єдиний унікальний номер справи 757/41575/18-ц
номер апеляційного провадження: 22-ц/824/8430/2020
28 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача: Білич І.М.
суддів: Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.
при секретарі: Кемському В.В.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Смирнова Михайла Владиславовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р.В.,
у цивільній справі № 757/41575/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди, -
У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, у ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в соціальній мережі Фейсбук, у відкритій групі, допустив на адресу позивача такий вислів: «ІНФОРМАЦІЯ_2», який в подальшому було висвітлено рядом Інтернет видань. Позивач вважає, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, крім того є образливою, наклепницькою, недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Також зазначав,що спірне твердження вказує на порушення ОСОБА_1 вимог законодавства, проте не підтверджується належнимита допустимимидоказами.
У зв'язку з цим, просив зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена ним у соціальній мережі Facebookшляхом розміщення на особистій сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Facebookінформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ. У ІНФОРМАЦІЯ_1 мною була поширена недостовірна інформація стосовно ветеран війни - учасника бойових дій ОСОБА_1 . Поширена мною інформація про вчинення ОСОБА_1 злочинів не знайшла свого документального підтвердження. В подальшому я утримаюсь від розповсюдження неперевіреної та/або недостовірної інформації».
Крім того, просив стягнути з відповідача на свою користь 500 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що поширення указаної неправдивої інформації завдало позивачеві моральних і психологічних страждань.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена ним у соціальній мережі Facebook шляхом розміщення на особистій сторінці ОСОБА_4 у соціальній мережі Facebook інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ. У ІНФОРМАЦІЯ_1 мною була поширена недостовірна інформація стосовно ветерана війни - учасника бойових дій ОСОБА_1 . Поширена мною інформація про вчинення ОСОБА_1 злочинів не знайшла свого документального підтвердження.».
Стягнутоз ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив рішення суду скасувати та ухвалите нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилаючись на недоведеність позивачем того, що відповідна інформація була поширена саме ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 . Надані позивачем роздруківки з мережі Інтернет не можуть вважатися належними і допустимими доказами поширення інформації. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що сторінка, з якої були відправлені коментарі, належить саме ОСОБА_4 . Також, вказував, що позовні вимоги сформульовані некоректно, без точного зазначення, яку саме інформацію потрібно спростувати та коли вона була розміщена.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у ній.
Позивач та його представник не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з доведеності факту поширення відповідачем недостовірною та такої, що порочить честь гідність позивача інформації яка підлягає спростуванню у відповідності до положень ст. 277 ЦК України, за виключенням вимог про зобов'язання ОСОБА_4 в подальшому утримуватися від розповсюдження інформації, оскільки суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси особи, які вже порушено на момент звернення до суду.
Задовольняючи частково вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вказував на ненадання позивачем доказів на підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у розмірі 500 000 гривень. Разом з тим, оскільки в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, що потягнуло завдання позивачеві моральних страждань, наявний причинний зв'язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та виною відповідача в її заподіянні, суд дійшов висновку про стягнення 5 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач вказував на те, що позивачем на підтвердження заявлених вимог не було надано належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні норм права ( ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України) на підтвердження факту розповсюдження саме відповідачем недостовірної інформації про позивача. Зазначаючи при цьому, що роздруківки коментарів які додані до позовної заяви як доказами не можуть бути прийняті судом до уваги так як їх дійсність неможливо перевірити. Судом не витребувано у позивача оригінали електронних доказів наданих у паперовій формі, а відтак і не досліджувалися судом. Сторінка «Facebook" з якої відправлялися коментарі не є офіційно підтвердженим сайтом «Facebook", а тому неможливо стверджувати, що коментарі були залишені саме зі сторінки належної відповідачу, так як сторінку в соціальній мережі під іменем відповідача міг створити будь-хто. Ніяких офіційних звернень ОСОБА_6 з даного приводу зроблено не було, а паперові носії які містять коментарі ОСОБА_4 в соціальній мережі не є належними та достовірними доказами того, що ОСОБА_4 вчинив дії якими нібито порушив права ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не грунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни, учасником бойових дій, учасником антитерористичної операції на сході України (посвідчення серія НОМЕР_1 ), інвалідом війни III групи (посвідчення серія НОМЕР_2 ), Указом Президента України від 31.07.2015 №461/2015 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (серія НОМЕР_3).
Звертаючись до суду він вказував на те, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 в соціальній мережі Facebook, у відкритій групі ( створеній в рамках передвиборчої компанії по 220 округу в Черкаській області, де балотувався відповідач) під час дискусії яка тривала між сторонами у справі, відповідач на адресу позивача допустив такий вислів: «ІНФОРМАЦІЯ_2», який в подальшому було висвітлено рядом Інтернет видань (« ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_8 », « ІНФОРМАЦІЯ_5»).
Відтак позивач вважав, що його звинуватили у вчиненні злочинів ( вбивство, грабіж, насильство), які він не вчиняв.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною 2 ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).
Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 ЦК України).
Згідно із положеннями ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пленум Верховного Суду України у п. 15 Постанови від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізично: особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин; а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині доведеності позивачем факту поширення зазначеної вище інформації необмеженому колу осіб, користувачів системи Інтернет та відповідно відкритій соціальній групі користувачів у мережі Facebook, та Інтернет виданнях. Указаний вислів адресовано саме на адресу позивача ОСОБА_1 , оскільки є відповіддю на коментар останнього.
При цьому слід також зазначити, що позивач вказував про неможливість надання ним доказів в інший спосіб ніж паперовий. Зазначаючи про те, що на момент звернення з позовом до суду коментарі ( обговорення) під час яких мало місце висловлювання ОСОБА_4 відносно позивача були видалені користувачем з відповідної спільноти соціальної мережі «Facebook".
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Сукупність наданих саме позивачем доказів, на думку колегії суддів, спростовує доводи відповідача в частині створення будь-ким його сторінки в соціальній мережі під іменем відповідача та неналежністю паперових носіїв які містять коментарі ОСОБА_4 в соціальній мережі.
Так як відповідач не довів у ході розгляду справи того, що такі коментарі ним не надавалися. Крім того, відповідач коментуючи подію Інтернет-виданням визнавав факт розмови, що відбулася між ним та ОСОБА_1 і саме під час спілкування в соціальній мережі Facebook.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме публікацій різних Інтернет - видань в частині коментарів ОСОБА_4 щодо конфлікту який мав місце з позивачем, то відповідач вказував, що в бесіді з останнім він висловлював думку, яка була сформована ним на підставі інформації якою він володів.
У той же час упублікації в соціальній мережі Facebook, відповідачем було висловлено: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Відтак, судом першої інстанції, на думку колегії суддів, об'єктивно встановлено, що поширена відносно позивача інформація висвітлює його в якості особи, яка вчинила злочин, зокрема розбій (ст. 187 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), вимагання (189 КК України).
Тобто, зазначений коментар не висвітлює суб'єктивну думку автора щодо поведінки ОСОБА_1 , а фактично звинувачує останнього у вчиненні конкретних злочинів.
При цьому, відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в окопному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що відносно позивача здійснюється досудове розслідування в рамках будь-яких кримінальних проваджень, зокрема, що він підозрюється у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень,вказаних у твердженні відповідача.
У той же час, в матеріалах справи міститьсядовідка серії ІІА №1639849,видана Міністерством внутрішніх справ України про те, що станом на 04.12.2019 рокуОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Отже інформація, викладена у твердженні відповідача, є такою, що не відповідає дійсності, а отже є недостовірною.
При цьому, як правомірно зазначено судом першої інстанції, інформація сформульована відповідачем способом категоричного та стверджувального висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження спірної інформації вона була висловлена без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені.
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поширена відповідачем недостовірна інформація не є оціночним судженням, а тому в силу положень ст. 277 ЦК України підлягає визнанню недостовірною та спростуванню відповідачем у той самий спосіб, в який вона була поширена.
Доводи апеляційної скарги про неконкретність позовних вимог підлягають відхиленню, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 заявив позовні вимоги щодо спростування конкретного недостовірного вислову(коментарю), поширення якого відповідачем стосовно позивача знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди встановленню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності та встановивши факт порушення прав позивача, що потягнуло завдання позивачу моральних страждань, наявний причинний зв'язок між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача та виною відповідача в її заподіянні, суд першої інстанції з урахуванням принципу розумності і справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
При цьому, апеляційна скарга доводів щодо спростування факту заподіяння моральної шкоди та її розміру не містить.
У той же час, адвокатом Смирновим М.В. 12 червня 2020 року до апеляційного суду були надані пояснення до апеляційної скарги ( а.с. 149-150), що за своїм змістом є фактично новими доводами відповідача за раніше поданою апеляційною скаргою ( нова редакція від 20 травня 2020 а.с. 137 -138) і, які останній не визначав як підстави для скасування рішення суду першої інстанції в даній апеляційній скарзі. Указані пояснення не оформлені належним чином у відповідності до вимог ст. 364 ЦПК України як доповнення до апеляційної скарги, а отже не можуть бути предметом апеляційного перегляду справи як і слугувати підставою для скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 368,374,375, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката Смирнова Михайла Владиславовича, який діє в інтересах ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 серпня 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: