Справа № 409/2390/16-ц
Провадження № 22-ц/810/300/19
04 серпня 2020 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Стахової Н.В.,
суддів: Кострицького В.В., Орлова І.В.
за участю секретаря
судового засідання Сінько А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в спрощеному провадженні
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 , на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 08 лютого 2019 року, ухваленого Білокуракинським районним судом Луганської області у складі судді Третяка О.Г., в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої внаслідок проведення антитерористичної операції, третя особа - Служба Безпеки України
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Білокуракинського районного суду Луганської області з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, завданої терористичним актом під час проведення антитерористичної операції. Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить торгівельний об'єкт - кафе, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - торгівельний об'єкт).
29 липня 2014 року у період проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту - артилерійського обстрілу, вибуховою хвилею було зруйновано все скло на вікнах приміщення. Через небезпеку в регіоні, позивачка була вимушена виїхати з місця проживання до м. Фастів. На початку вересня 2014 року позивачці стало відомо, що приблизно 30 чи 31 серпня 2014 року під час артилерійського обстрілу Лутугинського району був зруйнований належний їй на праві власності торгівельний об'єкт - кафе « Круїз »: порушено цілісність стін і несучих конструкцій нерухомого майна; зруйновані - цегляна кладка, дерев'яні лати даху, шиферна покрівля, зруйновані віконні та дверні блоки, пошкоджена система енергопостачання, газопостачання і водопостачання, що підтверджується актом обстеження від 28.03.2016 року, її поясненнями, показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , фотокартками зруйнованого майна.
За даним фактом позивачка звернулася до Фастівського відділення поліції з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, матеріали якого у подальшому були спрямовані до ГУ НП Луганської області.
Згідно звіту про оцінку майна ТОВ «Незалежна оцінка «Експерт - Сервіс» від 05.08.2016 року орієнтований розмір шкоди, спричиненої позивачці внаслідок пошкодження торгівельного об'єкту складає на дату оцінки - 31.07.2014 року - 700 179 грн з урахуванням ПДВ та 583 482,00 грн - без урахування ПДВ, а згідно звіту про оцінку майна: обладнання у кількості 12 одиниць - орієнтована його ринкова вартість становить 16617 грн з урахуванням ПДВ.
Окрім майнової шкоди, позивачці заподіяно й моральну шкоду, яка полягає в моральних стражданнях через втрату майна, позбавлення доходу, який вона отримувала від підприємницької діяльності, а також фізичних стражданнях внаслідок постійного стресу, хвилювання, втрати ваги, відчуття паніки та незахищеності.
На підставі зазначених обставин, позивачка, посилаючись на статті 56 Конституції України, статті 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», висновки Європейського суду з прав людини, сформульовані в його рішеннях від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини», та від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови і Росії», просила суд стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів державного бюджету на її користь шкоду заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування торгівельного об'єкту та обладнання, що знаходилося в ньому у сумі 716 796 грн та моральну шкоду у сумі 1000000 грн.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 08 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено в суді належними та допустимими доказами факт заподіяння позивачці майнової шкоди внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, а тому відсутні підстави для компенсації моральної шкоди, також відсутні спеціальні нормативно - правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд дійшов помилкового висновку про недоведення факту знищення спірного майна позивачки під час проведення антитерористичної операції, оскільки доказами на підтвердження зруйнування належного їй на праві власності майна є пояснення позивача як власника, показання свідків, акт обстеження, який за принципами «намібійських винятків» є належним доказом у справі; відсутність спеціального нормативного акту про відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції не є підставою для відмови у позові; до ситуації, в якій опинилася позивачка, застосовними є висновки Європейського суду з прав людини, сформульовані в його рішеннях від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» та від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови і Росії» та інші.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки позивачка не надала належних доказів на підтвердження причин руйнування торгівельного об'єкта, оскільки перебувала у м. Фастів; не встановлено винну особу; пояснення фізичних осіб, на які посилається позивачка, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки вказані особи не допитувалися у судовому засіданні та не попереджалися про кримінальну відповідальність; акт про пошкодження є також неналежним доказом, бо складений особами, які здійснюють свої повноваження на окупованій території України. Окрім того, оцінка майна ТОВ «Незалежна оцінка «Експерт - Сервіс» від 05.08.2016 року проведена оцінювачем, який не є атестованим судовим експертом і до повноважень якого не входить встановлення причин руйнування будівлі.
Від Державної казначейської служби України відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідача - КМ України в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, належним чином і в установленому законом порядку повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.
Представник третьої особи в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує наступне.
Судом встановлено, що позивачка є власником торгівельного об'єкта - кафе « Круїз », що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 106,10 м. кв.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року» Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
Територія проведення антитерористичної операції охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275 затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалося антитерористична операція. У перелік зазначених населених пунктів включено також смт. Георгіївка Лутугинського району Луганської області, на території якої було розташовано кафе позивачки та яке було зруйновано. За даним фактом 11.11.2016 року слідчим СВ Білокуракинського ВП ГУНП в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України.
Згідно висновків звіту ТОВ «Незалежна оцінка «Експерт -Сервіс» від 05.08.2016 року про оцінку майна - кафе «Круїз», орієнтована ринкова вартість визначена порівняльним підходом і могла скласти на дату оцінки (31.07.2014 року) : 700 179, 00 грн з урахуванням ПДВ та 583 482,00 грн - без урахування ПДВ.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, ОСОБА_1 вказувала, що її торгівельний об'єкт зруйнований внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, тому відповідно до ст. 56 Конституції, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» вона має право на таке відшкодування.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, то застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 - ІV (далі Закон)
- тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;
- терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до КК України;
- антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності;
- район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
У статті 3 цього Закону встановлено, що боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону).
З огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об'єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом.
Отже, передбачене у статті 19 Закону право на відшкодування відповідно до закону, шкоди, заподіяної терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від Держави Україна такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції торгівельний об'єкт незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольний Україні - мав місце вказаний акт.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16ц.
Відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 КЦЗ України постановою КМ України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, який викладений у редакції постанови КМ України від 10 липня 2019 року № 623.
Однак, цей порядок не поширюється на випадки відшкодування державою шкоди постраждалим від пошкодження торгівельних об'єктів, інших нежитлових будівель і споруд внаслідок терористичного акту (незалежно від того, чи таке пошкодження відбулося під час і на території проведення антитерористичної операції, чи ні).
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об'єкту нежитлової нерухомості терористичним актом.
Що стосується доводів апеляційної скарги про належність та допустимість наданих доказів, підтверджуючих заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, колегія суддів зауважує наступне.
Оцінюючи надану позивачем копію акту б/н від 28.03.2016 року, суд першої інстанції правильного виходив із того, що він є неналежним доказом у справі, оскільки він є недійсним та не створює правових наслідків, бо складений посадовими особами, які обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом України.
Письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані особи не допитувалися в судовому засіданні у якості свідків та не попереджалися про кримінальну відповідальність відповідно до вимог норм Цивільного процесуального кодексу України. Клопотань про допит вказаних свідків під час розгляду справи позивачем та її представником не заявлялося.
Висновок суду про те, що наданий позивачем акт про оцінку майна не є належним доказом у справі з огляду на відсутність атестації у оцінювача, є, на думку колегії суддів, помилковим, але це не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Стосовно посилань скаржника на висновки ЄСПЛ, колегія суддів звертає увагу на те, що вони є відмінними від обставин цієї справи, оскільки справа Айдера стосувалася масштабного руйнування будівель у населеному пункті, в якому проживали заявники. Останні стверджували, що знищення їхнього майна становило частину планової операції, яку проводили сили безпеки Туреччини, завдаючи контрудару у місті, яке нібито і підтримувало Курдську робітничу партію (§ 10). ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки агенти держави-відповідача зруйнували домівки і знищили майно заявників, змусивши їх та їхні сім'ї залишити місто, що становить особливо значне та невиправдане втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя та житла, а також у право на мирне володіння майном (§ 116-121). Натомість вказана справа не стосується заподіяння позивачці шкоди знищенням торгівельного об'єкта агентами держави.
У справі Катана заявниками були молдовани, які жили у Придністров'ї та на час подання заяв були учнями трьох молдавськомовних шкіл, а також їхні батьки. На відміну від позивачки у справі, заявники у справі Катана скаржилися за статтею 2 Першого протоколу до Конвенції та статтею 8 Конвенції окремо і в поєднанні зі статтею 14 на закриття шкіл з викладанням молдовської мови та переслідування з боку сепаратистської влади «ПМР», яка змогла зберегти існування, протидіючи молдовським і міжнародним зусиллям вирішити конфлікт та утвердити демократію і верховенство права у регіоні, лише завдяки російській військовій, економічній і політичній підтримці (§ 122). ЄСПЛ вказав, що Молдова виконала її позитивні обов'язки за статтею 2 Першого протоколу до Конвенції, не маючи ефективного контролю над територією «ПМР» (§ 110, 148), тоді як Росія внаслідок продовжуваної військової, економічної та політичної підтримки «ПМР», несе відповідальність за Конвенцією за порушення прав заявників на освіту (§ 150).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст. 374,375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 08 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений - 10 серпня 2020 року.
Головуючий
Судді: