Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 646/4629/16-ц
провадження № 61-37747св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Батріс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Батріс» на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року у складі судді Шелест І. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Батріс» (далі - ТОВ «Батріс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс» (далі - ТОВ «Альянс») про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що 28 березня 2013 року між ТОВ «Батріс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу (далі - договір), за умовами якого остання набувала право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 17,2 кв. м. на цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-10-18» за адресою: АДРЕСА_1 , після повної сплати його вартості у розмірі 33 000,00 дол. США.
02 вересня 2015 року у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ТОВ «Батріс» та ТОВ «Альянс» укладено договір поруки № НОМЕР_1/П.
Оскільки ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконала, сплатила лише 24 002,56 дол. США, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ «Батріс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором купівлі-продажу машиномісця від 28 березня 2013 року № НОМЕР_1 в сумі 237 712,36 грн, штраф в розмірі 40% від суми договору у сумі 348 744,00 грн, штраф за несвоєчасне внесення платежів за період з 11 жовтня 2015 року до 07 квітня 2016 року в сумі 13 432,61 грн, інфляційні втрати в сумі 8 061,87 грн, а також стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ТОВ «Альянс» 3% річних у розмірі 5 470,64 грн за період з 03 липня 2015 року до 07 квітня 2016 року, стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 712,03 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Батріс» штраф у розмірі 40 % від суми договору в сумі 107 553,60 грн, три відсотки річних в сумі 3 707,68 грн, а всього 111 261,28 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Батріс» судовий збір у розмірі 1 112,61 грн.
У решті позову відмовлено.
Провадження у справі за позовом ТОВ «Батріс» до ТОВ «Альянс» про стягнення заборгованості закрито.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 належним чином не виконані, обумовлена договором ціна машиномісця сплачена у повному обсязі, але не у передбачені договором строки, що є підставою для стягнення з неї штрафу у розмірі 40% від суми договору та 3% річних за порушення виконання зобов'язань.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
У грудні 2017 року ТОВ «Батріс» та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги на зазначене рішення суду.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Батріс» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Батріс» штрафу у розмірі 107 553,60 грн, 3% річних у сумі 3 707,60 грн та 1 112,61 грн судового збору скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ТОВ «Батріс» у цій частині.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ТОВ «Батріс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору у розмірі 1 223,21 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у період до 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачувала періодичні платежі за договором у розмірі, який значно перевищує розмір встановлений графіком, зазначені обставини під час розрахунку 3 % річних позивачем не враховано, розрахунок здійснено виходячи із заборгованості за договором у розмірі 237 712,00 грн, що є не правильним з огляду на встановлені судом обставини, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ТОВ «Батріс» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Батріс» до ОСОБА_1 , ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Батріс» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Батріс» витрати зі сплати судового збору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 16 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Розгляд заяв та клопотань
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору; суд апеляційної інстанції однобічно розтлумачив положення укладеного між сторонами договору, а висновок про повну сплату ОСОБА_1 коштів за машиномісце не відповідає обставинам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У листопаді 2019 року ТОВ «Батріс» направило до Верховного Суду заяву у якій просило при розгляді справи врахувати постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року № 646/4575/16-ц (провадження № 61-30403св18).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 28 березня 2013 року між ТОВ «Батріс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає у власність покупця після повної сплати ціни машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 17,2 кв. м. на цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-10-18» за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що ОСОБА_1 зобов'язана сплатити за машиномісце ціну, щодо якої сторони досягли взаємної згоди і яка становитиме суму коштів в національній валюті України (гривні), що на день остаточного розрахунку між сторонами цього договору має бути еквівалентний 33 000,00 дол. США за курсом продажу, що склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець дня, що передує дню укладання договору.
У пункті 2.1.1. договору, зазначено що на момент передачі покупцю у власність машиномісця, сплачена сума грошових коштів за машиномісце повинна становити не менше ніж 268 884,00 грн.
За пунктом 2.2. договору сторони дійшли згоди, що повна сплата ціни машиномісця здійснюється покупцем шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата ціни машиномісця здійснюється у національній валюті України відповідно до графіку платежів, зазначеному в пункті 2.3 договору, сума чергового платежу повинна бути сплачена за курсом продажу долару США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець дня, що передує дню оплати покупцем чергового платежу.
Пунктом 2.3. договору визначений графік здійснення відповідачем платежів по сплаті вартості машиномісця.
Суд першої інстанції на підставі наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу машиномісця № НОМЕР_1 від 28 березня 2013 року станом на 27 березня 2016 року встановив, що він повністю узгоджується з платіжними документами, а саме випискою по особовому рахунку за 28 березня 2013 року (а. с. 179-180), копією меморіального ордеру № 5 від 28 березня 2013 року (а. с. 181), згідно яких відповідач сплатила позивачу за машиномісце № НОМЕР_1 80 665,20 грн; копією виписки по особовому рахунку від 25 квітня 2013 року (а. с. 182) та копією меморіального ордеру № 436102 від 25 квітня 2013 року (а. с. 183), згідно яких відповідач сплатила позивачу за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 10 450,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 27 травня 2013 року (а. с. 184) та копією меморіального ордеру № 6 від 27 травня 2013 року (а. с. 185), згідно яких відповідач сплатила позивачу за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 11 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 27 червня 2013 року (а. с. 186) та копією меморіального ордеру № 44 від 27 червня 2013 року (а. с. 187), згідно яких відповідач сплатила позивачу за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 12 000,00грн; копією виписки по особовому рахунку від 24 липня 2013 року (а. с. 188) та копією меморіального ордеру № 18 від 24 липня 2013 року (а. с. 189), згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00грн; копією виписки по особовому рахунку від 27 серпня 2013 року (а. с. 190), згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 26 вересня 2013 року (а. с. 191), згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 05 грудня 2013 року (а. с. 193), згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 27 грудня 2013 року (а. с. 194-195), згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією меморіального ордеру від 26 березня 2014 року, згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 20 000,00 грн (а. с. 196-197); копією виписки по особовому рахунку від 02 червня 2014 року (а. с. 198), та копією меморіального ордеру № 35 від 02 червня 2014 року (а. с. 199),згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 20 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 03 липня 2014 року (а. с. 200) , та копією меморіального ордеру № 9.3 від 03 липня 2014 року (а. с. 201),згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 04 серпня 2014 року (а. с. 202),згідно якого відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 08 вересня 2014 року (а. с. 203), та копією меморіального ордеру № 27 від 08 вересня 2014 року (а. с. 204), згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та №143 10 000,00грн; копією виписки по особовому рахунку від 02 жовтня 2014 року (а. с. 205), та копією меморіального ордеру № 24.3 від 02 жовтня 2014 року (а. с. 206), згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 17 листопада 2014 року (а. с. 207), та копією меморіального ордеру № 26 від 17 листопада 2014 року (а. с. 208), згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 15 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 02 липня 2015 року (а. с. 209), та копією меморіального ордеру № 41.3 від 02 липня 2015 року (а. с. 210), згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 10 000,00 грн; копією виписки по особовому рахунку від 23 березня 2016 року (а. с. 211), та копією меморіального ордеру № 25.3 від 23 березня 2016 року (а. с. 212),згідно яких відповідач сплатила позивачу разом за машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 - 149 000,00 грн.
Всього відповідач сплатила позивачу за двома договорами купівлі-продажу 538 780,40 грн або по 269 390,20 грн за кожним.
Із указаного розрахунку, встановлено, що до 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 систематично вносила чергові платежі в значно більшому розмірі, ніж встановлені графіком, із випередженням, що дає можливість встановити наявність та періоди прострочення.
Враховуючи умови договору щодо ціни машиномісця № НОМЕР_1 , передбаченої пунктом 2.1 договору купівлі-продажу від 28 березня 2013 року ОСОБА_1 сплатила її в повному обсязі та у визначений строк.
Із наданого ТОВ «Батріс» розрахунку встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов договору повинна була внести на рахунок позивача станом на 03 липня 2015 року 221 902,74 грн враховуючи курс 811,92 грн за 100 дол. США, а фактично сплатила 194 890,20 грн, тобто сума боргу на 03 липня 2015 року складала 27 012,54 грн.
23 березня 2016 року позивач розрахувалась повністю та внесена нею сума за договором складає 269 390,20 грн.
Час прострочення платежу складає 261 день (з 03 липня 2015 року по 22 березня 2016 року).
Щомісячний платіж, відповідно до пункту 2.3. договору, складає 642,00 дол. США.
Відповідно до статистичних даних Національного Банку України, на кінець дня 27 березня 2013 року на міжбанківському валютному ринку України склався курс продажу 8,148 грн за 1 долар США.
Сума щомісячного платежу становить 642,00 дол. США х 8,148 грн, що дорівнює 5 231,02 грн.
Відповідно до пункту 3.2.3. договору, якщо Покупець прострочить оплату машиномісця більше, ніж на 30 календарних днів, відповідно графіку, зазначеному у пункті 2.3. Договору, він сплачує Продавцю, за вимогою останнього, штраф у розмірі 40 відсотків від суми Договору.
За змістом пункту 6.2. договору, у випадку прострочення по сплаті платежів за машиномісце на термін більш ніж 15 (п'ятнадцять) календарних днів Покупець сплачує штраф у розмірі 0,1 відсотка від загальної суми платежів, сплачених Позивачу, відповідно до графіка зазначеного в пункті 2.3. договору за кожен день прострочення.
Виходячи із зазначених положень договору купівлі-продажу машиномісця № НОМЕР_1 від 28 березня 2013 року, укладеному між сторонами у справі, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку позивачем встановлена відповідальність за одне й те саме порушення строків оплати за договором купівлі-продажу, що є порушенням вимог статті 61 Конституції України.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, починаючи з грудня 2014 року, ОСОБА_1 вносила платежі за договором від 28 березня 2013року не регулярно, зокрема з прострочкою оплати платежів більше ніж на 30 днів, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої пунктом 3.2.3. договору.
Таким чином, рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто суму штрафу в розмірі сорока відсотків від суми договору, яка складає 268 884,00 грн, а саме 107 553,60 грн.
Станом на 03 липня 2015 року прострочена сума складала 27 012,54 грн (27 012,54 грн: 100х 3%: 365 днів х 24 дні /з 03 по 27 липня = 53,28 грн), з 27 липня 2015 року до 27 серпня 2015 року - 32 243,56 грн (32 243,56 грн: 100 х 3%: 365 днів х 30 днів = 79,50 грн), з 27 серпня по 27 вересня 2015року - 37 474,58 грн (37 474,58 грн: 100 х 3%: 365 днів х 31 день = 95,48 грн), з 27 вересня по 27 жовтня 2015 року - 42 705,60 грн( 42 705,60 грн: 100 х 3%: 365 днів х 30 днів = 105,30 грн), з 27 жовтня по 27 листопада 2015 року - 47 936,62 грн( 47 936,62 грн: 100 х 3%: 365 днів х 31день = 122,14 грн), з 27 листопада по 27 грудня 2015 року - 53 167,64 грн (53 167,64 грн: 100 х 3%: 365 днів х 30 днів = 131,10 грн), з 27 грудня 2015 року по 27 січня 2016 року - 58 398,66 грн (58 398,66 грн: 100 х 3%: 365 днів х 31день = 148,79 грн), з 27 січня по 27 лютого 2016 року - 63 629,68 грн (63 629,68грн: 100 х 3%: 365 днів х 31 день = 162,12 грн), з 27 лютого 2016 року по 22 березня 2016 року - 68 860,70 грн (68 860,70 грн: 100 х 3%: 365 днів х 23 дні = 130,17 грн).
Таким чином, рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 3 % річних від простроченої суми за весь період прострочення у розмірі 3 707,68 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що вартість машиномісця № НОМЕР_1 , у передбаченому пунктом 2.1 договору купівлі-продажу від 28 березня 2013 року розмірі, ОСОБА_1 сплатила у повному обсязі 23 березня 2016 року, в той час як графіком платежів останній платіж необхідно було здійснити у строк до 28 березня 2016 року.
У період до 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачувала періодичні платежі за договором у розмірі, який значно перевищує розмір, встановлений графіком, зазначені обставини під час розрахунку 3 % річних позивачем не враховано, розрахунок здійснено виходячи із заборгованості за договором у розмірі 237 712,00 грн, що є не правильним з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Скасовуючи рішення місцевого суду, яким частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Батріс» щодо стягнення на його користь із відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у період до 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачувала періодичні платежі за договором у розмірі, який значно перевищує розмір, встановлений графіком, зазначені обставини під час розрахунку 3 % річних позивачем не враховано, розрахунок здійснено виходячи із заборгованості за договором у розмірі 237 712,00 грн, що є не правильним з огляду на встановлені судом обставинами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Із справи відомо, що за договором купівлі-продажу від 28 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Батріс» та ОСОБА_1 , остання після повної сплати ціни машиномісця набуває право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 17,2 кв. м. на цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-10-18» за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
За змістом статей 525, 526, 599, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Батріс» посилалось на те, що ОСОБА_1 частково виконала умови договору купівлі-продажу машиномісця та сплатила позивачу суму, еквівалентну 24 002,56 дол. США. Проте зобов'язання за договором від 28 березня 2013 року відповідачкою виконані не в повному обсязі.
Детально порядок розрахунків між сторонами врегульований пунктами 2.2 і 2.3 договору, якими сторони погодили, що у випадку сплати відповідачем вартості машиномісця з розстрочкою за графіком, визначення еквіваленту у національній валюті відбувається за курсом долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець дня, що передує дню сплати чергового платежу покупцем.
Зі змісту пункту 2.1. договору вбачається, що ціна машиномісця становить не 33 000,00 дол. США, а визначена сумою коштів в національній валюті України (гривні), що на день остаточного розрахунку між сторонами цього договору має бути еквівалентна 33 000,00 дол. США за курсом продажу, що склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець дня, що передує дню укладання договору купівлі-продажу машиномісця, тобто станом на 27 березня 2013 року.
Відповідно до статистичних даних Національного Банку України, середньовизначений курс на міжбанківському валютному ринку України 27.03.2013 року становив 811,92 грн. за 100 доларів США; на кінець дня 27 березня 2013 року на міжбанківському валютному ринку України склався курс продажу 8,148 грн за 1 долар США, за яким і визначена ціна договору.
Пункт 2.1 договору деталізовано у пункті 2.1.1., з якого вбачається, що на момент передачі Покупцю у власність машиномісця, сплачена сума грошових коштів за машиномісце повинна становити не менше ніж 268 884,00 грн.
Із справи відомо, що договір купівлі - продажу від 28 березня 2013 року містить графік платежів, визначених у доларах США, у пункті 2.2. договору, згідно якого, оплата ціни машиномісця здійснюється у національній валюті України (гривні), відповідно до графіку платежів.
Сума чергового платежу повинна бути сплачена за курсом продажу доларів США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець дня, що передує дню сплати Покупцем чергового платежу.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2013 року між сторонами укладено два договори купівлі-продажу машиномісця - № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1. За умовами цих договорів машиномісця мають однакову вартість, умови договорів в частині ціни та порядку розрахунків є ідентичними, оплата за ними здійснювалась загальними платежами.
На підставі платіжних документів (т. 1 а. с. 179-212) встановлено, що відповідач сплатила позивачу за двома договорами купівлі-продажу 538 780,40 грн або по 269 390,20 грн за кожним.
Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що вартість машиномісця, визначена пунктом 2.1. договору, сплачена відповідачем у встановлені договором строки в повному обсязі.
Разом з тим, досліджуючи платіжні документи (т. 1 а. с. 179-212) суд першої інстанції встановив, що платежі сплачувалися відповідачем у порушення вимог пункту 2.3. договору купівлі-продажу, яким сторонами погоджено графік платежів.
За таких обставин, ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за вказаним договором не виконала, оскільки хоча і сплатила у повному обсязі суми, погоджені сторонами для сплати, проте порушила вимоги договору щодо строків здійснення платежів.
Відповідно до частини другої статті 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 3.2.3. договору купівлі-продажу визначено, що у разі прострочення покупцем оплати ціни машиномісця більше, ніж на 30 календарних днів, він сплачує продавцю штраф у розмірі 40 % від суми договору.
За змістом пункту 6.2. договору, у випадку прострочення внесення платежів за машиномісце на термін більш ніж 15 календарних днів Покупець сплачує штраф у розмірі 0,1 відсотка від загальної суми платежів, сплачених Позивачу, відповідно до графіка зазначеного в пункті 2.3. договору за кожен день прострочення.
Задовольняючи позов у частині стягнення штрафу в розмірі 40% від суми договору (пункт 3.2.3. договору), суд першої інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій, передбачених пунктом 6.2 договору, оскільки встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за тотожні порушення свідчить про недотримання положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Установивши із наданого позивачем розрахунку, що починаючи з грудня 2014 року, ОСОБА_1 вносила платежі за договором купівлі - продажу нерегулярно, в тому числі з прострочкою оплати платежів більше ніж на 30 днів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку підлягає застосуванню відповідальність, передбачена пунктом 3.2.3. договору, а саме штраф у розмірі 40 % від суми договору, яка складає 268 8840,00 грн, а саме 107 553,60 грн.
Колегія суддів вважає, що застосовуючи положення статті 61 Конституції України та обираючи вид відповідальності за порушення зобов'язання у більшому грошовому розмірі, передбачене пунктом 3.2.3. договору (штраф у розмірі 40 % від суми договору), суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач є фізичною особою, величина штрафу у 40 % від суми договору становить майже половину вартості машиномісця, що не узгоджується із загальними засадами цивільного судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, визначеними пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, а тому вважає за можливе застосувати у даному випадку із двох однакових видів відповідальності, визначених договором, більш м'який, передбачений пунктом 6.2 договору за прострочення платежу більш як на 15 днів.
Згідно наданого ТОВ «Батріс» розрахунку розмір штрафу відповідно до пункту 6.2 договору за період з 08 жовтня 2015 року по 26 березня 2016 року складає 13 432,61 грн (т. 1, а. с. 89).
Наведений розрахунок відповідачем не оспорювався, у зв'язку з чим зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відшкодування відповідачем на користь позивача 3 % річних за період з 03 липня 2016 року по 22 березня 2016 року (дата повного розрахунку 23 березня 2016 року) у розмірі 3 707,68 грн, враховуючи, що ціна машиномісця складає 268 884,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указана норма щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Згідно з умовами договору відповідачка повинна була здійснити останній платіж до 28 березня 2016 року (пункт 2.3).
Із справи відомо, що оплата машиномісця у повному розмірі внесена відповідачкою завчасно - 22 березня 2016 року, тому підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України відсутні.
Отже, висновок місцевого суду щодо підстав застосування у даному випадку частини другої статті 625 ЦК України у зв'язку з тим, що зобов'язання прострочене покупцем є помилковим.
Доводи касаційної скарги щодо двох способів сплати ціни машиномісця , один з яких передбачає сплату вартості одним платежем після підписання договору у гривнях за курсом, гривні до долару США на кінець дня, що передував укладенню договору, а інший - передбачає розстрочку не підтверджуються змістом договору.
Віднесення виключно на покупця ризиків здорожчання валюти у межах, що перевищують суму, обумовлену у пункті 2.1.1 цього договору - 268 884,00 грн не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними у статті 3ЦК України.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення вимог щодо штрафу передбаченого пунктом 6.2 договору у розмірі 13 432,61 грн підлягають скасуванню, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у частині стягнення на користь ТОВ «Батріс» із відповідача судового збору у розмірі 1 112,61 грн, з ухваленням нового рішення про стягнення на користь ТОВ «Батріс» із відповідача штрафу у розмірі 13 432,61 грн, а у решті судові рішення слід залишити без змін.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Оскільки, суди повно і всебічно встановили фактичні обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати у частині вирішення вимог щодо штрафу передбаченого пунктом 6.2 договору у розмірі 13 432,61 грн, скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині стягнення на користь ТОВ «Батріс» із відповідача судового збору у розмірі 1 112,61 грн, ухвалити нове рішення про стягнення на користь ТОВ «Батріс» із відповідача штрафу у розмірі 13 432,61 грн, а у решті судові рішення залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки задоволенню підлягає лише одна із п'яти заявлених позовних вимог судові витрати, понесені ТОВ «Батріс» у розмірі 8 783,86 грн (сплачений судовий збір у суді першої інстанції у розмірі - 10 712,03 грн?20%, у суді апеляційної інстанції - 11 783,23 грн?20%, у суді касаційної інстанції - 21 424,06 грн?20%) підлягають стягненню з відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Батріс» задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року у частині вирішення вимог щодо штрафу передбаченого пунктом 6.2 договору у розмірі 13 432,61 грнскасувати.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року у частині стягнення на користь ТОВ «Батріс» із відповідача судового збору у розмірі 1 112,61 грн скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Батріс» штраф у розмірі 13 432,61 грн.
У решті постанову Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2018 року та рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року у нескасованій частині залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Батріс» відшкодування витрат зі сплати судового збору у сумі 8 783,86 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
І. М. Фаловська
С. П. Штелик