вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1559/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Карпенко Людмили Олександрівни, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехстандарт", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 161 278 грн. 36 коп. за договором поставки товару від 10.10.2018 № 1
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фізична особа-підприємець Карпенко Людмила Олександрівна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 18.03.2020 № 1, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехстандарт" заборгованість в сумі 161 278 грн. 36 коп., з яких: 110 475 грн. 00 коп. - основний борг, 50 803 грн. 36 коп. - пеня, відповідно до умов договору поставки товару від 10.10.2018 № 1.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірними договорами в частині оплати поставленого позивачем товару.
Ухвалою господарського суду від 23.03.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Фізичній особі-підприємцю Карпенко Людмилі Олександрівні протягом семи днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, надавши до суду докази сплати судового збору у сумі 2 419 грн. 18 коп.; належні докази направлення поданої позовної заяви від 18.03.2020 № 1 з додатками на адресу відповідача; підтвердження наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви; належним чином викладену прохальну частину поданої позовної заяви; докази направлення відомостей, передбачених п. 8 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, та заяви про усунення недоліків позову з додатками на адресу відповідача.
25.03.2020 та 26.03.2020 на адресу суду надійшли заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 30.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Господарський суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.
Крім того, згідно із п. 11 Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено п. 4 такого змісту, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки судового розгляду справи продовжуються на строк дії такого карантину, а строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (редакція п. 4 розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України до 17.07.2020).
У подальшому строк дії карантину продовжувався з 03.04.2020 до 24.04.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239), з 24.04.2020 до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291), з 11.05.2020 до 22.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343), з 22.05.2020 до 22.06.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392), з 22.06.2020 по 31.07.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500), з 31.07.2020 до 31.08.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641).
16.04.2020 на електронну адресу суду та 20.05.2020 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначив, що невиконання зобов'язань за договором сталося не з вини відповідача, а є наслідком негативного фінансового результату діяльності підприємства відповідача за попередні періоди; не заперечує проти суми основного боргу, але може сплатити її лише частинами. Крім того, вказує, що позивачем в порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахована пеня за період понад шість місяців з дати виникнення прострочки. До того ж позивачем порушено строки спеціальної позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення пені, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
29.04.2020 на електронну адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву від 29.04.2020, в якій вказує, що посилання останнього на скрутне матеріальне становище не є підставою для звільнення від обов'язку виконати умови договору. Заборгованість виникла у жовтні 2018, але за результатами перемовин позивач надав можливість відповідачу сплачувати борг частинами. Однак, станом на даний час відповідачем не здійснено жодного платежу в рахунок погашення заборгованості. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
02.06.2020 відповідачем до суду надані докази часткової оплати основної заборгованості за позовом на суму 8 000 грн. 00 коп.
Господарський суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, який набув чинності 17.07.2020, п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в наступній редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Відповідно до п. 2 розділу ІІ вказаного Закону від 18.06.2020 № 731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Господарський суд зазначає, заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача в порядку ст. 184 Господарського процесуального кодексу України або клопотання про продовження строку на надання таких заперечень відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, до суду не надходили.
Отже, слід вважати, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі та надані всі наявні докази на підтвердження вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
10.10.2018 між Фізичною особою-підприємцем Карпенко Людмилою Олександрівною (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехстандарт" (покупець) укладено договір поставки № 1 (надалі - договір).
Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату
Поставка товару здійснюється за переліком, цінами та вартістю, визначеними у рахунках до сплати та/або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Сума договору визначається сумарно вартістю фактично поставленого товару згідно із договором (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями на підставі видаткових накладних та рахунку на придання товару.
За умовами п. 3.2 договору покупець здійснює оплату за договором у безготівковій формі за наданим продавцем рахунком у розмірі 100% вартості поставленого товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 днів з моменту отримання товару.
Згідно п. 4.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання накладних сторонами.
Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі порушення зобов'язань, передбачених п. 3.2 договору, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ (денних відсотків), що склалася на день поставки від суми вартості несплаченої партії товару за кожний день прострочення.
Згідно п. 10.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.
Строк дії договору починає свій перебігу момент, визначений у п. 10.1 цього договору, і закінчується 31.12.2018 (п. 102. договору).
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час діє договору (п. 10.4 договору).
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 110 475 грн. 00 коп., що підтверджується підписаною сторонами і скріпленою їх печатками видатковою накладною від 10.10.2018 № 5 (а.с. 10).
Позивачем виставлено рахунок на оплату від 10.10.2018 № 6 на суму 110 475 грн. 00 коп. (а.с. 9).
Позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 110 475 грн. 00 коп.
В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією від 13.03.2020 № 3, в якій вимагав сплатити вартість поставленого товару за видатковою накладною від 10.10.2018 № 5 (а.с. 12-13).
Як зазначає позивач, відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
На підставі п. 7.2 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 50 803 грн. 36 коп. за період з 22.10.2018 по 18.03.2020.
Після звернення позивача із даним позовом до суду, в рахунок оплати вартості поставленого позивачем товару відповідач здійснив оплату в сумі 8 000 грн. 00 коп., на підтвердження чого надав платіжне доручення від 30.04.2020 № 160.
Доказів оплати решти спірної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки, факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
За ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 110 475 грн. 00 коп. З урахуванням умов п. 3.2 договору та приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк оплати поставленої продукції є таким, що настав 22.10.2018.
Водночас, відповідачем до матеріалів справи надані докази на підтвердження сплати основної заборгованості перед позивачем в сумі 8 000 грн. 00 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду, тому грошові зобов'язання відповідача у вказаній сумі, в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом, є припиненими Таким чином, між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При перевірці виконаного позивачем розрахунку пені судом встановлено, що при проведенні розрахунку, останнім не враховані приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (останній день строку оплати вартості поставленого товару припадає на вихідний - 20.10.2018), а також норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку із чим наданий позивачем розрахунок визначається судом необґрунтованим.
Відповідно до перерахунку, здійсненого господарським судом, до стягнення з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 19 831 грн. 02 коп. за період з 23.10.2018 по 22.04.2019.
Разом з тим, господарський суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені за період з 23.10.2018 по 18.03.2019 у сумі 16 017 грн. 36 коп., виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовується загальні та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом.
Отже, до майново-господарських зобов'язань, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони або утриматися від певної дії) має застосовуватися позовна давність, строки якої визначені Цивільним кодексом України.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, а саме, строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
За приписами ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Господарський суд зазначає, що із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності, позивач до суду не звертався, доказів пропущення строку позовної давності з поважних причин позивачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що із вимогами про стягнення пені за період з 23.10.2018 по 18.03.2019 на суму 16 017 грн. 36 коп., позивач звернувся до суду після закінчення перебігу терміну встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 102 475 грн. 00 коп. основного боргу, 3 813 грн. 66 коп. пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 8 000 грн. 00 коп. провадження підлягає закриттю за відсутністю предмету спору. У решті позовних вимог слід відмовити.
Твердження відповідача щодо відсутності його вини у невиконанні договірних зобов'язань через скрутне матеріальне становище підприємства судом не приймаються на підставі наступного.
У ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У відповідності до п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Таким чином, посилання відповідача на скрутне матеріальне становище не звільняє його від виконання договірних зобов'язань та відповідальності за їх порушення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, оскільки провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 8 000 грн. 00 коп. судом закрито, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір", судовий забір в сумі 120 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду, у разі подання відповідного клопотання.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, п.2 ч. 1ст. 231, ст. ст. 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 8 000 грн. 00 коп.
В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехстандарт" (49027, м. Дніпро, вул. Івана Акінфієва, 18/23, код ЄДРПОУ 40178632) на користь Фізичної особи-підприємця Карпенко Людмили Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 102 475 грн. 00 коп. (сто дві тисячі чотириста сімдесят п'ять грн. 00 коп.) основного боргу, 3 813 грн. 66 коп. (три тисячі вісімсот тринадцять грн. 66 коп.) пені, 1 594 грн. 33 коп. (одну тисячу п'ятсот дев'яносто чотири грн. 33 коп.) витрат зі сплати судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 12.08.2020
Суддя І.А. Рудь