Справа № 576/765/20
Провадження № 2/576/295/20
11 серпня 2020 року м. Глухів
Суддя Глухівського міськрайонного суду Сумської області Мазур С.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселенням до житлового приміщення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі-відповідач) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселенням до житлового приміщення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 29 грудня 2007 року виконавчим комітетом Глухівської міської ради йому було видано ордер на право зайняття службової квартири АДРЕСА_1 разом зі членами родини: дружини ОСОБА_2 , синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі якого він та члени його сім'ї вселились у вищевказану службову квартиру та стали проживати в ній.
В грудні 2014 року позивача було переведено до нового місця служби і він добровільно знявся з місця реєстрації: АДРЕСА_1 . В подальшому він надав довіреність своїй дружині відповідачу на право приватизації вказаної квартири та в березні 2015 року відповідач приватизувала вказану квартиру та отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
Оскільки сімейне життя не склалось, рішенням суду від 22 вересня 2017 року їх шлюб розірвано. На даний час позивач проживає за місцем несення служби в місті Маріуполь та не має постійного місця реєстрації, а тому посилаючись на норми Житлового кодексу України ч.4 ст.156 ЖК просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користування спірної квартири шляхом його вселення у вказану квартиру.
Ухвалою суду від 26 червня 2020 року позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
21 липня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позову, в якому остання заперечила проти задоволенні позову, зазначивши, що спірна квартира належить їй на праві особистої приватної власності, колишній чоловік не проживає у вказаній квартирі тривалий термін добровільно з неї виселившись, та відмовляється від укладення договору оренди, комунальні послуги не сплачує та не приймає участі в її утриманні. Водночас позивач не являється її членом сім'ї, а тому не має правових підстав у вселення до вказаної квартири.
28 липня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій останній не заперечив обставин зазначених у відзиві на позову та просить суд задовольнити його позов.
Письмових заперечень на відповідь на відзив від відповідача не надходило.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 13 ЦПК України, сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 29 грудня 2007 року ОСОБА_1 було видано службовий ордера №96 на право зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Протоколом житлової комісії від 30 червня 2014 року квартира АДРЕСА_1 знято з квартирного обліку та надано право ОСОБА_1 та його сім'ї проживати в даній квартирі (а.с.10).
Довіреністю від 30.03.2016 ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_2 бути його представником щодо приватизації житла: квартири АДРЕСА_1 (а.с.13).
Свідоцтвом про право власності від 29.06.2016 підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві особистої приватної власності відповідачу (а.с.14).
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 17 вересня 2017 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Як встановлено судом позивач не заперечує обставини приватизації спірної квартири його колишньою дружиною ОСОБА_2 та те, що він добровільно знявся з реєстрації із спірної квартира та не являється членом сім'ї власника квартири, а отже ті обставини в порядку ч.1 ст. 81 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вимог ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Враховуючи, що позивач не зареєстрований у спірній квартирі, не є членом сім'ї власника квартири, та добровільно виселився з житлового приміщення, з 2014 року не проживає у вказаній квартирі та не веде спільного господарство з власником квартири, а також відсутність згоди відповідача на його повторне вселення суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись статтею 405 ЦК України, 150, 156 ЖК України, статтями 2, 19, 141, 263, 265,273 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселенням до житлового приміщення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Глухівський міськрайонний суд Сумської області до Апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя С.А. Мазур