Головуючий суду 1 інстанції - Стеценко О..С.
Доповідач -Луганська В.М.
Справа № 942/302/20
Провадження № 22-ц/810/493/20
11 серпня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Луганської В.М.
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.
за участю секретаря: Сінько А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Новопсковський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року, постановлену судом у складі судді Стеценко О.С.
за позовною заявою ОСОБА_1 до Новопсковського відділу Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення моральної та майнової шкоди,
У березні 2020 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та просив суд стягнути за рахунок бюджету Новопсковського ВП ГУНП в Луганській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000,00 грн та майнової шкоди 2700000,00 грн.
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погодившись з вказаною вище ухвалою ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не погоджується з висновком суду та посилається на ст. 19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, що розглядаються в порядку іншого судочинства, а також зазначає, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями або бездіяльністю відшкодовуються особою, яка її завдала , за наявності вини.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що якщо б він звертався до суду з проханням прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 ч. 1 ст. 5 КАС України та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю, то він був змушений звернутися з позовом до адміністративного суду, але позовна стосувалася лише цивільних правовідносин, а саме відшкодування моральної та майнової шкоди.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
В судове засідання представник Новопсковського відділу Головного управління Національної поліції в Луганській області не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і дана справа підсудна окружному адміністративному суду.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, входячи з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень пункт 7 частини першої статті 4 КАС України.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконання або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У свою чергу, пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З огляду на вказані правові норми КАС України, адміністративне судочинство регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Так, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов:
вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень;
такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є право позивача на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої йому бездіяльністю відповідача.
Разом з тим, питання про вирішення публічно правового спору щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень позивачем не порушуються.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в п. 21-24 постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 826/12211/18, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що його позовна заява стосується захисту його права на відшкодування майнової та моральної шкоди, а тому вказана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо вимоги апеляційної скарги розглянути справу по суті та ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В даному випадку, скаржник оскаржує ухвалу суду, якою відмовлено скаржнику у відкритті провадження по справі. Суд першої інстанції не розглядав справу по суті, а тому апеляційний суд позбавлений можливості розглянути заявлені вимоги позивача.
Керуючись ст. ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Новопсковського районного суду Луганської області від 30 червня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови 11 серпня 2020 року
Головуючий
Судді: