Провадження № 22-ц/803/3311/20 Справа № 212/7716/19 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
05 серпня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/7716/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року, яке ухвалене суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 грудня 2019 року, -
У вересні 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до Публічного акціонерногоо товариства «Криворіжгаз» (надалі - ПАТ «Криворіжгаз»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (надалі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»), про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що, на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року за № 2500, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як споживачами, та ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», був укладений типовий договір постачання природного газу споживачам.
У 2016 році ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», встановило на будинок АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу.
У грудні 2016 року позивачам стало відомо про те, що для них ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», в односторонньому порядку, з 01.11.2017 року почало нараховувати об'єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу.
На думку позивачів, дії ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу є неправомірними, не відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно якої суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення до 01.01.2012 року; для підігріву води та приготування їжі до 01.01.2016 року; тільки для приготування їжі до 01.01.2018 року.
Посилаючись на викладене, позивачі просили суд: визнати незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу, які проживають у будинку АДРЕСА_1 ; визнати незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об'ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу позивачам по справі; зобов'язати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з 01.11.2016 року поновити позивачам, як побутовим споживачам природного газу, режим нарахування природного газу відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, згідно норм діючого законодавства; визнати право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» за побутовими споживачами природного газу - позивачами по справі; визнати, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», відповідно до статті 6 Закону УкраїниЗакону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», було зобов'язане за свій рахунок, в термін до 01 січня 2018 року, здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу - позивачам у справі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку АДРЕСА_1 .
Визнано право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 ).
Визнано, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу», зобов'язано за свій рахунок, в строк до 01.01.2021 року, здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 ).
Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на користь держави судовий збір в розмірі 13831 гривня 20 копійок.
В іншій частині в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» та вирішити питання розподілу судових витрат по справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідач вказує, що загальнобудинковий лічильник газу, встановлений за кошти АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» на виконання вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та Закону України «Про ринок природного газу», які не конкретизують, який саме лічильник має встановлювати Оператор ГРМ, загальнобудинковий чи індивідуальний. При цьому, згідно ч.2 ст. 3 ЗУ « Про забезпечення комерційного обліку природного газу», побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
На думку відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», право позивачів на встановлення індивідуальних газових лічильників у порядку та терміни, встановлені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» відповідачем жодним чином не порушене та не оспорене та прямо передбачене законодавством, а отже додаткового визнання таке право в судовому порядку не потребує. Крім того, на думку відповідача, рішення суду щодо захисту прав на майбутнє є незаконним, оскільки суд захищає виключно порушені та не визнані права, тоді як нормами ЗУ « Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначено строк до якого має бути встановлено лічильник - 01 січня 2021 року та цей строк ще не настав.
Також, на думку відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз», право позивачів на час їх звернення до суду з даним позовом не порушене, оскільки граничний строк для встановлення підприємствами лічильників газу для населення, що проживає у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі (01 січня 2021 року) ще не настав, а позивачі не зверталися безпосередньо до АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» із заявами про встановлення їм індивідуальних лічильників до настаня цього строку.
На думку відповідача, суд вийшов за межі позовних вимог, зобов'язавши його встановити лічильники газу у квартирах позивачів у строк до 01 січня 2021 року, тоді як позовні вимоги було заявлено щодо визнання того, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» було зобов'язано здійснити встановлення таких лічильників до 01 січня 2018 року.
Відзиви на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Мартинову Н.Ю., яка підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 року про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз».
Відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» протягом 2011-2016 років приймав від НАК «Нафтогаз України» природний газ та здійснював його постачання до будинку АДРЕСА_1 , тобто, кожен із позивачів є споживачем природного газу, який постачається до їх квартир, розташованих у будинку АДРЕСА_1 .
У 2016 року ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», встановило на будинку АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу, у зв'язку з чим позивачам з 01 листопада 2016 року, в односторонньому порядку, почали нараховувати об'єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового приладу обліку.
Спір між сторонами виник з приводу неправомірного встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в частині визнання незаконними дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу у будинку АДРЕСА_1 , та визнання за кожним з позивачів, як за побутовими споживачами природнього газу, права на забезпечення індивідуальними лічильниками газу за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних та не відмовлялись від встановлення квартирних лічильників газу, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами. Дії відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирних лічильників газу побутовим споживачам у будинку АДРЕСА_1 є незаконними та вчинені з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції станом на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;
- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
- норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу».
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», є Оператором ГРМ.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції на час звернення позивачів до суду з цим позовом, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з положеннями статті 6 Закону Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року. Відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.
Як встановлено матеріалами справи, позивачі є споживачами природного газу, а ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Колегією суддів встановлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
Оскільки позивачі по справі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.
Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про те, що встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинку АДРЕСА_1 виконано за кошти АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та не суперечить Законодавству України, чинного на час встановлення цього приладу обліку, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Так, згідно пунктів 2,3 глави 1 Розділц ІХ Кодексу ГРМ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.
Якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.
За ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
Відповідно до п.4 гл.1 розділу ІХ Кодексу ГРС комерційний вузол обліку встановлюється (організовується) в точці вимірювання, яка має збігатися з межею балансової належності (точкою комерційного обліку) між суміжними власниками газових мереж.
Відповідно до п.1 гл.5 розділу ІІІ Кодексу ГРС межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між Оператором ГРМ та споживачем (суміжним суб'єктом ринку природного газу) визначається в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід'ємною частиною договору розподілу природного газу (або у передбачених цим Кодексом випадках технічній угоді про умови приймання-передачі газу ГРМ).
Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов'язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу.
Судом встановлено, що загальнобудинковий прилад обліку природного газу для мешканців будинку АДРЕСА_1 встановлено у листопаді 2016 року та відповідачем не було надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, жодного доказу про складання Акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, який у встановленому законом порядку було б погоджено із споживачами або ж з їх представником.
Таким чином, оскільки в судовому засіданні було встановлено факт незаконного встановлення загальнобудинкового лічильника газу АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, згідно п.п. 3,4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору.
Отже, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу, які проживають у будинку АДРЕСА_1 , в процесі споживання газу не відображає фактичного споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, що породжує нарахування сум за споживання об'єму газу, який насправді не використовувався споживачем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог про визнання незаконними дій відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116св19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 214/5776/17 (провадження № 61-13554св19).
Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» про те, що, згідно ч.2 ст. 3 ЗУ « Про забезпечення комерційного обліку природного газу», побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які сплачуються за тарифом на розподіл природного газу, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сам факт наявності у споживачів такого права не звільняє АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» від виконання обов'язку з встановлення індивідуального приладу обліку газу для кожного споживача окремо.
Доводи відповідача АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» про те, що відсутні законні підстави для висновку про незаконність дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо відмови у встановленні індивідуальних газових лічильників позивачам, оскільки факт волевиявлення позивачів на встановлення лічильників та факт відмови відповідача кожному з позивачів у такому встановленні позивачами не доведено, а посилання останніх на формальне порушення Законів не може бути підставою для задоволення позову, оскільки не свідчить про порушення прав позивачів. є помилковими та не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки сам факт пред'явлення позову свідчить про наявність спору між сторонами, вирішення якого не може ставитися у залежність від відсутності досудового звернення позивачів до відповідача та отримання відповідної відмови.
Доводи апеляційної скарги про те, що право позивачів, як споживачів, на забезпечення та встановлення лічильників природного газу за рахунок суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу, визнано та закріплено положеннями закону із визначення чіткого строку, до якого має бути встановлено лічильники, а цей строк не настав, а тому право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено, безпідставні, так як спростовуються вищевказаними встановленим судами обставинам та нормами права, які вірно застосовані.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно роз'яснень, наданих у п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач є відповідальним за це.
В рішенні №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року в справі №1-10/2004 Конституційний суд України визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Посилання представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» в суді апеляційної інстанції на те, що звернення позивачів з даним позовом є передчасним, оскільки встановлений ч.1 ст.6 Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» термін для забезпечення встановлення лічильників газу споживачам суб'єктом господарювання, пролонговано до 01 січня 2021 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідач заперечує проти встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників та зазначена обставина не може обмежувати право позивачів, як споживачів, на встановлення у будь-який час індивідуального приладу обліку природного газу, до закінчення вказаного терміну.
При цьому, обраний позивачами спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статті 16 ЦК України, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що на момент звернення позивачів до суду з даним позовом їх права взагалі не було порушено та судом задоволено позовні вимоги на майбутнє.
Так, відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення).
Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).
Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02).
Отже, за змістом статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, а тому позивачі, право яких на встановлення таких лічильників заперечується з боку АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» підставно звернулися до суду з даним позовом.
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» діяло виключно в межах наданих йому повноважень та не порушувало прав позивачів, є безпідставними, адже пропозиція АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції в частині визнання того, що АТ «Оператор газорозподільних систем «Криворіжгаз», відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу», на час встановлення загальною будинкового приладу обліку - у листопаді 2016 року, було зобов'язано за свій рахунок в термін до 1 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирі позивачів індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу, з наступних підстав.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.
Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.
При цьому, судом першої інстанції було вірно враховано, що 19 січня 2018 року набрав чинності Закон України №2260-УІІІ від 21 грудня 2017 року, яким були внесені зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» щодо встановлення споживачам індивідуальних лічильників природного газу. Зокрема, передбачено встановлення споживачам, у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року індивідуального лічильник, у зв'язку з чим судом вірно задоволено вимоги позивача щодо зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС встановити по об'єкту побутових споживачів - позивачів у справі, індивідуальні лічильники обліку природного газу (комерційний вузол обліку), і доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині колегією суддів не приймаються.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, змінив зміст заявленої позовної вимоги, оскільки позивачі просили визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язано за свій рахунок в термін до 01.01.2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу», натомість суд зобов'язав АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» здійснити за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу, оскільки ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року. Таким чином, стаття 6 Закону визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними газовими лічильниками за рахунок відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та встановлення в подальшому такого лічильника забезпечить оплату ними саме того об'єму газу, який ними спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. При цьому, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог позивачів.
Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивачів, тому ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни чи скасування у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 серпня 2020 року.
Головуючий:
Судді: