Справа № 417/4846/17
Провадження № 22-ц/810/254/20
04 серпня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів - Назарової М.В., Стахової Н.В.
за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 04 березня 2020 року (суддя Шкиря В.М.)
у справі про витребування майнових паїв в натурі та стягнення упущеної вигоди,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_2
позивач - ОСОБА_3
відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон»,
встановив:
Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 04 березня 2020 року у задоволенні клопотання позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по вказаній вище цивільній справі про забезпечення позову відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивачі звернулися з апеляційною скаргою, в якій посилаючись незаконність оскаржуваної ухвали просять її скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.
Відповідач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 151 ЦПК України, враховуючи п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» виходив з того, що позивачами не наведено обставин в чому саме полягає необхідність в забезпеченні позову, належним чином не обґрунтовано необхідності застосування його виду у вигляді арешту, не вказано конкретне майно, не зазначена його вартість, та чи співмірна вона ціні позову, а зазначені заявниками обставини, не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Також судом зазначено, що позивачі просять про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно та банківські рахунки КСП «Дружба», проте останнє не є учасником у вказаній вище справі.
Такі висновки суду є вірними, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, вказаних вимог позивачами не дотримано.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову вказаним видом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.
Порушень судом норм процесуального права, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вказаних вище вимог, підстав для її скасування з мотивів, наведених у скарзі не має.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.374,375 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 04 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Дата складення повної постанови - 10 серпня 2020 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: М.В. Назарова
Н.В. Стахова