Справа № 344/11997/17
Провадження № 11-кп/4808/303/20
Категорія ч. 2 ст. 307 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
06 серпня 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5
з участю секретаря ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень №120117090010002221 та № 12019090010001133 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.05.2020 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, несудимого,
визнано винуватим за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 та призначено остаточно покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, із застосуванням ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України - 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна. Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів
участю: прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_9
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_7 : за ч.1 ст. 185 КК України - 1 рік позбавлення волі; за ч.2 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 307 КК України - 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України - 6 років позбавлення волі без конфіскації майна; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна. Апелянт не оспорює доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого. Вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість та істотного порушення кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд не дотримався правил призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, та призначив покарання за сукупністю злочинів 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна, застосувавши приписи ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України, в той час як ст. 69 КК не застосовується щодо покарання, призначеного за сукупністю злочинів.Вказує, що фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, а тому призначене судом покарання не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів. Вважає, що необхідно дослідити матеріали, які характеризують особу ОСОБА_7 .
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку); таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно; незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин; незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропних речовин, вчинене повторно, тобто кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, та дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, з призначенням наступного покарання: за ч. 1 ст. 185 КК України - 6 місяців арешту; за ч. 2 ст. 185 КК України -1 рік позбавлення волі; за ч. 1 ст. 307 КК України - із застосуванням ч.1 ст.69 КК України - 2 роки 6 місяців позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України - із застосуванням ч.1, ч.2 ст.69 КК України - 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна; на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначив призначити ОСОБА_7 покарання - із застосуванням ч. 1 та ч. 2 ст.69 КК України - 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи поданої прокурором апеляційної скарги, вважав, що суд обрав занадто м'яке покарання щодо обвинуваченого, водночас наголосив на неприпустимість призначення покарання на підставі ст. 70 КК України із застосування ст. 69 КК України;
- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисники ОСОБА_9 заперечували з приводу доводів прокурора, просили вирок суду в частині покарання залишити без змін;
Заслухавши доповідь судді, думку учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора належить задовольнити частково, вирок суду - змінити, за таких підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційної скарги прокурора, апелянт не оспорює правильність кваліфікації дій обвинуваченого та доведеність його вини, просить скасувати вирок суду у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та порушенням приписів закону під час складання покарань, оскільки ст. 69 КК не застосовується щодо покарання, призначеного за сукупністю злочинів.
На думку колегії суддів, доводи прокурора в частині призначення судом першої інстанції ОСОБА_7 занадто м'якого покарання не є слушним, виходячи з наступного.
Так, згідно діючого законодавства, покарання має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
В ч. 3 ст. 50 КК України зазначено, що покарання не має на меті завдати засудженій особі фізичних страждань або принизити її людську гідність.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Отже, за змістом ст.ст. 50, 65 КК, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Колегія суддів вважає, що при визначенні розміру покарання, судом першої інстанції в повній міри дотримано вказаних вимог закону, та обрано відносно ОСОБА_7 покарання із урахуванням як ступені тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, так й конкретних обставин його скоєння, форми вини, наслідків цього діяння, даних про особу, обставин, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, та інших особливостей справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
У роз'ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами, далі -Пленум ВСУ), зокрема в п. 1, звертається увага на те, що суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а в п. 3 наголошується на тому, що, встановлюючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його скоєння (зокрема форми вини, мотиву й мети, способу, стадії скоєння, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали).
При цьому, діючим законодавством передбачено й можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) «Особливої частини» КК України, з урахуванням правил, визначених в ст. 69 КК України.
Разом з тим, суд має право вийти за мінімальні межі санкції лише в окремих випадках, установлених законом, коли в цьому виникає потреба.
Так, за змістом ч. 1 ст. 69 КК, при вирішенні питання про можливість застосування більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, суд повинен установити кілька обставин (не менш як дві), що пом'якшують покарання, та мотивувати, як саме вони істотно знижують ступінь тяжкості злочину.
Отже, підставою для застосування ст. 69 КК України є поєднання, по-перше, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і, по-друге, врахування особи винного.
З огляду на те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої ОСОБА_7 не уникав, ураховуючи другорядну роль кари як мети покарання, його поведінку за період кримінального провадження, а також те, що він скоїв злочини, один із яких хоча й відносить до тяжких злочинів, проте судом першої інстанції не встановлено будь-яких обставин, що обтяжують покарання, та виходячи як з висновку досудової доповіді органу пробації, з якої вбачається, що ОСОБА_7 може виправитися без позбавлення волі та не становить високої небезпеки для суспільства, так й з врахуванням відомостей, що характеризують останнього, а саме його молодий вік, те, що ОСОБА_7 раніше несудимий, вперше притягається до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність претензій з боку потерпілих, його повне визнання вини, щире каяття у вчиненому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, правильно визнав такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.
Зазначені обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів, свідчать про те, що призначене з урахуванням ст. 69 КК України покарання забезпечить досягнення закріплених у ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, в той час як запропоноване прокурором покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, є для ОСОБА_7 надмірно суворим.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України, зокрема нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, без призначення додаткового покарання, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а також у виді арешту в межах санкції ч.1 ст. 185 КК України та у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, відповідно до ст. 70 КК України.
Під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення про те, що фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а також доводи про те, що призначене судом покарання не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
Між тим, доводи апелянта в частині порушенням судом першої інстанції приписів закону під час визначення остаточного покарання ОСОБА_10 на підставі ст. 70 КК України, оскільки ст. 69 КК не застосовується щодо покарання, призначеного за сукупністю злочинів, є такими, що заслуговують на увагу.
Відповідно до норм діючого законодавства, суд позбавлений можливості застосувати зазначену норму закону під час коли вирішується питання щодо складання покарань, оскільки приписи ст. 69 КК України застосовуються виключно щодо конкретного злочину, а тому, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора в цій частині.
Законодавством чітко встановлено процедуру призначення покарань як за сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК України), так й у разі призначення покарання нижче від найнижчої межі (ст. 69 КК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При застосуванні положень ст. 69 КК України, обрання більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе за кожний окремий злочин, а тому, перш ніж призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів (ст.70 КК України), суд має попередньо обговорити питання про доцільність застосування ст. 69 КК України за кожний злочин окремо, оскільки застосування положень цієї статті щодо покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів чи вироків, є неприпустимим. Така позиція законодавця відображена в п.8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7.
Отже, більш м'яке покарання, ніж передбачене у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, може бути призначено лише до конкретного злочину.
В абз. 5 п. 8 постанови вказаного Пленуму ВСУ зазначається, що ст. 69 КК не застосовується щодо покарання, призначеного за сукупністю злочинів.
Таким чином, ст.. 69 КК України надає суду право призначати більш м'яке покарання порівняно з тим, яке передбачено у конкретній санкції норми Особливої частини КК, яку встановлено за конкретний злочин, а не за їх сукупність.
Враховуючи наведене вище, посилання суду першої інстанції в резолютивній частині вироку на застосування положень ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України під час обрання остаточного покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, на підставі ст. 70 КК України, є зайвим, а тому підлягає виключенню, що не погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_7 .
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційну скаргу прокурора належить задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції - змінити, виключивши з резолютивної частини вироку посилання суду першої інстанції на застосування ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України під час призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.05.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.05.2020 року посилання суду на застосування ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України під час призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційного суду протягом трьох місяців з дня проголошення, засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_5
ОСОБА_4