприлюднення рішень визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламентом відповідної ради.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (частина 5 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частини 4 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради.
Згідно частини 10 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення про скликання сесії ради відповідно до частин четвертої, шостої та восьмої цієї статті доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.
Регламент Пухівської сільської ради, затверджений, рішенням Пухівської сільської ради від 01.12.16 № 369-Х-VII, наявний в матеріалах справи, містить положення аналогічні наведеним нормам законодавства (а.с.35-57).
Згідно Регламенту розпорядження сільського голови про скликання чергової сесії із зазначенням питань, які вносяться на розгляд ради, місце та час проведення сесії, публікується на сайт ради, не пізніше як за 10 днів.
Відповідно до ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» проекти актів органів місцевого самоврядування, оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», частиною 3 статті 15 якого передбачено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Вимоги цієї частини щодо строку оприлюднення не застосовуються до проектів рішень органів місцевого самоврядування, спрямованих на надання адміністративних послуг, якщо це призведе до порушення встановленого законом строку надання відповідної адміністративної послуги.
З огляду на ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Таким чином, процес прийняття рішення органом місцевого самоврядування не обмежується лише внесенням проекту такого рішення до порядку денного, розглядом та прийняттям рішення на пленарному засіданні.
За положеннями чинного законодавства, проекти оскаржуваних рішень мали бути попередньо оприлюднені відповідачем - за 20 робочих днів до дати їх розгляду, а розпорядження про проведення чергової сесії сільської ради повинно було бути доведено до відома населення та депутатів сільської ради за 10 днів до її проведення, в тому числі обов'язково шляхом розміщення на сайті відповідача із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Депутати Ради та населення мають рівні можливості щодо розміщення інформації на зазначеному сайті для забезпечення висвітлення та проведення їх депутатської діяльності, а також для можливості населення приймати безпосередню участь у сесіях органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Розділу 3 Регламенту Пухівської сільської ради, затвердженого рішенням Пухівської сільської ради від 01.12.2016 № 369-Х-VII, сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць. Позачергові сесії сільської ради можуть скликатися у виняткових випадках з питань, що потребують невідкладного вирішення або в інших випадках, якщо цього вимагає чинне законодавство.
Згідно з ч. 11 ст. 11 Розділу 3 Регламенту розпорядження сільського голови про скликання чергової сесії із визначенням питань, які вносяться на розгляд ради, місце та час проведення сесії, публікується на сайті ради, не пізніше, як за 10 днів та може оголошуватися через інші засоби масової інформації. Остаточний порядок денний затверджується на сесії сільської ради.
За змістом ч. 12 ст. 11 Розділу 3 Регламенту рішення про скликання позачергової сесії ради доводиться до відома депутатів будь яким доступним шляхом, а також через оголошення в засобах масової інформації не пізніше, як за день до сесії, із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд сесії ради.
Разом з тим, як вірно було встановлено судом першої інстанції, в порушення зазначених норм права, відповідачем не було оприлюднено, у встановлений законом строк, розпорядження про скликання 40 сесії VII скликання Пухівської сільської ради та проекти оскаржуваних позивачем рішень, що підтверджується даними з офіційного інтернет-сайту Пухівської сільської ради http://www.pukhivka-rada.gov.ua, на якому 06.09.2019, тобто за три дні до скликання сесії, було розміщено повідомлення про проведення чергової сесії сільської ради без попереднього оприлюднення за 20 робочих днів проектів оскаржуваних рішень.
Таким чином, досліджуючи предмет доведення в частині правомірності дій відповідача щодо підготовки до проведення 40 сесії VII скликання Пухівської сільської ради, колегія суддів вважає, що відповідач не провів процедуру скликання сесії органу місцевого самоврядування відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Регламенту Пухівської сільської ради.
Однак, зазначений аргумент не може бути єдиною та достатньо підставою для скасування рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих на 40 сесії VІІІ скликання Пухівської сільської ради, з огляду на наступне.
Колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (заява № 28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Вирішуючи питання щодо порушень прав позивача оскаржуваними рішеннями та діями, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що між ним та Пухівською сільською радою виникли певні публічно-правові відносини.
За частиною другою ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом частини першої ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої ст. 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року за №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <…>».
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011р. за №19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004р. за №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
З наведеного слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Звернення до суду є саме способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Захист прав - це застосування правових засобів з метою забезпечення права у сфері публічно-правових відносин.
Право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Отже, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам законодавства.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку рішення прийняті 40 сесією 7 скликання Пухівської сільської ради від 09.09.2019 не стосуються особистих прав позивача, а розпорядження голови сільської ради щодо скликання сесії ніким не було оскаржено, та як наслідок, є чинним і обов'язковим для виконання.
Отже, оскільки позивач у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень не є учасником (суб'єктом) правовідносин, передбачених в оскаржуваних рішеннях, як актів індивідуальної дії, такі рішення не породжують для позивача ніяких прав та обов'язків, а тому і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18 та від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18.
Також, позивачем не наведено обґрунтованих мотивів щодо того, яким чином оскаржувані рішення відповідача порушують його права позивача, тобто породжують, змінюють або припиняють його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Доводи апелянта про те, що деякими оскаржуваними рішеннями порушуються права, свободи та інтереси позивача, як члена територіальної громади села Пухівка, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки ОСОБА_1 на підтвердження таких доводів не зазначено яким саме чином та не надано відповідних належних та допустимих доказів.
При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.