Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/457/20 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
10.08.2020 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження №12018120020006201за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2020 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровограда, українець, громадянин України, з базовою загальною середньою освітою, офіційно не працевлаштований, спів мешкає, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає без реєстраціїза адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 22.04.1999 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст.140 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки з відстрочкою виконання вироку на 2 роки. Штраф 1000 гривень,
- 13.11.2000 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2, ч.3 ст.140 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки з конфіскацією 1/2 майна. 15.03.2002 року звільнений умовно-достроково, невідбутий строк 1 рік 5 місяців 16 днів,
- 02.06.2006 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст.186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 3 роки,
- 27.12.2010 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.3 ст.185 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки,
- 28.11.2014 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст.186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці. Звільнений 30.05.2018 року по відбуттю строку покарання,
засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
Згідно зі ст. 76 КК України протягом іспитового строку покладено на засудженого обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз у розмірі 572 гривень 00 копійок.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно та відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно. Зазначені кримінальні правопорушення ОСОБА_8 вчинив за таких обставин:
17 липня 2018 року,б 21.00 год., ОСОБА_8 перебуваючи по вул. Беляєва, 17, в м. Кропивницькому, побачив потерпілого ОСОБА_10 , який в руці тримав мобільний телефон «Nоkіа С2-01». В цей час у ОСОБА_8 виник умисел на вчинення відкритого викрадення чужого майна.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 діючи умисно, повторно, цілеспрямовано, з метою самозбагачення, переслідуючи мету наживи, взявши під приводом дзвінка у потерпілого ОСОБА_10 мобільний телефон «Nоkіа С2-01», вартість якого становить 236 гривень 67 копійок та відразу штовхнув його руками, тобто застосував насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
Від вказаного поштовху потерпілий ОСОБА_10 впав на землю, тим самим ОСОБА_8 подавив волю потерпілого на здійсненню йому опору та забезпечив собі безперешкодний доступ до майна.
В подальшому ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 236 гривень 67 копійок.
Крім того, 19.04.2019 року приблизно о 19 год. 30 хв., ОСОБА_8 знаходився в приміщенні магазину «АТБ», що розташований за адресою: м. Кропивницький, вул. Євгена Тельнова, 9-а, де його увагу привернув раніше невідомий ОСОБА_11 , який забув розрахуватися за частину придбаного товару, що був у нього при собі. Скориставшись ситуацією, що склалася ОСОБА_8 вирішив заволодіти грошовими коштами ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, повторно, цілеспрямовано, з корисливих мотивів, переслідуючи мету власної наживи злочинними шляхом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, ОСОБА_8 представившись працівниками охорони магазину «АТБ» підійшов до ОСОБА_11 та запропонував вийти на вулицю. Після чого, перебуваючи вже на вулиці, ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_11 за залагодження конфлікту передати грошові кошти.
Після того, як ОСОБА_11 відмовився надати грошові кошти, ОСОБА_8 посилаючись на, нібито, свої права працівника охорони магазину «АТБ», почав обшукувати його кишені, та з внутрішньої лівої кишені куртки дістав грошові кошти в сумі 1600 гривень. Усвідомлюючи, що його злочинні дії бачить потерпілий, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_8 відкрито заволодів грошовими коштами в сумі 1000 гривень.
Після чого, з місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Чим своїми протиправними діями спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 1000 гривень.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини справи, юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеності його вини, просить вирок суду першої інстанції скасувати, через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч.2 ст.186 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_8 вчинив два епізоди тяжких злочинів проти власності, які є умисними закінченими, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, раніше притягувався до кримінальної відповідальності 5 разів.
На думку апелянта дані обставини, свідчать про те, що обвинувачений на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, вчинив повторно два кримінальних правопорушення.
Також ОСОБА_8 в ході досудового розслідування та під час судового розгляду вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, категорично заперечив, намагався усіляко уникнути відповідальності за інкриміновані кримінальні правопорушення, надаючи неправдиві показання, які суд оцінив критично та не взяв до уваги.
Обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, на стадії досудового розслідування та під час судового розгляду, не встановлені.
Проте, суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового терміну, не обґрунтував, які саме обставини свідчать про те, що виправлення засудженого можливо без відбування покарання.
Вважає, що покарання, визначене ОСОБА_8 судом першої інстанції, за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 ,які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили вирок районного суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора, підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які у повному обсязі, відповідно до вимог параграфу 3 глави 28 КПК України, досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду справи, та є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам справи.
Належність та допустимість доказів у кримінальному провадженні, а також правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК Україниу колегії суддів сумнівів не викликає.
Оцінивши дослідженні у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України, як вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабіжу), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно та відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.
Тому, колегія суддів відповідно до вимог ст. 404 КПК України, переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Пунктом 2 частини 1 статті 420 КПК України, визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Так, доводи апеляційної скарги прокурора в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яка виразилась у застосуванні ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 - колегія суддів вважає обґрунтованими та погоджується з ними, виходячи з наступного.
Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При цьому, за змістом ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Проте, суд першої інстанції при призначенні покарання повною мірою не врахував всіх обставин справи, тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого, внаслідок чого при призначенні покарання безпідставно застосував вимоги ст. 75 КК України.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, осудний, на обліках у лікарнях не перебуває, раніше судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що покарання ОСОБА_8 необхідно призначити із застосуванням ст. 75 КК України.
Зокрема, районним судом не в повній мірі було враховано, що ОСОБА_8 маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив два епізоди тяжких злочинів проти власності, які є корисливими, умисними, закінченими, заподіяні збитки не відшкодував, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності 5 разів.
Також, без належної оцінки суду першої інстанції залишилися наявні у справі й такі, що підлягають обов'язковому врахуванню, інші дані про особу ОСОБА_8 котрий суспільно корисною діяльністю не займався,в ході досудового розслідування та під час судового розгляду вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186 КК України, категорично заперечив.
А тому, на думку колегії суддів, дане покарання є занадто м'яким для виправлення та перевиховування обвинуваченого, оскільки судом першої інстанції неналежно та не в повній мірі враховано особу ОСОБА_8 який становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки останній будучи раніше неодноразово судимий на шлях виправлення не став, вчинив два епізоди тяжких корисливих злочинів кримінальне правопорушення, вину не визнав.
За таких підстав доводи прокурора знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
На переконання колегії суддів, місцевий суд належно не дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України, не врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, не врахував те, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності 5 разів, у скоєному не розкаявся, намагався ввести суд в оману щодо дійсних обставин кримінального правопорушення, маючи на меті уникнення достатнього для виправлення та справедливого покарання.
При призначенні нового покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів відповідно до статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особу та відсутність обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Так,обвинувачений ОСОБА_8 вчинив два епізоди кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України, яке відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, а також обставини справи, вік, особу та стан здоров'я обвинуваченого, врахувавши обставини справи, тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, те що він раніше неоднарозаво судимий, вину не визнав, намагався ввести суд в оману щодо дійсних обставин кримінального правопорушення, колегія суддів дійшла до переконливого висновку, що за спрямованістю поведінки, ОСОБА_8 як особа, представляє суспільну небезпеку для оточуючих.
За таких підстав, йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції інкримінованої йому статті кримінального закону, яке буде відповідати тяжкості вчиненого, обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченого ОСОБА_8 та буде обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами, та відповідати меті покарання, визначеній ст. 50 КК України.
Тому, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково - постановити новий вирок, призначивши обвинуваченому мінімальний розмір покарання передбачений санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404-405, 407, 419-420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 -задовольнити частково.
Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2020 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України- скасувати в частині призначеного покарання.
ОСОБА_8 вважати засудженим за ч. 2 ст. 186 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
ОСОБА_8 взяти під варту в залі суду негайно.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання, тобто з 10 серпня 2020 року.
В решті вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2020 рокузалишити без змін.
Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_12 ОСОБА_3