1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 06 серпня 2020 року, апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року,відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Кагарлик Київської області, громадянин України, працював оперуповноваженим СКП Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП у Київській області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України,
за участю: прокурора захисника підозрюваного ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ,
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, до 24 липня 2020 року, із забороною залишати місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до 24 липня 2020 року.
Зокрема, прокурор зазначає, що слідчий суддя залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення, що більш м'які запобіжні заходи, такі як особисте зобов'язання та особиста порука жодним чином не сприятимуть запобіганням ризикам, передбаченим п.п. 1-4 ч. 1 ст.177 КПК України. Більше того, для застосування особистої поруки згідно зі ст. 180 КПК України потрібно наявність поручителів, проте жодна особа не виявила намір бути поручителем підозрюваного ОСОБА_6 . Застосування домашнього арешту не виправдає мети запобіжного заходу, оскільки виконання ухвали про цілодобовий домашній арешт здійснюватиметься органами національної поліції за місцем проживання підозрюваного, тобто співробітниками Кагарлицького відділу поліції, колишніми колегами підозрюваного. Наявність у підозрюваного дружніх та професійних зв'язків серед службових осіб правоохоронних органів, які виконуватимуть ухвалу про цілодобовий домашній арешт, викликає сумніви у ефективності даного запобіжного заходу.
Вважає, що застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту жодним чином не обмежить можливість ОСОБА_6 контактувати із зовнішнім світом та шляхом погроз, вмовляння, переконання чи інших способів впливати на потерпілу,свідків у кримінальному провадженні з метою зміни показань у провадженні. На переконання прокурора лише перебування підозрюваного під вартою унеможливить настання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, доводи підозрюваного та його захисника щодо необхідності залишення ухвали слідчого судді без змін, а апеляційної скарги - без задоволення, вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 24 травня 2020 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12020110230000839, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України.
01 липня 2020 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у катуванні - умисному заподіянні сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій з метою отримати від потерпілої відомостей та визнання, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.
Наступного дня слідчий Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді згаданого районного суду від 03 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, до 24 липня 2020 року, із забороною залишати місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні згаданого кримінального правопорушення, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та недоведеність прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим ризикам. А тому, враховуючи дані про особу підозрюваного у їх сукупності, прийшов до висновку про доцільність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (§ 80). У рішенні у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року вказаний суд, зокрема, дійшов висновку, що національні суди порушили пункт 1 статті 5 Конвенції, оскільки при ухваленні рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою (§ 29, § 31).
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених в статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі і ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.
З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені у клопотанні слідчого підстави для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання. При цьому був допитаний підозрюваний, вислухана думка прокурорів та захисника, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав застосування саме такого запобіжного заходу, передбаченого статтею 183 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Крім того, відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Штегмюллер проти Австрії» вказав, що застосування до особи обмеження волі можливо лише за наявності ризику неявки підозрюваного (обвинуваченого) на судовий розгляд, або інших ризиків, які мають бути реальними та обґрунтованими, тобто не бути загальними та абстрактними.
Згаданий суд по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Разом з тим, як уважає колегія суддів, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання слідчого про застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України не може запобігти встановленим під час розгляду ризикам, не спростовують такий висновок слідчого судді і доводи викладенні в апеляційній скарзі прокурора, у зв'язку з чим відносно підозрюваного цілком можливо застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків, та запобіганню встановленим ризикам.
Крім того, слідчим суддею враховано, що підозрюваний має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні дитину - одинадцять місяців, двох батьків, позитивно характеризується раніше не судимий.
Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу.
Так, оцінюючи доводи та обставини, на які посилається орган досудового розслідування у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні слідчого дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України. Виклад обставин, що дають підстави підозрювати останнього у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, що їх підтверджують.
Посилання прокурора на те, що виконання оскаржуваної ухвали здійснюватиметься органами національної поліції за місцем проживання підозрюваного, тобто співробітниками Кагарлицького відділу поліції, колишніми колегами підозрюваного, і наявність у підозрюваного дружніх та професійних зв'язків серед службових осіб правоохоронних органів, які виконуватимуть ухвалу про цілодобовий домашній арешт, викликає сумніви у ефективності даного запобіжного заходу, є надуманими, не підтверджуються будь якими доказами та не є визначеними законом підставами для скасування ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
З урахуванням положень ст.ст. 177, 178 КПК України, п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод суду належало з'ясувати чи тримання підозрюваного під вартою до судового розгляду справи є тим запобіжним заходом, який забезпечив би його належну процесуальну поведінку та виконання ним процесуальних обов'язків, та чи не було можливості обмежитися в даному випадку застосуванням менш суворого запобіжного заходу, що, як вважає колегія суддів, було правильно зроблено слідчим суддею.
За таких обставин, враховуючи усі обставини провадження у їх сукупності, необхідності обмеження права ОСОБА_6 на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження немає, а тому апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді, якою застосовано відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, - без змін, оскільки, як уважає колегія суддів, такий запобіжний захід у повній мірі забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та зможе запобігти встановленим під час розгляду ризикам.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, з матеріалів судового провадженні не вбачається.
Суд обґрунтовано, у відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178, 181, 194 КПК України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , характеризуючих даних про його особу в їх сукупності, застосував запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, а тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що строк дії оскаржуваної ухвали слідчого судді закінчився, та те, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 176 - 178, 181, 194, 196, 309, 376, 403, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, до 24 липня 2020 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/824/3706/2020 Категорія: ст. 181 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_9 Доповідач: ОСОБА_1