Справа № 369/16244/19
Провадження № 2/369/543/20
Іменем України
23.07.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Мазурик Д.С.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Герасименка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» про стягнення коштів, -
19 грудня 2019 ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» про стягнення коштів.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує наступним.
01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крюківщина» (ідентифікаційний код 40426786) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
В 2019 році відповідач змінив назву: з Товариства з обмеженою відповідальністю» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни».
Згідно п. 1.1 Договору, продавець (Відповідач) зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (надалі «Об'єкт будівництва»), та оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.3 Договору, предметом цього Договору є майнові права на Квартиру, які після готовності Об'єкта будівництва до експлуатації реалізуються шляхом реєстрації покупцем права власності в установленому законом порядку. За умови виконання своїх обов'язків за Договором продавець зобов'язаний передати покупцю документи, необхідні для державної реєстрації права власності на квартиру.
Як слідує із наведених пунктів Договору, його предметом є майнові права на квартиру (під номером АДРЕСА_2 . Довідково: наведений будинок, разом із будинками за сусідніми адресами по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , складають Житловий комплекс «Квартал Крюківщина».
На виконання умов Договору (п.п. 1.1, 3.1, 3.3, 5.3.1) ним була своєчасно та в повному обсязі сплачена ціна майнових прав на Квартиру, визначена в розд. 3 Договору - в сумі 842494,50 грн., що підтверджується квитанцією про оплату № 0.0.909299706.1 від 05.12.2017 (за відповідними реквізитами та призначенням) (копія додається).
Причиною його звернення до суду із даною позовною заявою стало порушення Відповідачем умов Договору, а саме суттєве недотримання ним встановленого в Договорі «Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації» - 19.03.2018 (п. 2.4).
Так, в п. 2.4 Договору було встановлено: Орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації - 19 березня 2018р. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації Об'єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов Договору.
Втім Об'єкт будівництва не є готовим до експлуатації до теперішнього часу станом на момент складення даної позовної заяви.
Так, на момент складення даної позовної заяви Відповідачем не надавалося повідомлення про готовність Об'єкт будівництва до експлуатації, що передбачено в п. 5.2.5 Договору.
Крім того, про те, що Об'єкт будівництва не є готовим до експлуатації свідчить також те, що він не є прийнятим в експлуатацію в порядку, передбаченому законодавством, зокрема згідно «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затв. постановою КМ України № 461 від 13.04.2011. Адже готовність об'єктів будівництва до експлуатації повинна бути підтверджена відповідною документацією та в чітко визначеному законодавством порядку (зокрема шляхом реєстрації відповідним органом ДАБК декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката, див. п. З згаданого «Порядку»),
В цілому те, що Об'єкт будівництва не є готовим до експлуатації є загальновідомим фактом, та можна відслідкувати із відкритих джерел, зокрема на сайті самого Об'єкта будівництва (https://krkv.com.ua), в тому числі в розділі «Хід будівництва», або із інформаційних повідомлень на ньому, наприклад, за посиланням https: //krkv.com.ua//krkv.com.ua/nevs/poslednie-kvartiryi-zavershenie-stroitelstva/, де наведено, що «Будівництво житлового комплексу підходить до завершення в 2019 році». Так, ані Об'єкт будівництва, ані інші будинки за сусідніми адресами по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 є наразі недобудованими та відповідно не готовими до експлуатації.
Таким чином, станом на 19.12.2019 року Відповідачем прострочено встановлений в Договорі Орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації вже майже на 2 роки (на 21 місяць).
Згідно п. 6.1 Договору, Сторони несуть відповідальність у відповідності із чинним законодавством та у випадках, передбачених Договором.
Згідно ж п. 6.2 Договору, у разі недотримання Орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва понад 3 місяці від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4 Договору), продавець сплачує пеню покупаю у розмірі 0,1% від суми Ціни майнових прав на квартиру за кожний день прострочення. За перші три місяці періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.
Таким чином, в даному пункті Сторони погодили, що у разі недотримання Відповідачем Орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва, починаючи з 4-го місяця прострочення останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від суми Ціни майнових прав на квартиру за кожний день прострочення.
Втім Відповідачем не виконується умова п. 6.2 Договору: 4-ий місяць прострочення розпочався 20.06.2018 (першим днем прострочення було 20.03.2018. описано вище). проте з того часу ним не виплачувалася мені пеня згідно п. 6.2 Договору.
Окремо відмічає, що Договором не встановлено якогось спеціального порядку виконання Відповідачем обов'язку по виплаті пені, як то направлення попереднього повідомлення, запиту тощо. Такий обов'язок виникає у нього автоматично починаючи з 4-го місяця прострочення згідно п. 6.2 Договору, без будь-яких додаткових умов.
Додатково повідомляє, що у зв'язку із тривалим невиконанням Відповідачем даного обов'язку, ним було надано письмову вимогу - лист від 07.10.2019, що був направлений ним: рекомендованим листом з повідомленням про вручення (отримано Відповідачем 12.10.2019) та одночасно окремо цінним листом з описом вкладення (також отримано Відповідачем 12.10.2019). В даному листі він вимагав до 17.10.2019 включно сплатити йому пеню згідно п. 6.2 Договору або надати чітку пропозицію щодо порядку та розміру її відшкодування (які в разі його згоди мали бути скріплені документально), повідомляв, що в протилежному випадку має намір звернутися до суду. Проте лист було залишено Відповідачем без відповіді.
Усе описане стало підставою для звернення за захистом його прав та інтересів до суду із даною позовною заявою про стягнення грошових коштів - пені згідно п. 6.2 Договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи, що Відповідачем порушено зобов'язання за Договором - у вигляді не дотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації, а в п. 6.2 Договору передбачена відповідальність за порушення такого зобов'язання - у вигляді стягнення пені, і така пеня не сплачується Відповідачем добровільно, вона підлягає стягненню з нього в судовому порядку.
Розрахунок суми, що підлягає стягненню (пені згідно п. 6.2 Договору)
Згідно п. 6.2 Договору, розмір пені складає 0,1% від суми Ціни майнових прав на квартиру за кожний день прострочення.
Поняття Ціни майнових прав на квартиру визначено в п. 3.1 Договору, згідно якого ціна майнових прав на Квартиру на момент підписання Договору становить: 842 494,5 (вісімсот сорок дві тисячі чотириста дев'яносто чотири гривні 50 копійок), в тому числі ПДВ 140 415,75 (сто сорок тисяч чотириста п'ятнадцять гривень 75 копійок), що еквівалентно 33 039 (тридцять три тисячі тридцять дев'ять) доларів 00 центів СІЛА (надалі «Ціна майнових прав на Квартиру»),
Ціна майнових прав встановлена в доларах США, та оплачується в національній валюті України - гривні.
Отже, у відповідності до даних умов Договору. Ціна майнових прав на квартиру встановлена в доларах США.
Згідно п. 3.8 Договору, сторони дійшли згоди встановити з 01.12.2017 по 06.12.2017 включно обмінний курс української гривні до долара США на рівні 25,5 (що складало 842494,50 грн.).
Починаючи ж з 07.12.2017 (після сплину терміну - з 01.12.2017 по 06.12.2017 включно), згідно положень п. 3.8 Договору, для розрахунків за Договором встановлюється обмінний курс української гривні до долара США згідно з офіційним обмінним курсом української гривні до долара США, встановленим НБУ.
Таким чином, розрахунок пені має здійснюватися виходячи з Ціни майнових прав на квартиру, встановленої в доларах США. виходячи з обмінного курсу української гривні до долара США. встановленого НБУ станом на день її нарахування.
Вказане відповідає судовій практиці в аналогічних правовідносинах - див. рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19.02.2018 у справі № 760/19881/15-ц, залишене в силі становою Апеляційного суду м. Києва від 18.06.2018, в якому були розглянуті вимоги про стягнення пені на підставі аналогічного договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру (в тому числі з таким же чином встановленою ціною майнових прав) (відповідач - ТОВ «Петрівський квартал»). Довідково: ТОВ «Петрівський квартал» є одним із засновників Відповідача (тобто це той самий забудовник, тому аналогічні договори).
З урахуванням вищезазначеного, розмір пені згідно п. 6.2 Договору за 1 день прострочення складає: 33,04 дол. США. що є 0,1 % (однією десятою відсотка) від 33 039.00 дол. США (Ціни майнових прав на квартиру).
Як було описано, першим днем прострочення Відповідачем Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації є 20.03.2018 (наступний день за 19.03.2018 - строком, встановленим в п. 2.4).
Відмічає, що жодної інформації, яка б свідчила про реалізацію Відповідачем свого права, передбаченого п. 2.4 Договору (в односторонньому порядку змінити строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації (на строк до трьох місяців)), Відповідачем не надавалося.
Далі, у відповідності до положень п. 6.2 Договору, відповідальність встановлена саме за недотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації понад 3 місяці, і за перші три місяці періоду прострочення від такого Орієнтовного строку пеня не нараховується та не сплачується.
Отже, загальний період прострочення Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації на момент складення даної позовної заяви складає 640 днів (з 20.03.2018 по 19.12.2019), а період прострочення, за який підлягає нарахуванню пеня (починаючи з 4-го місяця) на момент подачі даного позову складає 548 днів (з 20.06.2018 по 19.12.2019 включно).
З урахування всього вищезазначеного, розрахунок суми, що підлягає стягненню (пені згідно п. 6.2 Договору) виглядає наступним чином:
33.04 х 548 = 18 105,92 дол. США, де:
33.04 - розмір пені за 1 день прострочення;
548 - кількість днів прострочення Відповідачем зобов'язання.
Виходячи з обмінного курсу української гривні до долара США, встановленого НБУ станом на день її нарахування (19.12.2019) - 23,41 грн. / 1 дол. США, з Відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 423 859,59 грн. (18 105,92 х 23,41).
У зв'язку із вищевикладеним, керуючись ст. ст. 4, 19, 27, 175, 258-259, 263 ЦПК України, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» (ідентифікаційний код 40426786) на його, ОСОБА_1 , користь (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 423 859 (чотириста двадцять три тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 59 коп та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 238 (чотири тисячі двісті тридцять вісім) грн. 60 коп.
Представник відповідача 27 січня 2020 року подав до суду відзив на позов.
Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач та Відповідач не узгодили всі істотні умови Договору.
Між Позивачем (як Покупцем) та Відповідачем (як Продавцем) укладено Договір №66/В3-2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від «01» грудня 2017 року (надалі по тексту - Договір), згідно з умовами якого, Продавець зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (Об'єкт будівництва) та оплатити Ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених Договором.
Свої вимоги Позивач обґрунтовує посилаючись на п. 6.2. Договору, згідно з яким, у разі недотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва понад три місяці від орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4. Договору), Продавець сплачує пеню Покупцю у розмірі 0,1% від суми Ціни майнових прав на Квартиру за кожен день прострочення. За перші три місяці періоду прострочення від орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.
У пункті 2.4. Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру зазначено, що орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації - «19» березня 2018 року.
Ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановлення орієнтовного строку в Договорі вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
Ст. 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
З врахуванням вказаних норм строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію у Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретно не визначений, оскільки в пункті 2.4. Договору зазначена не конкретна, а орієнтовна календарна дата.
У діях Відповідача відсутній склад цивільно-правового порушення, що виключає застосування до Відповідача стягнення у вигляді пені.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Ч. 1 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання щодо прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію не належить до цивільних відносин, тобто до відносин, за наявності яких передбачена цивільно-правова відповідальність.
В чинному законодавстві України таке поняття як «прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію» відсутнє.
Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, зокрема, частиною 2 вказаної статті встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.
Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
Оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, то відносини щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить не до цивільно-правових, а до публічно-правових відносин.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
За вказаних обставин пункт 2.4. Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру носить технічний характер, оскільки вказує на технічні характеристики житлового будинку. Пункт 2.4. Договору містяться в розділі 2, який має назву «Технічні характеристики квартири».
Це вбачається із судової практики (перша, апеляційна, касаційна інстанції та Касаційний цивільний суд Верховного Суду) по справі № 757/39364/15-ц про стягнення з ПАТ «ХК «Київміськбуд» пені за договором купівлі-продажу майнових прав, а саме: «Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування пені... ОСОБА З вказує, що відповідачем порушено п.6.1. договору купівлі-продажу майнових прав щодо затримання введення будинку в експлуатацію, разом з тим, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки вказаний пункт договору регламентує характеристики житлового будинку та за своїм змістом не є зобов'язальним, а тому суд приходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені за цим пунктом договору».
Предметом Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру є зобов'язання Продавця передати у власність Покупця, майнові права на квартиру, а Покупця прийняти у власність майнові права на квартиру (п. 1.1. Договору).
Пунктом 5.2.6. Договору встановлено зобов'язання Продавця підписати Акт прийому-передачі квартири за умови повного виконання Покупцем зобов'язань щодо оплати Ціни майнових прав на квартиру протягом 90 календарних днів від дати готовності до експлуатації завершеного Об'єкта будівництва.
Виходячи з того, що підписання акту готовності об'єкта до експлуатації здійснюється замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником, субпідрядниками, страховиком, то введення Об'єкту в експлуатацію не є зобов'язанням саме Продавця за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Крім того, введення в експлуатацію Об'єкта будівництва Продавцем не передбачено умовами Договору.
Позивачем не наведено порушення Відповідачем зобов'язань щодо передачі предмету Договору в строки встановлені в п. 5.2.6. Договору.
Виходячи з вищевикладеного, та враховуючи, що термін прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, замість цього вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва не є зобов'язанням Відповідача за Договором і те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правих відносин та не регулюється нормами цивільного законодавства, склад цивільно-правового порушення зі сторони Відповідача відсутній.
За вказаних обставин до Відповідача не може бути застосована відповідальність у вигляді пені.
Зроблений Відповідачем розрахунок неустойки у вигляді пені за недотримання орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації не відповідає нормам цивільного законодавства України.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу положень статей 524, 533-535 Цивільного процесуального кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 549 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто, порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.
У справі, яка є предметом розгляду, між сторонами виникли зобов'язання з Договору про купівлю-продаж майнових прав на квартиру, за умовами якого Відповідач зобов'язався передати у встановлені строки у Договорі (п. 5.2.6 Договору) майнові права на квартиру, а Позивач прийняти вказані майнові права та оплатити Ціну таких прав.
Пунктом 6.2. Договору встановлена відповідальність за недотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва понад три місяці від орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації.
Обов'язок щодо прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію не є зобов'язанням Продавця за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру та не є грошовим зобов'язанням, тобто зобов'язанням Відповідача передати грошові кошти Позивачу за Договором.
Ураховуючи викладене, правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення частини третьої статті 549 ЦК України, у зв'язку із чим виключається можливість стягувати з Відповідача сплати пені.
Таким чином, зроблений Відповідачем розрахунок неустойки у вигляді пені за недотримання орієнтовного строку готовності Об'єкту будівництва до експлуатації не відповідає нормам цивільного законодавства України.
Згідно з п. 3.1. Договору №66/ВЗ-2 від 01.12.2017р. ціна майнових прав на квартиру склала 842 494,50 грн., а розмір пені, який просить стягнути Позивач становить 423 859,59 грн.
Тобто, розмір пені який просить стягнути Позивач з Відповідача є непомірно високим порівняно з вартістю квартири.
Розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків та при її стягненні застосовуються принципи розумності та справедливості, що знайшло своє підтвердження в рішенні ВССУ у справі № 755/20081/15 від 26.06.2017р.
Тому, якщо б і були підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача пені то її розмір мав би бути суттєво зменшеним судом на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного Кодексу України.
Таким чином, виходячи з вищенаведених доводів, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Житловий Комплекс «Нові Жуляни» не підлягають задоволенню.
Виходячи з вищевикладеного та на підставі ст.ст. 43, 49, 64, 178 Цивільного процесуального кодексу України просив відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Житловий Комплекс «Нові Жуляни» по справі №369/16244/19.
Представник відповідача 27 січня 2020 року подав заяву про застосування строків позовної давності, яку мотивує наступним.
Вивчивши позовні вимоги, Відповідач прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть буди задоволенні, оскільки до даного спору слід застосувати позовну давність, виходячи з наступного.
Пунктом 2.4. Договору встановлено, що орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації - «19» березня 2018 року.
Згідно з п. 6.2. Договору, у разі недотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва понад три місяці від орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації (п.2.4. Договору), Продавець сплачує пеню Покупцю у розмірі 0,1% від суми Ціни майнових прав на Квартиру за кожен день прострочення. За перші три місяці періоду прострочення від орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.
Тобто, виходячи з п.п. 2.4., 6.2. Договору, у Позивача виникло право на звернення до Суду з вимогами до Відповідача щодо стягнення пені з «20» червня 2018 року.
Позивач у своїй позовній заяві здійснює розрахунок пені з «20» червня 2018р. по «19» грудня 2019р.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до норми ст. 257 Цивільного Кодексу України загальний строк позовної давності становить три роки.
П. 1 ч. ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Таким чином, у Позивача строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені сплинув «20» червня 2019 року.
Позивач подав позовну заяву до Суду аж «19» грудня 2019р.
Тобто, Позивач звернувся до Суду з вимогами до Відповідача про стягнення пені після закінчення річного строку позовної давності щодо стягнення пені, що є підставою для відмови у позові.
Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.
Таким чином, керуючись ст.ст. 43, 49, 64, 182, 183 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, та на підставі викладеного просив застосувати позовну давність до вимог Позивача та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий Комплекс «Нові Жуляни» про стягнення пені по справі №369/16244/19 з підстав пропущення строку позовної давності.
Позивач 13 березня 2020 року подав відповідь на відзив, в якій зазначає наступне.
Жодні заперечення, наведені у згаданому Відзиві, не спростовують обґрунтованості його позовних вимог - детально описаних в позовній заяві із наведенням доказів та правового обгрунтування, та такі заперечення відхиляються мною повністю з наступних мотивів.
Щодо ніби то «не узгодження всіх істотних умов договору».
Відповідач у Відзиві вказує таке «заперечення», при цьому навіть не наводячи які саме
істотні умови договору на його думку не були узгоджені.
При цьому усі істотні умови укладеного Відповідачем Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 01.12.2017 (далі - Договір), передбачені для даного виду договорів (купівлі-продажу) та щодо яких на вимогу сторін мала бути досягнута згода, є узгодженими, в т.ч. предмет, ціна, строк дії договору, найменування та кількість товару.
Щодо того, що Договір не містить конкретного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації, то таке твердження є неспроможним, оскільки Договором передбачена конкретна календарна дата такої готовності - 19.03.2018 (п.п.2.4). Згадування у Відзиві слова «орієнтовний» у зв'язку із цим є недоречним, та до «не узгодження» чи до «узгодження» жодного відношення не має.
Крім того факт прострочення наведеного орієнтованого строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації на момент подання позову 21 місяць (на час подання відповіді на відзив вже на 2 роки) є неспростовним та самим Відповідачем не оспорюється. Як і те, що саме за таке не дотримання Орієнтовного строку готовності пунктом 6.2. Договору передбачена відповідальність у вигляді стягнення пені.
Щодо ніби то «відсутності складу цивільно-правового порушення» у діях Відповідача
З наведеним заперечення Відповідача категорично не погоджується.
У позові детально описано всі обставини порушення Відповідачем свого зобов'язання за Договором - у вигляді не дотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації. Що доречи цілком кореспондує із його статусом замовника будівництва Об'єкта будівництва (див. Декларацію про початок виконання будівельних робіт Департаменту ДАБІ у Київській області від 01.11.2016 № КС083163061 164, копія додана до позову) та усією сукупністю його обов'язків за Договором як продавця - в т.ч. наприклад, здійснювати нагляд за будівництвом Об'єкта будівництва та готовності його до експлуатації (п. 5.2.2).
Таким чином подібні заперечення Відповідача носять маніпулятивний характер, адже дотримання Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації - є виключно і цілком його зобов'язанням перед позивачем як покупцем - передбаченим Договором. 1 відповідно в п. 6.2 Договору передбачена відповідальність за порушення ним такого зобов'язання - у вигляді стягнення пені.
Щодо того, що ніби то «розрахунок неустойки у вигляді пені не відповідає нормам цивільного законодавства України» та щодо необхідності «зменшення судом розміру пені на підставі ч. З ст. 551 ЦК України»
Твердження щодо неправильності розрахунку пені Відповідач у Відзиві обгрунтовує тим, що ніби то підставою для застосування відповідальності у вигляді пені може бути тільки прострочення боржником грошового зобов'язання.
Втім таке твердження не відповідає ані законодавству, ані багаторічній сформованій судовій практиці застосування такого законодавства.
Так, судовою практикою вищих судових інстанцій підтверджено, що за приписами ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Правовідносини, що виникли між сторонами на підставі Договору, є договірними, а тому застосування пені до спірних правовідносин не суперечить нормам чинного законодавства. Адже пеня за неналежне виконання зобов'язань Відповідача згідно з п. 6.2 Договору є самостійним видом неустойки, погодженим сторонами в договорі.
Що ж стосується посилання Відповідача на ч. З ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення), то:
По-перше, жодних конкретних пояснень та доказів ані щодо «розміру збитків», ані щодо «інших обставин, які мають значення» Відповідачем не наведено.
По-друге, таке твердження взагалі виглядає абсолютно неприйнятне з огляду на те, що ним було сплачено Відповідачу ціну майнових прав на квартиру в сумі 842 494.50 грн., а він при цьому прострочив її будівництво та передачу йому майнових прав вже на 2 роки (тільки на час подання відповіді на відзив). При цьому ним згадується про «непомірно високий розмір пені Порівняно із вартістю квартири» та необхідність застосування судом при стягненні з нього пені «принципу розумності та справедливості»
Жодних підстав для застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України не вбачає.
Позивач 06 квітня 2020 року надіслав до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, яке мотивує наступним.
Заявою Відповідача про застосування строків позовної давності вважає необгрунтованою.
Відповідач вказує в Заяві про необхідність відмови у позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України - у зв'язку із ніби то спливом позовної давності, про яку ним заявляється.
Ним зазначається, що статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в 1 рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), і ніби то, так як Позивача виникло право на звернення до суду з вимогами щодо стягнення пені з 20 червня 2018р., то «таким чином у Позивача строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені сплинув 20 червня 2019 року, робиться висновок, що Позивач подав позовну заяву аж 19 грудня 2019р., і відтак Позивач звернувся до суду після закінчення річного строку позовної давності.
Проте такі висновки Відповідача в Заяві є безпідставними.
Так, згідно п. 2.4 Договору, Орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації - 19 березня 2018р. Згідно ж п. 6.2 Договору, у разі недотримання Орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва понад 3 місяці від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4 Договору), продавець сплачує пеню покупцю у розмірі 0.1 /о від суми Ціни майнових прав на квартиру за кожний день прострочення. За перші три місяці періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації, пеня-не нараховується та не сплачується.
Отже, дійсно, прострочення Орієнтовного строку готовності Об'єкта будівництва до експлуатації, за яке підлягає нарахуванню пеня згідно п. 6.2 Договору, розпочалося 20.06.2018 року. Воно тривало до моменту подачі позовної заяви - 19.12.2019 (довідково і триває до часу подання відповіді на відзив).
Дійсно, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Підкреслює, що, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, застосовується позовна давність судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Але слід враховувати, що позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про її стягнення за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Вказане відповідає багаторічній практиці судів вищої інстанції, наприклад, див. постанову ВСУ (в складі Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах) від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15.
Таким чином, в разі застосування судом позовної давності за заявою Позивача слід враховувати, що позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожний день прострочення, а отже, так як прострочення, за яке підлягає нарахуванню пеня згідно п. 6.2 Договору, розпочалося 20.06.2018 і тривало до моменту подачі позовної заяви -19.12.2019 (довідково: і триває до часу подання відповіді на відзив), то позовна давність по вимозі про стягнення нені за останній рік такого прострочення до подачі позовної заяви - з 20.12.2018 по 19.12.2019 (365 днів) не сплинула.
Таким чином, вимога Відповідача в Заяві про відмову у позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв'язку із ніби то спливом позовної давності, є необгрунтованою і не підлягає задоволенню.
Довідково, розрахунок суми пені згідно п. 6.2 Договору за останній рік прострочення до подачі позовної заяви з 20.12.2018 по 19.12.2019 виглядає наступним чином:
33,04 х 365 = 12 059, 60 дол. СІІІА, де: 33,04 - розмір пені за 1 день прострочення (диб. розрахунок в позові); 365 - кількість днів прострочення Відповідачем зобов'язання (з 20.12.2018 по 19.12.2019).
Виходячи з обмінного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ станом на день нарахування пені (19.12.2019 - 23,41 грн. / 1 дол. США): 12 059.60x23.41 =282 315,24 грн.
В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача проти вимог позову заперечував та просив у позові відмовити.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як встановлено в судовому засіданні, 01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крюківщина» (ідентифікаційний код 40426786) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
В 2019 році відповідач змінив назву: з Товариства з обмеженою відповідальністю» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни».
Згідно п. 1.1 Договору, продавець (Відповідач) зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (надалі «Об'єкт будівництва»), та оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.3 Договору, предметом цього Договору є майнові права на Квартиру, які після готовності Об'єкта будівництва до експлуатації реалізуються шляхом реєстрації покупцем права власності в установленому законом порядку. За умови виконання своїх обов'язків за Договором продавець зобов'язаний передати покупцю документи, необхідні для державної реєстрації права власності на квартиру.
На виконання умов Договору ОСОБА_1 сплачена Ціна майнових прав на Квартиру, в сумі 842 494,50 грн
П. 2.4 Договору було встановлено: Орієнтовний строк готовності Об'єкта будівництва до експлуатації -19 березня 2018 р. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації Об'єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов Договору.
Згідно п. 6.1 Договору, Сторони несуть відповідальність у відповідності із чинним законодавством та у випадках, передбачених Договором.
Згідно ж п. 6.2 Договору, у разі недотримання Орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва понад 3 місяці від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4 Договору), продавець сплачує пеню покупаю у розмірі 0,1% від суми Ціни майнових прав на квартиру за кожний день прострочення. За перші три місяці періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об'єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.
Пунктом 2.4. Договору встановлено, що орієнтовний строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію - 19 березня 2018 року. Продавець має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін прийняття в експлуатацію Об'єкта будівництва на строк до трьох місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього Договору.
Встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
Із змісту Договору № 66/В3-2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 01 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крюківщина» вбачається, що сторони не узгодили всі істотні умови вказаного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Враховуючи викладене, суд вважає, що строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію в Договорі № 66/В3-2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 01 грудня 2017 року конкретно не визначений, так як в п. 2.4. Договору зазначена не конкретна, а орієнтовна календарна дата прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
В ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України вказано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
При цьому, зобов'язання щодо прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію не належить до цивільних відносин, тобто до відносин, за наявності яких передбачена цивільно-правова відповідальність.
В чинному законодавстві України таке поняття як прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію відсутнє.
Стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об'єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.
Акт готовності об'єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об'єкт застрахований).
Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Ч. 9 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає, що зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єктів, необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 880, з наступними змінами і доповненнями).
Згідно п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
В п. 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів встановлено, що надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Повноваження Держсервісбуду (раніше Держархбудінспекції) здійснюються її апаратом. При цьому реєстрація (повернення, скасування реєстрації) декларації щодо об'єктів, які розміщено на території кількох адміністративно-територіальних одиниць та вплив (відповідно до проектної документації) від діяльності яких після прийняття в експлуатацію буде поширюватися на дві і більше адміністративно-територіальні одиниці, здійснюється безпосередньо апаратом Держсервісбуду (раніше Держархбудінспекції), а щодо інших об'єктів - її територіальними органами за місцезнаходженням таких об'єктів.
Так як прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, то відносини щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить не до цивільно-правових, а до публічно-правових відносин.
Статтею 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
За вказаних обставин пункт 2.4. Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру носить технічний характер, оскільки вказує на технічні характеристики житлового будинку. Пункт 2.4. Договору містяться в розділі 2, який має назву «Технічні характеристики квартири».
Викладене підтверджується і судовою практикою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/39364/15-ц, провадження № 61-5917сво18, постанова від 17 жовтня 2018 року, за касаційною скаргою ПАТ «Холдінгова компанія «Київміськбуд» на рішення апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року про стягнення з ПАТ «Холдінгова компанія «Київміськбуд» пені за договором купівлі-продажу майнових прав, якою, рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року про скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2016 року і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог скасовано, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2016 року про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог з вищевказаних підстав залишено без змін.
Враховуючи, що термін прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» відсутній.
Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ст. ст. 524, 533-535 ЦПК України передбачено, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої особи (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою застосування відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 549 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Тобто порушення грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.
У справі, яка є предметом перегляду, між сторонами виникли зобов'язання з договору про часткову участь у будівництві, за умовами якого забудовник зобов'язувався збудувати об'єкт будівництва у строк, визначений договором, і передати його замовнику, однак у порушення умов договору свої зобов'язання не виконав.
Пунктом 6 Договору встановлена відповідальність боржника за недотримання орієнтовного строку прийняття Об'єкта будівництва понад три місяці від орієнтовного строку прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
Обов'язок щодо прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію не є грошовим зобов'язанням.
За таких обставин, правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, тому до спірних правовідносин не застосовується можливість стягувати з відповідача пеню.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, вирішує питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні данні, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Представник відповідача 27 січня 2020 року подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просив застосувати ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України як підставу для відмови в позові.
Відповідно до ст.. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до постановлення рішення судом, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства".
Однак в даному випадку Позивач та Відповідач не узгодили всі істотні умови Договору, склад цивільно-правового порушення зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» відсутній, до спірних правовідносин не застосовується можливість стягувати з відповідача пеню, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити за відсутністю підстав для стягнення пені, а не за спливом позовної давності.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідності відмови у вимогах позову.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 1, 11, 15, 16, 251, 257, 258, 267 252, 509, 530, 546-548, 549, 626, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 3, п. 4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року№ 880, з наступними змінами і доповненнями), керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 206, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий комплекс «Нові Жуляни» про стягнення коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 11.08.2020 року.
Суддя: Дубас Т.В