Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 199/1672/16-ц
провадження № 61-45837св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О. О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 08 травня 2018 року у складі судді Скрипник О. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 направив до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий документ - ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року у справі
№ 199/1672/16-ц (4с/199/41/17), який отримано державним виконавцем 26 січня 2018 року. Повідомлення головного державного виконавця Канцедала О. О.
№ 55793059/20.1/12 про повернення виконавчого листа датовано «15 лютого
2018 року», тобто після спливу двадцяти одного дня, з яких чотирнадцять днів робочих. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважав, що державним виконавцем порушено термін прийняття рішення, який повинен складати три робочих дні.
Крім того, повертаючи виконавчий лист без прийняття до виконання, державний виконавець, на думку заявника, безпідставно посилався на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року
№ 845, відповідно до якого стягнення коштів державного та місцевого бюджетів виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів, оскільки примусове виконання судових рішень покладається саме на органи державної виконавчої служби.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. щодо порушення строків вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»;
- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. в частині недотримання законодавчих строків направлення на адресу ОСОБА_1 повідомлення № 55793059/20.1/12 датованого «15.02.2018»;
- визнати неправомірним рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання;
- зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. негайно прийняти до виконання виконавчий документ, а саме: ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року у справі № 199/1672/16-ц (4с/199/41/17) та у триденний строк з моменту отримання даної ухвали направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти»
№ 82, за місцем проживання ОСОБА_2 :
АДРЕСА_1 ;
- покласти витрати по перерахуванню коштів на користь ОСОБА_1 на боржника - Державну казначейську службу України;
- зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. впродовж п'яти днів із дня отримання копії ухвали повідомити суд і ОСОБА_1 про виконання ухвали рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення;
- стягнути з відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судовий збір за розгляд справи;
- стягнути з відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з явкою до суду у порядку статті 138 ЦПК України за правилами згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590, як компенсацію за відрив від звичайних занять у зв'язку з явкою до суду.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 08 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірним рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Зобов'язано старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. вчинити дії, пов'язані з виконанням виконавчого документу, а саме: ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року у справі № 199/1672/16-ц (4с/199/41/17), та направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти» № 82, за місцем проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 201,69 грн.
Задовольняючи частково скаргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що державним виконавцем було дотримано вимоги частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та передбачені законом строки вчинення процесуальних дій.
Разом із тим, суди вважали, що повернення виконавчого документа порушує право ОСОБА_1 як стягувача на задоволення його вимог, пов'язаних із виконанням ухали суду. Визнаючи неправомірним рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що оскільки доказів добровільного виконання ухвали суду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, матеріали справи не містять, а тому ОСОБА_1 в установленому законом порядку звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання цього судового рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух у суді касаційної інстанції
12 жовтня 2018 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 12 вересня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська цивільну справу № 199/1672/16-ц.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено склад суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суди не звернули увагу на те, що правовідносини, пов'язані із стягненням коштів із державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, регулюються частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Зокрема, суди не врахували, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів із державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. Ураховуючи наведене, державним виконавцем правомірно було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки він підлягає поданню до виконання до органів Державного казначейства України.
Крім того, суди неправомірно зобов'язали старшого державного виконавця направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання ОСОБА_3 , не звернувши належної правової уваги на те, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 21 червня 2017 року у справі № 199/1672/16-ц вже було зобов'язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи, усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за місцем проживання стягувача.
Доводи інших учасників справи
Учасники справи не скористалися своїм правом для надання відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року у справі № 199/1672/16-ц за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє громадська організація «ДНПГО», до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 12 000, 00 грн та судові витрати у розмірі 100,99 грн.
На виконання рішення суду за заявою стягувача 16 січня 2017 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист у справі № 199/1672/16-ц про стягнення з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 12 000,00 грн; виконавчий лист у справі № 199/1672/16-ц про стягнення з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 100, 99 грн.
18 січня 2017 року ОСОБА_1 подав вказані виконавчі листи для виконання до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.
У зв'язку з невиконанням зазначеного рішення суду у встановлений законом строк, ОСОБА_1 подав скаргу на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за результатами якої ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року зобов'язано Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/1672/16-ц через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання стягувача ОСОБА_1 :
АДРЕСА_2 , та виплатити компенсацію за порушення строків перерахування коштів на користь ОСОБА_1 за виконавчими листами у справі
№ 199/1672/16-ц про стягнення коштів з державного органу за весь час прострочення з моменту настання права на нарахування компенсації до моменту фактичного виконання виконавчих листів № 199/1672/16-ц.
Стягнуто з Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів на користь ОСОБА_1 , витрати, пов'язані з явкою до суду у розмірі 38,68 грн (а.с. 62-66).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
29 червня 2017 року виправлено описки, допущені в ухвалі
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року, та приведено ухвалу у відповідність до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 68-69).
Відповідно до заяви від 18 січня 2018 року ОСОБА_1 просив відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання виконавчий документ (а.с. 59-61).
15 лютого 2018 року за результатами розгляду заяви від 18 січня 2018 року про прийняття до виконання виконавчого документа старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено повідомлення від 15 лютого 2018 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на те, що вони не підлягають виконанню органами державної виконавчої служби, оскільки стягнення коштів із державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (а.с. 56-58).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті
19 Конституції України).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами першою та другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, є Державна казначейська служба України (Казначейство).
Згідно з абзацом першим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 15 квітня
2015 року № 215 (далі - Положення), реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство.
Відповідно до покладених на Казначейство завдань, воно здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Відповідно до змісту пункту 3 Порядку, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Пунктом 4 цього Порядку, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що на органи Казначейства покладені обов'язки, зокрема, забезпечення у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку; вжиття заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.
Пунктом 24 вказаного Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів із рахунків боржника, подають до органу Державної казначейської служби України, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Таким чином, виконавчий лист, боржником за яким є державний орган, підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органами державної виконавчої служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду
від 02 липня 2018 року у справі № 233/1979/17 (провадження № 61-29414св18),
від 16 грудня 2019 року у справі № 219/8720/16-ц (провадження № 61-23108св18), від 22 травня 2019 року у справі № 199/9550/15 (провадження № 61-44071св18).
У справі, що переглядається, встановлено, що за виконавчими документами підлягає стягненню моральна шкода та судові витрати саме з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 916/1227/16 (провадження № 12-105гс18) зроблено висновок про те, що Державна казначейська служба України не здійснює заходів із примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів із рахунку боржника у визначених законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС України.
Зазначене дає підстави для висновку, що у випадку тривалого невиконання судового рішення у встановлений законом строк центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, особа не позбавлена можливості захисту порушених прав, у разі їх доведеності, шляхом звернення до суду у порядку адміністративного судочинства, а не шляхом подання заяви про прийняття виконавчого документа до виконання до відділу примусового виконання рішень.
У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року у справі № 199/1672/16-ц, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 12 000, 00 грн та судових витрат у розмірі 100,99 грн.
На виконання зазначеного судового рішення видано виконавчі листи, які на момент розгляду справи перебувають на виконанні у Головному управлінні державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 21 червня 2017 року у зв'язку з тривалим невиконанням вказаного судового рішення зобов'язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/1672/16-ц через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання стягувача ОСОБА_1 , та виплатити компенсацію за порушення строків перерахування коштів на користь ОСОБА_1 за виконавчими листами у справі № 199/1672/16-ц про стягнення коштів з державного органу за весь час прострочення з моменту настання права на нарахування компенсації до моменту фактичного виконання виконавчих листів № 199/1672/16-ц без зазначення суми такої компенсації.
Таким чином, постановляючи ухвалу про зобов'язання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/1672/16-ц, суд фактично продублював рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року та повторно зобов'язав стягнути вказані кошти з центрального органу виконавчої влади.
Крім того, суд не звернув уваги, що чинним законодавством не передбачено порядку виплати компенсації за порушення строків перерахування коштів, оскільки стягнення коштів відбувається у порядку черговості надходження документів у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань. Тривале невиконання судового рішення у встановлений законом строк центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, передбачає настання адміністративної чи кримінальної відповідальності для відповідного органу.
З урахуванням зазначеного, ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року у частині виплати компенсації за порушення строків перерахування коштів не підлягає примусовому виконанню взагалі.
Вирішуючи питання про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, а саме: ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року, старший державний виконавець Канцедал О. О. обґрунтовано вважав, що вищезазначений виконавчий документ у частині стягнення коштів не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства України.
Отже, державний виконавець правомірно повернув стягувачу виконавчий документ на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
Задовольняючи частково скаргу та визнаючи неправомірним рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене не звернули уваги та дійшли помилкового висновку про те, що ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року та 29 червня 2017 року про зобов'язання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/1672/16-ц, підлягають виконанню органами державної виконавчої служби.
Ураховуючи зазначене, оскаржуване ОСОБА_1 повідомлення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 15 лютого 2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу прийнято державним виконавцем у межах наданих йому чинним законодавством повноважень, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги ОСОБА_1 .
Крім того, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 199/1672/16-ц скасовано ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2017 року. Скаргу ГО «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена організації ОСОБА_1 на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, залишено без розгляду.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 08 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедала О. О. про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик