1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 03 серпня 2020 року, апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року, відносно
ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянки України, заміжня, працює на посаді фінансового директора у ТОВ «ПЕТ Технолоджиз», зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України,
за участю: прокурора захисника підозрюваної ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ,
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, до 10 липня 2020 року, заборонивши залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. наступної доби, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора, застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з одночасним визначенням застави у розмірі 87 682 664, 93 грн.
На переконання прокурора, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу прокурором доведено обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, наявність ризиків, встановлених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також обґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання указаним ризикам.
Зокрема, ОСОБА_9 раніше не з'являлась до органу досудового розслідування, у зв'язку з чим 28 жовтня 2019 року її було оголошено у розшук. Під час обшуку її житла та іншими слідчими (розшуковими) діями не відшукано оригінали підроблених документів, які використовувались останньою під час вчинення кримінальних правопорушень, тобто були знаряддями злочину. Крім того, не встановлено інших співучасників, які діяли разом з підозрюваною під час зняття обтяження з предмету іпотеки та безпосередньо підробляли необхідні документи, що вказує на існування ризиків.
Також, звертає увагу на те, що ОСОБА_6 інкриміновано вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Завдана нею шкода в розмірі 87 682 664, 93 грн., яка підтверджується висновком судово-економічної експертизи на даний час не відшкодована.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, доводи підозрюваної та її захисника щодо необхідності залишення ухвали слідчого судді без змін, а апеляційної скарги - без задоволення, вивчивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним управлінням Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 25 лютого 2014 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12014270010000829, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч.ч. 1, 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 365-2 КК України.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 повідомлено про підозру у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство) в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, у використанні завідомо підробленого документу, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.
11 червня 2020 року начальник другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, з одночасним визначенням застави у розмірі 87 682 664, 93 гривні та покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою слідчого судді згаданого районного суду від 16 червня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора та застосовано відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив, що необхідності обмеження права підозрюваної на свободу, у вигляді тримання під вартою, у даному кримінальному провадженні немає, оскільки припущення прокурора щодо можливості ОСОБА_10 , усвідомлюючи можливість реального позбавлення волі за вчинені кримінальні правопорушення, з метою уникнення відповідальності, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків не є визначальними для застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, зауважив, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту переховування підозрюваної від органів досудового розслідування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
У рішенні у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (§ 80). У рішенні у справі «Хайредінов проти України» від 14 жовтня 2010 року вказаний суд, зокрема, дійшов висновку, що національні суди порушили пункт 1 статті 5 Конвенції, оскільки при ухваленні рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою (§ 29, § 31).
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених в статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі і ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.
З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені у клопотанні прокурора підстави для застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання. При цьому була допитана підозрювана, вислухана думка прокурора та захисників, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні прокурора підстав застосування саме такого запобіжного заходу, передбаченого статтею 183 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 176 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Крім того, відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Штегмюллер проти Австрії» вказав, що застосування до особи обмеження волі можливо лише за наявності ризику неявки підозрюваного (обвинуваченого) на судовий розгляд, або інших ризиків, які мають бути реальними та обґрунтованими, тобто не бути загальними та абстрактними.
Згаданий суд по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов'язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Разом з тим, як уважає колегія суддів, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання прокурора про застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваної ОСОБА_6 , оскільки прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України не може запобігти встановленим під час розгляду ризикам, не спростовують такий висновок слідчого судді і доводи викладенні в апеляційній скарзі прокурора, у зв'язку з чим відносно підозрюваної цілком можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, оскільки саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваною, покладених на неї процесуальних обов'язків, та запобіганню встановленим ризикам.
Крім того, слідчим суддею враховано, що підозрювана має постійне місце проживання, сім'ю, працює та її стан здоров'я.
В ухвалі слідчого судді також зазначено про недоведеність прокурором факту переховування підозрюваної від органів досудового розслідування. Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді, зважаючи на те, що протилежного прокурором не доведено і в суді апеляційної інстанції.
Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування відносно підозрюваної запобіжного заходу.
Так, оцінюючи доводи та обставини, на які посилається орган досудового розслідування у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні прокурора дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України. Виклад обставин, що дають підстави підозрювати останню у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, що їх підтверджують.
Щодо посилання прокурора на тяжкість кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_6 , слід зазначити, що сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25 березня 1999 року).
З урахуванням положень ст.ст. 177, 178 КПК України, п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод суду належало з'ясувати чи тримання підозрюваної під вартою до судового розгляду справи є тим запобіжним заходом, який забезпечив би її належну процесуальну поведінку та виконання нею процесуальних обов'язків, та чи не було можливості обмежитися в даному випадку застосуванням менш суворого запобіжного заходу, що, як вважає колегія суддів, було правильно зроблено слідчим суддею.
За таких обставин, враховуючи усі обставини провадження у їх сукупності, необхідності обмеження права ОСОБА_6 на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження немає, а тому апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді, якою застосовано відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, - без змін, оскільки, як уважає колегія суддів, такий запобіжний захід у повній мірі забезпечить виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов'язків та зможе запобігти встановленим під час розгляду ризикам.
З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, з матеріалів судового провадженні не вбачається.
Суд обґрунтовано, у відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178, 181, 194 КПК України, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , характеризуючих даних про її особу в їх сукупності, застосував запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а тому підстав для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що строк дії оскаржуваної ухвали слідчого судді закінчився, та те, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 176 - 178, 181, 194, 196, 309, 376, 403, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про застосування відносно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби, до 10 липня 2020 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/824/3388/2020 Категорія: ст. 181 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_11 Доповідач: ОСОБА_1