Справа № 579/728/20
Провадження № 1-кп/589/657/20
30 липня 2020 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-
На розгляді суду перебуває вищезазначене кримінальне провадження.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, посилаючись на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Захисник та обвинувачений заперечили проти задоволення клопотання, просили застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Так, відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження у національному законодавстві міститься в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до змісту ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно ст. 184 КПК України, в клопотанні прокурора про застосування запобіжного заходу (продовження його дії) повинно міститися не лише посилання на один або кілька ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, а і виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини.
Крім того, згідно вказаної норми закону, у клопотанні має бути зазначено обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Виходячи зі змісту вказаних норм закону, а також практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Висновки прокурора у клопотанні щодо наявності ризиків мають бути належно обґрунтовані, зроблені за результатами сукупного аналізу характеру злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців, стану здоров'я, матеріального стану), поведінки обвинуваченого під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), способу життя взагалі, способу самозабезпечення.
Обґрунтування неможливості запобігти ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, також повинна бути обумовлена достатніми даними. Достатні дані при цьому повинні бути не уявними або ж припустимими, а конкретними, визначеними, необхідними, підтвердженими відповідними доказами.
При цьому прокурору слід мати на увазі, що обмеження мотивування клопотання про застосування (продовження дії) запобіжного заходжу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії»).
Як зазначив прокурор у своєму клопотанні, у даному кримінальному провадженні, наявний ризик того, що ОСОБА_6 може ухилитися від суду, зважаючи на тяжкість покарання за злочин, у вчиненні якого останній обвинувачується.
Однак суд до вказаних тверджень прокурора відноситься критично, оскільки згідно рішення «Бекчієв проти Молдови» небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися від суду, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть підтвердити існування небезпеки переховування. Проте про існування таких факторів прокурор не вказав.
При цьому суд бере до уваги, що обвинувачений раніше не судима особа. Даних про негативні характеристики обвинуваченого за місцем проживання прокурор не надав.
Таким чином колегія суддів вважає, що вищезазначені мотиви клопотання прокурора не є належним обґрунтуванням доцільності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою в контексті обставин зазначеної кримінальної справи, як цього вимагає національне та міжнародне законодавство.
Тому, постановляючи ухвалу за наслідками розгляду клопотання прокурора, суд враховує, що в ньому відсутнє належне обґрунтування підстав для втручання у право ОСОБА_6 на свободу, шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та враховує те, що Європейський суд з прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначають, що існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти, тобто, утримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не повинно бути загальним правилом і, коли відсутні конкретні дані, які б дозволяли дійти ґрунтованого висновку, що особа з великою ймовірністю вчинить дії, передбачені ст. 177 КПК України, слід вважати, що такі ризики взагалі відсутні, або є настільки мінімальними, що не дають виключних підстав для застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, на підставі викладеного суд вважає, що у клопотанні прокурора про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
На переконання суду, у даному кримінальному провадженні з урахуванням вищевикладеного існує незначний ступінь ризиків з боку обвинуваченого перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, однак таким ризикам, може дієво запобігти інший запобіжний захід, який не є виключним за своєю суворістю.
Адекватним та ефективним механізмом у цій справі буде запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який слід застосувати щодо обвинуваченого строком на 2 місяці.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 314, 315 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Відмовити у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосувати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 30.09.2020 року, заборонивши залишати місце проживання: АДРЕСА_1 , на період доби з 19.00 год по 06.00 год.
Покласти на обвинуваченого на час дії запобіжного заходу наступні обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання або місця роботи; здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: